Відносини України з Угорщиною та Словаччиною на початку березня різко загострилися одразу за кількома напрямами — енергетичним, дипломатичним і політичним. Формальним приводом стало припинення постачання російської нафти південною гілкою трубопроводу «Дружба», через яку Угорщина та Словаччина отримують «російське чорне золото». Вони залишаються останніми країнами ЄС, що продовжують отримувати нафту цим маршрутом. Слід наголосити, що транзит було перервано ще наприкінці січня після пошкодження інфраструктури на українській території внаслідок російського удару. Відтоді суперечка щодо ремонту швидко перестала бути суто технічним питанням і стрімко почала перероджуватися у повноцінний міждержавний конфлікт.
Будапешт і Братислава дедалі жорсткіше звинувачують Київ у затягуванні відновлення прокачування. Українська сторона, зі свого боку, наполягає, що пошкодження є серйозними, а швидке відновлення транзиту неможливе. Водночас Угорщина та Словаччина почали діяти дедалі більш узгоджено, наголошуючи, що йдеться не лише про енергетику, а й про їхню економічну та політичну стабільність. Прем’єр Словаччини Роберт Фіцо дедалі відкритіше демонструє підтримку угорської лінії, а в Будапешті тему нафти почали пов’язувати не лише з двосторонніми відносинами з Києвом, а й із ширшими рішеннями Євросоюзу — зокрема, із санкційною політикою щодо Росії та фінансовою підтримкою України.
Саме на цьому тлі виник новий дипломатичний скандал навколо візиту угорської делегації. 11 березня стало відомо, що до Києва вирушила група на чолі з парламентським державним секретарем Міністерства енергетики Угорщини Габором Чапеком, яка нібито мала вести переговори щодо ситуації навколо «Дружби». Однак уже 12 березня з’ясувалося, що Україна не погоджувала цю поїздку в запропонованому Угорщиною форматі. У відповіді українського МЗС на повідомлення Будапешта від 10 березня прямо зазначалося, що запропоновані дати візиту є для Києва неприйнятними. Українська сторона офіційно заперечила проти запропонованого формату та запропонувала узгодити нові терміни дипломатичними каналами.
Таким чином, Київ дав зрозуміти, що не відмовляється від контактів по суті, але вважає неприпустимими односторонні кроки, які згодом подаються як офіційна міждержавна місія. Саме тому представники України заявили, що громадяни Угорщини, які прибули до країни, не мають офіційного статусу делегації та не мають запланованих офіційних зустрічей. Про це говорив речник МЗС України Георгій Тихий, а згодом ту саму позицію підтвердив і президент Володимир Зеленський. Як наслідок, поїздка, задумана Будапештом як демонстрація ініціативи та тиску, сама перетворилася на окремий політичний скандал.
Додатковим чинником напруженості став інцидент в Угорщині з українським банківським конвоєм.
5 березня угорські спецпризначенці затримала сімох працівників українського Ощадбанку, які перевозили з Австрії до України готівкові кошти та золото. У Києві це назвали фактичним захопленням законного вантажу та зажадали негайних роз’яснень. У Будапешті ж оголосили про розслідування за підозрою у відмиванні грошей, а глава МЗС Угорщини Петер Сійярто почав публічно натякати на можливий зв’язок цих коштів з «українською військовою мафією».
Після цього криза остаточно вийшла за межі лише суперечки довкола нафтопроводу і стала частиною ширшої політико-пропагандистської конфронтації.
Таким чином, до середини березня йшлося вже не просто про проблему пошкодженої інфраструктури. Суперечка навколо «Дружби» обросла дипломатичними демаршами, взаємними звинуваченнями, неузгодженими візитами та додатковими скандалами, які лише посилили недовіру між Києвом, Будапештом і Братиславою. Тому нинішня криза показує, як під час війни навіть технічний збій в енергетичній системі може швидко перетворитися на масштабний регіональний конфлікт — з енергетичним, дипломатичним і внутрішньополітичним виміром.
Про те, чому нинішній конфлікт не зводиться до однієї «труби», як у нього вплітаються давні суперечки про права меншин і чому ця тема така зручна для Віктора Орбана у передвиборчій кампанії, в ефірі Польського радіо говорив політолог Пйотр Косьцінський з Академії фінансів і бізнесу «Вістула».
За його словами, поки що не йдеться про жодне силове загострення — за винятком словесних випадів, які, втім, і без того роблять ситуацію вкрай напруженою.
— Ну, що ж, я не думаю, що справа дійшла до якихось зіткнень, окрім словесних. І слава Богу. Бо що ще Угорщина взагалі може зробити?
Теоретично Будапешт міг би закрити кордон з Україною. Але це було б вкрай проблематично хоча б через угорську меншину, яка живе на Закарпатті. По суті, ця суперечка — угорсько-українська, і значною мірою вона якраз обертається навколо цієї громади. Причому ця суперечка не нова, бо вона тягнеться вже давно.
Суть у тому, що угорці на Закарпатті, звісно, не становлять більшості. Це лише певний відсоток населення, не такий уже й великий. Але при цьому вони живуть компактно — насамперед у південній частині регіону, ближче до угорського кордону. І це дуже добре видно на місці.
Ось, наприклад, якщо порівняти зі Львовом або, скажімо, Тернополем: зайдете там до католицького костелу й побачите написи переважно польською, хоча українська теж присутня. А на Закарпатті — в Ужгороді чи Мукачеві — у католицьких храмах домінує угорська мова. Це не просто деталь, а важливий маркер: там справді існує окреме мовне й культурне середовище.
