Найжорсткішого поводження з боку пенітенціарної системи країни-агресорки з-поміж всіх військовополонених зазнають бійці бригади спеціального призначення «Азов». Правозахисники та колишні бранці Кремля заявляють про тотальний характер тортур та свідоме ігнорування Москвою норм міжнародного гуманітарного права. У правовому та дипломатичному полі тривають пошуки нових механізмів для порятунку українських вояків з російських тюрем.
На початок 2026 року слідчі органи РФ порушили близько 9000 кримінальних справ щодо українських полонених. Найжорсткішу політику репресій російська влада скерувала проти бійців полку Нацгвардії України «Азов». Правозахисники зафіксували два основні вектори переслідування українських воїнів: «азовців» судять за вигадані воєнні злочини, а також за сам факт служби в підрозділі. 2022 року Верховний суд РФ визнав «Азов» «терористичною організацією».
Співавтор правозахисного дослідження «Почесний полон» Азову», директор благодійного фонду «Людина і право» Борис Захаров назвав нелегальними судові процеси та жорстоке катуваннях українських військових на окупованих територіях:
Ця доповідь аналізує єдину систему, єдиний механізм тоталітарний, систему насильства, пропаганди і незаконних судів, які взагалі не могли статися, тому що не можна судити військовополонених, ще і застосовуючи ретроактивне законодавство Російської Федерації до території України, окупованої території. Через що проходять азовці в полоні? Це приниження, катування, найжорстокіше катування, зокрема електричним струмом, постійні побиття, переміщення з місця ув'язнення до інших місць ув'язнення.
Свідчення правозахисників повністю підтверджують безпосередні учасники подій, яким вдалося повернутися з російських катівень. Досвід бійців свідчить, що полон для них був пов'язаний із колосальною небезпекою через багаторічну підготовку російського інформаційного поля, заявив військовослужбовець 12-ї бригади спеціального призначення НГУ «Азов» Денис Федоренко. Він нагадав, що російська пропаганда сформувала образ «Азову». Російські медіа роками культивували ненависть до українських добровольців, і це безпосередньо вплинуло на умови утримання полонених. Ворог сприймав бійців як головних ворогів, сказав Федоренко:
Я доєднатися до «Азову» у 2015 році, і ще, скажу, до повномасштабного вторгнення для азовців найбільший, напевно, страх – це потрапити в полон. Потрапити в полон до Російської Федерації, оскільки там ще з 2014 року культивувалась пропаганда щодо «Азову». Вже тоді ми були на перших, скажімо, сторінках їх новин як один із найжорстокіших батальйонів і так далі.
Наказ найвищого керівництва про вихід з «Азовсталі» не гарантував безпеки українським бійцам, бо російська сторона повністю нехтувала своїми обіцянками, сказав Федоренко:
Під час повномасштабного вторгнення у 2022 році нам довелось виходити по наказу вищого керівництва в так званий почесний полон. Ніякого, звісно, почесного полону не було. Моєму побратиму на позивний «Чудік», який вдруге потрапив у полон, вирвали всі зуби.
У російських в'язницях бійці «Азову» одразу потрапляли під особливий контроль. Охоронці проводили жорсткий відбір серед новоприбулих ув'язнених. Інші категорії полонених менше цікавили адміністрацію тюрем, засвідчив Денис Федоренко:
В усіх місцях перебування, в яких я був, коли до тебе в камеру, на перевірках, або коли ти прибуваєш в якесь нове місце утримання, першим ділом питають, чи є «азовці». Тільки після цього починається так звана сегрегація. Якщо в камері є «азовці», то більше ніхто ніким не цікавиться, окрім «азовців». Це ціль №1.
Виконавцями катувань часто виступали звичайні громадяни Росії. Вони працювали в пенітенціарній системі через фінансову скруту. Рівень агресії серед цих працівників був надзвичайно високим, розповів Федоренко:
По суті, нас катували прості цивільні люди, які не мають ніякого відношення до збройних сил, до якихось силових структур, тому що під час якихось їх розмов, які ми там чули, ставало зрозуміло, що хтось з них працює на декількох роботах одразу. Хтось таксист, хтось лісник... І між тим вони ще нас катують в своїй структурі.
Найкривавішим проявом цієї ненависті став масовий злочин у Донецькій області. Російське керівництво свідомо зібрало захисників Маріуполя в колонії у селищі Оленівка, нагадав Денис Федоренко:
Приклад так званої сегрегації - це трагедія 29 липня 2022 року, коли приблизно 200 азовців зібрали в одному бараці в Оленівці. Проти них і був скоєний теракт.
Особливу жорстокість наглядачі проявляли до ветеранів підрозділу та до поранених бійців, стверджує колишній бранець. За його словами, тюремна адміністрація використовувала калік для власних розваг:
Випускали на коридор кілька поранених і змушували їх змагатися між собою, хто перший пройде якусь дистанцію. На них цькували службових собак, щоб мотивувати їх швидше пересуватися. Того, хто приходив останній, нічого доброго не чекало.
