Росія з самого початку своєї агресії проти України намагається переконати світ, що санкції Заходу на неї не діють, але це не так. Більше того, тепер їй буде може бути наперелевки, принаймні є такий шанс.
18 вересня Дональд Трамп підписав «Закон Ліндсі Ґрема про санкції проти Росії та Ірану 2026 року», який суттєво розширює американський санкційний інструментарій проти Росії.
Американський президент зробив це без світла камер, а Білий дім навіть не зробив жодної заяви з цього приводу. Тим часом президент України Володимир Зеленський подякував і привітав підписання цього важливого документу, який вступить дію через 30 днів від згаданої дати.
Його головна особливість – можливість запроваджувати навіть 100% мит щодо товарів із країн, які належать до найбільших покупців російської нафти й газу або допомагають обходити санкції. Тобто мішенню американського тиску стає вже не лише сама Росія, а й держави, які продовжують купувати її енергоносії та тим самим підтримують російський експорт. Водночас закон не означає автоматичного запровадження таких мит: остаточне рішення залишається за президентом США. Тож тепер головне питання полягає не стільки в тому, наскільки жорстким є текст закону, скільки в тому, чи Вашингтон справді використає надані йому важелі повною мірою.
Треба додати, що стосується іранської складової цього документу, то йдеться лише про механічне продовження санкцій проти Тегерану, які були запроваджені у 1996 році. Їх пролонговано до 2031 року.
Підписаний президентом Сполучених Штатів закон, який скорочено називають законом Ґрема – за іменем його автора, нещодавно померлого сенатора-республіканця Ліндсі Ґрема – самим ним свого часу був названий «пекельними санкціями».
Наскільки ці санкції проти Росії, якщо говорити про ту частину, яка стосується Росії, справді є «пекельними»? Адже відтоді, від квітня 2025 року, коли весь цей процес було започатковано і сенатор Грем почав домагатися ухвалення цього закону, між республіканцями та демократами, а також з адміністрацією Трампа було досягнуто чимало компромісів.
Чи в тому вигляді, в якому цей закон був підписаний Трампом, чи є це справді «пекельними санкціями»?
Це питання для програми «Міжнародний (без)лад» прокоментувала аналітикиня Ельжбєта Каца з Польського інституту міжнародних справ, де вона керує проєктом «Міжнародні санкції». Вона прокоментувала закон Ґрема в контексті санкційної політики адміністрації США загалом, і в контексті того, як це виглядає у випадку ЄС.
«Я б не сказала, що це „пекельні санкції”, тому що насправді цей законопроєкт у процесі переговорів був справжі суттєво розмитий.
Цей закон надає дуже широкі повноваження президенту Сполучених Штатів, щоб запроваджувати мита в розмірі до 100% на товари, які походять із п’яти найбільших країн – імпортерів російської нафти чи газу, якщо оцінювати обсяги цього експорту, а не його вартість, що дуже важливо, за останні 12 місяців.
Що важливо, президент має дуже велику гнучкість щодо можливості запровадження цих мит. Це можуть бути мита від нуля до ста відсотків, тобто він має дуже широкий простір для маневру. Він також має досить велику гнучкість щодо відмови від цих мит, оскільки може просто припинити їх застосування, пославшись на національні інтереси. Для цього достатньо лише подати до Конгресу письмовий звіт про припинення застосування таких мит».
Експертка детально зупинилася на тих країнах, яких може торкнутися санкційний закон, підписаний американським президентом.
«Якщо подивитися на нинішню ситуацію на ринку нафти й газу за останні 12 місяців, то адресатами таких заходів могли б бути Китай, Індія, Єгипет, Туреччина та Білорусь – у випадку імпорту російської нафти, Це також Китай, Туреччина, Білорусь, Казахстан, Узбекистан або Франція – у випадку імпорту газу.
Що важливо, закон містить виняток для держав, які імпортують із Росії менше 15% газу, що споживається ними. Йдеться, наприклад, про Францію та інші європейські держави, щоб ці мита не можна було застосовувати щодо європейських партнерів і союзників».
Експертка підкреслює, що якщо подивитися на ключових імпортерів російської нафти чи газу, то тут головними державами є Китай, Індія та Туреччина:
«Туреччина, звичайно, є союзником у межах НАТО, тож вона відпадає. Якщо ж подивитися на Китай та Індію, то, звичайно, щодо Китаю цей інструмент запровадження мит має серйозні обмеження. Просто Китай має настільки великий потенціал для вжиття контрзаходів, що дуже сумнівно, що американська адміністрація, президент реально запровадить ці мита проти Китаю. Радше вони використовуватимуться як засіб залякування на переговорах, як елемент тиску, а не для фактичного запровадження.
Адже ми вже маємо досвід, коли американська адміністрація намагалася підвищити мита на китайські товари, а Китай у відповідь блокував постачання критично важливої сировини, і це змушувало обидві сторони йти на компроміс.
Що стосується Індії, то тут можна очікувати, що через дуже складну ситуацію на нафтовому ринку, спричинену тривалим загостренням у районі Ормузької протоки, ситуація для Індії є досить складною. Адже постачання нафти з Росії фактично заповнюють цю прогалину на індійському ринку. Тому можна очікувати, що Індія, найімовірніше, домагатиметься якихось винятків».
