Російська війна проти України дедалі більше виходить за межі українського поля бою. Дрони в європейському небі, диверсії, атаки на інфраструктуру, кібератаки та діяльність російської агентури свідчать про те, що межа між війною в Україні та безпекою Європи фактично зникає.
За словами професора Андрія Грубінка, доктора історичних наук та керівника Центру стратегічної аналітики та міжнародних студій Західноукраїнського національного університету, Європа вже вступила в новий етап російської гібридної війни. Її особливість у тому, що вона не обов'язково проявляється у формі прямого військового удару.
Росія дедалі активніше використовує різні інструменти — від атак на інфраструктуру та енергосистеми до кібератак, дронів, диверсій і роботи агентури. При цьому, як зазначає Грубінко, потенційною ціллю може стати фактично будь-яка країна ЄС і НАТО.
Особливе значення мають Польща та Німеччина, які відіграють ключову роль у постачанні допомоги Україні. Саме тому російські дії проти цих держав не обов'язково є випадковими. Водночас експерт наголошує, що сьогодні вже не можна говорити про чітку географічну межу російської загрози. На його думку, так званої буферної зони між Росією та Європою фактично більше не існує.
«Війна масштабується», — наголошує Грубінко. Однак це масштабування відбувається не через перекидання танків чи важкої бронетехніки, а передусім через гібридні атаки, які часто залишаються непомітними. Кібератаки, диверсії та діяльність агентури можуть бути частиною підготовки до ширших дій.
Окремою проблемою є готовність європейських держав протидіяти російській агентурі. За оцінкою експерта, ЄС і НАТО досі не створили єдиної системи контррозвідки, яка могла б ефективно протистояти таким загрозам. Значна частина відповідальності залишається на національному рівні, хоча далеко не всі країни мають достатньо ресурсів, правових інструментів і політичної стійкості.
Показовою є ситуація в Німеччині. Роки толерування тісних зв'язків із Росією, за словами Грубінка, дали Москві можливість сформувати там значний простір для впливу. Йдеться не лише про безпосередніх агентів, а й про так званих агентів впливу — людей і політичні сили, які поширюють вигідні Кремлю погляди.
Одним із найбільш очевидних прикладів експерт називає партію AfD, яку характеризує як силу з відкрито проросійською політикою. На його думку, посилення таких політичних сил створює додаткову загрозу для європейської політики підтримки України.
Водночас російська стратегія не обмежується фізичними атаками. Не менш важливим напрямком є інформаційно-психологічний вплив. Москва прагне переконати європейські суспільства у власній силі, посіяти страх перед можливою ескалацією та створити відчуття, що підтримка України є занадто ризикованою або безперспективною.
На думку Грубінка, одна з головних цілей Кремля — послабити західну допомогу Україні. Для цього Росія намагається впливати на суспільства, щоб вони тиснули на власні уряди, вимагали скорочення фінансування та військової підтримки Києва. Особливе значення тут мають виборчі цикли в демократичних країнах, адже політики безпосередньо залежать від настроїв виборців.
Інший важливий елемент російської стратегії — залякування. Росія використовує образ потенційного масштабного вторгнення та власної військової могутності як психологічний інструмент. За оцінкою експерта, такий вплив сьогодні може бути навіть важливішим за реальні військові можливості Москви.
На цьому тлі змінюється і ставлення європейців до України. Підтримка Києва залишається, однак у різних країнах вона дедалі більше залежить від внутрішньої політики, історичного досвіду та національних інтересів.
Грубінко звертає увагу на втому від війни, яка особливо відчувається у віддаленіших від України країнах. Водночас у Центральній та Східній Європі, Балтії та Скандинавії загрозу з боку Росії сприймають гостріше через географічну близькість та історичний досвід.
На думку експерта, проблемою залишається і надмірна віра частини європейських суспільств у те, що НАТО автоматично гарантує їхню безпеку за будь-яких обставин. Саме тому Європі необхідно не лише посилювати оборонні спроможності, а й краще готуватися до нової форми російської агресії — гібридної війни, яка вже фактично вийшла за межі України.
У цій ситуації Україна дедалі більше стає частиною самої європейської системи безпеки. І питання полягає вже не лише в тому, як допомогти Україні перемогти Росію, а й у тому, як Європі захистити себе від війни, яка поступово поширюється на її територію.
Слухайте повністю у прикріпленому звуковому файлі.
Тарас Андрухович