Визволення військовослужбовців бригади «Азов» супроводжується значними політичними перешкодами російського керівництва. Специфіка російського правового поля створює штучні затримки. Щоб засуджений полонений потрапив до списків на обмін, за російським законодавством, потрібне особисте рішення кремлівського диктатора Владіміра Путіна про помилування.
Керівник напряму міжнародних зв'язків з питань військовополонених відділу стратегічних комунікацій 1-го корпусу НГУ «Азов» Нестор Барчук дорікнув за пасивність міжнародним інституціям, які часто уникають цієї теми:
Керівник напряму міжнародних зв'язків з питань військовополонених відділу стратегічних комунікацій 1-го корпусу НГУ «Азов» Нестор Барчук. photo.mediacenter.org.ua/"Azov" 12th Special Purpose Brigade of the National Guard of Ukraine
Часто в моїй міжнародній роботі я стикаюся з тим, що навіть великі міжнародні організації ООН, ОБСЄ, а також спецдоповідачі або офіси в межах цих організацій не беруться висвітлювати особливо тяжке становище та умови утримання військовополонених «азовів» з різних причин.
Барчук зазначив, що тортури мають масовий характер, вони приміняються до всіх українських бранців. Однак для захисників Маріуполя умови залишаються критичними і статистика смертності у полоні є жахливою:
ООН заявляє про те, що 96% українських військовополонених піддаються тортурам. Інші 4% просто не захотіли розповідати. Ми можемо казати, що, по суті, всі українські військовополонені проходять крізь це. До «Азову» є особливе ставлення - це особливо жорсткі тортури і часте їхнє застосування.
Зараз у російських тюрмах залишається значна частина гарнізону «Азовсталі». Останні раунди обмінів демонструють падіння динаміки повернення саме цих бійців. Колишні успіхи були пов'язані з особливими політичними умовами, сказав Барчук:
Ми бачимо, що в останніх обмінах азовців вкрай мало. Все ще майже 700 людей перебуває в російському полоні. Виходило з «Азовсталі» близько 1400 азовців, тобто ще близько половини перебуває в полоні.
Для вирішення цієї кризи українській стороні потрібні нові дипломатичні підходи. Традиційні переговори з Росією більше не дають потрібного результату. Необхідно залучати ширше коло міжнародних партнерів, вважає Барчук.
Нам слід шукати якісь нові, неординарні методи повернення військовополонених «Азову». Ми вважаємо, що слід більше працювати з нашими міжнародними партнерами для того, щоб азовці були частиною політичних обмінів.
Офіційні державні органи України заявляють про безперервну роботу на міжнародних майданчиках для вирішення проблеми повернення азовців додому. За даними Асоціації родин захисників «Азовсталі», вже звільнені близько 600 військовослужбовців бригади «Азов». Значною подією став 76-й обмін полоненими: серед звільнених - 115 оборонців Маріуполя. В межах 76-го червневого комбінованого обміну полоненими з російської неволі повернулися 115 захисників Маріуполя.
Керівниця правозахисних програм Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Вікторія Петрук пояснила затримку звільнення з полону азовців специфікою переговорів з російською стороною:
Переговорний процес є чутливим напрямком державної діяльності, звісно, більшість інформації не може бути оприлюднена раніше, ніж це стане безпечно, зокрема й для тих, хто досі перебуває в полоні. Може видаватися, що держава робить недостатньо.
Попри регулярні запевнення з боку державних інституцій, родичі військовополонених вимагають більш рішучих кроків. Вони наполягають на переході від інформаційного висвітлення проблеми до реального тиску на Москву. Родини бійців регулярно організовують міжнародні поїздки для привернення уваги світу.
Представниця Асоціації родин захисників «Азовсталі» Євгенія Синельник так визначила позицію родин, які роками чекають на повернення своїх близьких:
Представниця Асоціації родин захисників "Азовсталі" Євгенія Синельник. photo.mediacenter.org.ua/photo.mediacenter.org.ua/"Azov" 12th Special Purpose Brigade of the National Guard of Ukraine
Ми постійно запитуємо, ми постійно просимо і вимагаємо такого ж належного ставлення до наших рідних, як написано в тих же Женевських конвенціях. Наразі це є висвітленням, але мета є не тільки висвітленням, мета і є дією.
Захист прав українських військовополонених залишається одним із найскладніших викликів сучасності. Правозахисні спільноти та родини полонених наполягають на залученні нових міжнародних важелів впливу та впровадженні неординарних форматів обміну. Подальша доля сотень оборонців, що зараз перебувають в російському полоні, залежить від рішучості європейських та світових лідерів у протидії правовому нігілізму Москви.
Матеріал підготував Олександр Савицький