Співрозмовниця програми «Міжнародний (без)лад» теж торкнулася інших положень закону Ліндсі Ґрема.
«Фактично є два найважливіші практичні моменти. Перший – це те, що цей закон справді розширює застосування санкцій проти російського «тіньового флоту». Тут йдеться про дуже значну координацію з Європейським союзом та Великою Британією щодо критеріїв запровадження цих санкцій. Сполучені Штати також зможуть запроваджувати санкції проти суден російського „тіньового флоту”, використовуючи докази, надані союзниками – Європейським союзом та Великою Британією.
І врешті – це посилення санкцій проти сектору скрапленого природнього газу (СПГ). Тут закон дає президентові можливість розширити чинні санкції проти Arctic LNG 2 на інші російські арктичні проєкти з виробництва СПГ, передусім на Yamal LNG, який є головним російським арктичним проєктом у сфері СПГ, а також Arctic LNG 1 та 3.
Це на практиці означає, що якщо президент США застосує ці санкції, то компаніям Європейського союзу, ймовірно, доведеться швидше, ніж це заплановано, просто припинити імпорт російського СПГ».
Як вже було сказано, американський президент має широкі можливості для введення санкцій і мит стосовно третіх країн, які є найбільшими імпортерами вуглеводнів із Росії. Проте згадана ситуація щодо Ормузької протоки та війна Америки з Іраном, яка не припиняється, радше не сприяє тому, щоб Трамп обрав такий підхід. Адже ціни на енергетичні ресурси на світових ринках і так вкрай високі, а енергетична проблема лише поглиблюється. Коментар Ельжбєти Каци в цій справі такий:
«Так. Тут можна було б очікувати двох речей. Якщо виходити з прагнення збільшити американський експорт СПГ, то цікавим аспектом буде саме питання санкцій щодо СПГ.
Найважливішим у нинішній ситуації було б посилення санкцій проти російських суден „тіньового флоту”, оскільки з приблизно 700 суден, на які поширюються санкції Європейського cюзу та Великої Британії, американці запровадили санкції лише приблизно щодо 200 суден. Тому позитивним було б, якби Сполучені Штати, використовуючи тепер можливості цього закону, зрівняли масштаби цих санкцій щодо суден російського «тіньового флоту». І це могло б бути цілком реалістичним сценарієм.
Що стосується запровадження мит, то я вважаю, що вони можуть просто використовуватися як елемент переговорів, але не думаю, що цього року такі інструменти будуть запроваджені».
Водночас аналітикиня зазначає, що такий сценарій не слід цілком відкидати з огляду на непередбачуваність того, що робить очільник Білого дому.
«Треба пам’ятати, що
Росія з самого початку своєї агресії проти України намагається переконати світ, що санкції Заходу на неї не діють, але це не так. Більше того, тепер їй буде може бути наперелевки, принаймні є такий шанс.
18 вересня Дональд Трамп підписав «Закон Ліндсі Ґрема про санкції проти Росії та Ірану 2026 року», який суттєво розширює американський санкційний інструментарій проти Росії.
Американський президент зробив це без світла камер, а Білий дім навіть не зробив жодної заяви з цього приводу. Тим часом президент України Володимир Зеленський подякував і привітав підписання цього важливого документу, який вступить дію через 30 днів від згаданої дати.
Його головна особливість – можливість запроваджувати навіть 100% мит щодо товарів із країн, які належать до найбільших покупців російської нафти й газу або допомагають обходити санкції. Тобто мішенню американського тиску стає вже не лише сама Росія, а й держави, які продовжують купувати її енергоносії та тим самим підтримують російський експорт. Водночас закон не означає автоматичного запровадження таких мит: остаточне рішення залишається за президентом США. Тож тепер головне питання полягає не стільки в тому, наскільки жорстким є текст закону, скільки в тому, чи Вашингтон справді використає надані йому важелі повною мірою.
Треба додати, що стосується іранської складової цього документу, то йдеться лише про механічне продовження санкцій проти Тегерану, які були запроваджені у 1996 році. Їх пролонговано до 2031 року.
Підписаний президентом Сполучених Штатів закон, який скорочено називають законом Ґрема – за іменем його автора, нещодавно померлого сенатора-республіканця Ліндсі Ґрема – самим ним свого часу був названий «пекельними санкціями».
Наскільки ці санкції проти Росії, якщо говорити про ту частину, яка стосується Росії, справді є «пекельними»? Адже відтоді, від квітня 2025 року, коли весь цей процес було започатковано і сенатор Грем почав домагатися ухвалення цього закону, між республіканцями та демократами, а також з адміністрацією Трампа було досягнуто чимало компромісів.
Чи в тому вигляді, в якому цей закон був підписаний Трампом, чи є це справді «пекельними санкціями»?
Це питання для програми «Міжнародний (без)лад» прокоментувала аналітикиня Ельжбєта Каца з Польського інституту міжнародних справ, де вона керує проєктом «Міжнародні санкції». Вона прокоментувала закон Ґрема в контексті санкційної політики адміністрації США загалом, і в контексті того, як це виглядає у випадку ЄС.
