Російське керівництво поки виходить із того, що продовження війни відповідає його політичним цілям, тому навіть посилення міжнародного тиску саме по собі не створює передумов для швидкого перемир’я. Це стосується як можливого припинення ударів по енергетиці, так і домовленостей у Чорному морі.
Водночас тривала війна створює дедалі більше проблем усередині самої Росії: санкції, бюджетний дефіцит і необхідність підтримувати воєнні витрати посилюють навантаження на економіку, а російські еліти також стикаються з наслідками міжнародних обмежень. Тому політичне небажання Кремля змінювати курс не означає, що економічний тиск не має ефекту.
Санкції можуть діяти не як інструмент миттєвої зміни рішення Москви, а через поступове скорочення ресурсів, необхідних для продовження війни. Саме фінансові можливості визначають здатність держави утримувати армію, закуповувати необхідне обладнання та компенсувати дедалі більші витрати.
Тому після зустрічей у Нью-Йорку ключовим залишається не лише дипломатичний діалог, а й те, наскільки системним буде подальший економічний тиск на Росію. Швидкого переходу до перемир’я сама Генеральна асамблея ООН не забезпечує, але поєднання дипломатичної ізоляції та економічних обмежень може впливати на ресурси, якими Москва підтримує війну.
Більше можна послухати в аудіозаписі розмови або на сторінці з подкастами.
Олексій Бурлаков