І мені здається, що саме становище цієї меншини — і ширше, нездатність Угорщини та України домовитися щодо таких питань, як угорські школи та інші теми, пов’язані з правами й ідентичністю громади, — є однією з ключових причин, чому відносини між Будапештом і Києвом зараз настільки погані.
Ну, і давайте називати речі своїми іменами: для Орбана це ще й дуже зручний сюжет напередодні виборів.
На тлі суперечки навколо зупиненого нафтопроводу «Дружба» та антиукраїнських заяв Віктора Орбана конфлікт між Будапештом і Києвом виглядає значно ширшим, ніж просто технічна проблема з транзитом нафти. Пйотр Косьцінський підкреслює, що за цим загостренням проступають і глибші, давніші лінії розлому — від суперечок навколо угорської меншини на Закарпатті та мовно-освітніх питань до взаємних політичних претензій і боротьби за вплив у європейському порядку денному.
— Як я вже згадував, йдеться насамперед про становище угорців на Закарпатті. Нагадаю, що за попереднього польського уряду — уряду «Права і Справедливості» — наше Міністерство національної освіти домовилося з українським урядом про те, як мають функціонувати польські школи. Усе це стало наслідком українського закону, який був спрямований на обмеження шкільної освіти російською мовою. Але він, по суті, спрацював рикошетом і зачепив також навчання національних меншин. З угорцями домовитися не вдалося.
Орбан, як і багато угорських політиків, грає на націоналістичних тенденціях і настроях. Угорщина досі переживає наслідки поразки в Першій світовій війні та Тріанонського договору, який різко скоротив територію країни й залишив великі угорські громади за її межами — у Словаччині, Румунії та, зокрема, в Україні. При цьому Україна — єдина із сусідніх країн, де живуть угорці, але яка не входить до Європейського союзу. У цій логіці вона стає особливо зручною й легкою мішенню для атак Орбана.
Розігріти антиукраїнські настрої нескладно, тим більше зараз: Орбан хоче отримувати дешевшу нафту з Росії, а війна в Україні спричинила проблеми навколо трубопроводу. Однак ці проблеми він перекладає на українців, стверджуючи, що тепер саме вони не ремонтують цей трубопровід.
У підсумку Україна стає для нього зручною мішенню, на якій можна вибудувати просту картину: ось, будь ласка, все було б добре — була б дешева нафта, угорська меншина нормально функціонувала б — якби не Україна. Це, на жаль, дуже небезпечний напрямок.
Питання «Дружби» дедалі частіше звучить вже не як технічне, а як політичне: чи справді зупинка прокачування, дефіцит нафти й супутні економічні збитки є наслідком війни та пошкодження інфраструктури, чи ж Київ свідомо перетворює трубопровід на інструмент тиску на Будапешт. В угорській публічній дискусії дедалі наполегливіше з’являється логіка взаємного торгу — ніби йдеться про своєрідну угоду: Україна відновлює транзит нафти, а Угорщина натомість перестає блокувати європейські кошти й рішення щодо допомоги Києву. Наскільки реалістичний такий сценарій на рівні міждержавних відносин і рішень Євросоюзу — і чи є підстави говорити про навмисну «енергетичну сварку», а не просто про наслідки війни?
— Можливо. Хоча, якщо на хвилину подумати логічно, ми говоримо про трубопровід, який качає нафту з країни, що веде війну, через країну, яка з цією першою країною воює, тобто з Росії через Україну до Угорщини. Війна триває, і навіть якщо росіяни категорично стверджують, що за жодних обставин не атакуватимуть цей трубопровід, ракети й дрони не завжди падають туди, куди їм хотілося б. Тому пошкодження трубопроводу було більш, ніж імовірним.
Під час війни справді важко підтримувати транзит у тому вигляді, в якому його намагаються зберегти угорці — з Росії через Україну. Зрозуміло, українці не поспішають і висувають свої умови, але ми, по суті, до кінця не знаємо, яка там реальна ситуація. Угорці стверджують, що подачу можна відновити без проблем. Українці кажуть, що потрібні серйозніші роботи. І на даний момент ніхто об’єктивний, з боку третьої країни, не перевірив, як йдуть справи насправді і хто тут має рацію. Так чи інакше, ситуація вкрай погана.
Недавні фотографії з Будапешта показують місто, завішане антиукраїнськими й антибрюссельськими білбордами: на одному з них поруч опинилися лідер опозиції Петер Мадяр, президент України Володимир Зеленський і голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. Політолог звертає увагу, що такий візуальний ряд перетворює зовнішню політику на інструмент внутрішньої мобілізації та підкреслює головну напругу останніх тижнів: наскільки реальним для Віктора Орбана є ризик втрати влади і чи може партія TISZA зібрати більшість, достатню для самостійного правління.
На даний момент важко зі стовідсотковою впевненістю щось стверджувати. Опитування показують, що так, але до виборів залишається ще кілька днів, тож багато чого ще може змінитися — можуть статися найрізноманітніші речі.
Це ситуація дуже несприятлива: несприятлива для Угорщини і, зрештою, несприятлива й для нас. Тому що війна триває, і ми хотіли б, щоб Україна отримувала підтримку в цій війні. І я думаю, що Орбан зробить усе можливе, щоб виграти вибори — це очевидно.
І я от чому дивуюся щодо угорців: адже вони повинні пам’ятати 1956 рік. Повинні пам’ятати, як Совєтський Союз — який, по суті, був просто комуністичною Росією, — поводився з Угорщиною. І ця нинішня, така дивна «дружба» з Росією виглядає досить абсурдно.
Мені здається, зараз усі діятимуть максимально активно. І Орбан, і опозиція — тобто Мадяр. Він, думаю, теж працює на перемогу. Він не буде спокійно чекати, склавши руки.
PR24/О.П.