«Я б не сказала, що це „пекельні санкції”, тому що насправді цей законопроєкт у процесі переговорів був справжі суттєво розмитий.
Цей закон надає дуже широкі повноваження президенту Сполучених Штатів, щоб запроваджувати мита в розмірі до 100% на товари, які походять із п’яти найбільших країн – імпортерів російської нафти чи газу, якщо оцінювати обсяги цього експорту, а не його вартість, що дуже важливо, за останні 12 місяців.
Що важливо, президент має дуже велику гнучкість щодо можливості запровадження цих мит. Це можуть бути мита від нуля до ста відсотків, тобто він має дуже широкий простір для маневру. Він також має досить велику гнучкість щодо відмови від цих мит, оскільки може просто припинити їх застосування, пославшись на національні інтереси. Для цього достатньо лише подати до Конгресу письмовий звіт про припинення застосування таких мит».
Експертка детально зупинилася на тих країнах, яких може торкнутися санкційний закон, підписаний американським президентом.
«Якщо подивитися на нинішню ситуацію на ринку нафти й газу за останні 12 місяців, то адресатами таких заходів могли б бути Китай, Індія, Єгипет, Туреччина та Білорусь – у випадку імпорту російської нафти, Це також Китай, Туреччина, Білорусь, Казахстан, Узбекистан або Франція – у випадку імпорту газу.
Що важливо, закон містить виняток для держав, які імпортують із Росії менше 15% газу, що споживається ними. Йдеться, наприклад, про Францію та інші європейські держави, щоб ці мита не можна було застосовувати щодо європейських партнерів і союзників».
Експертка підкреслює, що якщо подивитися на ключових імпортерів російської нафти чи газу, то тут головними державами є Китай, Індія та Туреччина:
«Туреччина, звичайно, є союзником у межах НАТО, тож вона відпадає. Якщо ж подивитися на Китай та Індію, то, звичайно, щодо Китаю цей інструмент запровадження мит має серйозні обмеження. Просто Китай має настільки великий потенціал для вжиття контрзаходів, що дуже сумнівно, що американська адміністрація, президент реально запровадить ці мита проти Китаю. Радше вони використовуватимуться як засіб залякування на переговорах, як елемент тиску, а не для фактичного запровадження.
Адже ми вже маємо досвід, коли американська адміністрація намагалася підвищити мита на китайські товари, а Китай у відповідь блокував постачання критично важливої сировини, і це змушувало обидві сторони йти на компроміс.
Що стосується Індії, то тут можна очікувати, що через дуже складну ситуацію на нафтовому ринку, спричинену тривалим загостренням у районі Ормузької протоки, ситуація для Індії є досить складною. Адже постачання нафти з Росії фактично заповнюють цю прогалину на індійському ринку. Тому можна очікувати, що Індія, найімовірніше, домагатиметься якихось винятків».
Співрозмовниця програми «Міжнародний (без)лад» теж торкнулася інших положень закону Ліндсі Ґрема.
«Фактично є два найважливіші практичні моменти. Перший – це те, що цей закон справді розширює застосування санкцій проти російського «тіньового флоту». Тут йдеться про дуже значну координацію з Європейським союзом та Великою Британією щодо критеріїв запровадження цих санкцій. Сполучені Штати також зможуть запроваджувати санкції проти суден російського „тіньового флоту”, використовуючи докази, надані союзниками – Європейським союзом та Великою Британією.
І врешті – це посилення санкцій проти сектору скрапленого природнього газу (СПГ). Тут закон дає президентові можливість розширити чинні санкції проти Arctic LNG 2 на інші російські арктичні проєкти з виробництва СПГ, передусім на Yamal LNG, який є головним російським арктичним проєктом у сфері СПГ, а також Arctic LNG 1 та 3.
Це на практиці означає, що якщо президент США застосує ці санкції, то компаніям Європейського союзу, ймовірно, доведеться швидше, ніж це заплановано, просто припинити імпорт російського СПГ».
Як вже було сказано, американський президент має широкі можливості для введення санкцій і мит стосовно третіх країн, які є найбільшими імпортерами вуглеводнів із Росії. Проте згадана ситуація щодо Ормузької протоки та війна Америки з Іраном, яка не припиняється, радше не сприяє тому, щоб Трамп обрав такий підхід. Адже ціни на енергетичні ресурси на світових ринках і так вкрай високі, а енергетична проблема лише поглиблюється. Коментар Ельжбєти Каци в цій справі такий:
«Так. Тут можна було б очікувати двох речей. Якщо виходити з прагнення збільшити американський експорт СПГ, то цікавим аспектом буде саме питання санкцій щодо СПГ.
Найважливішим у нинішній ситуації було б посилення санкцій проти російських суден „тіньового флоту”, оскільки з приблизно 700 суден, на які поширюються санкції Європейського cюзу та Великої Британії, американці запровадили санкції лише приблизно щодо 200 суден. Тому позитивним було б, якби Сполучені Штати, використовуючи тепер можливості цього закону, зрівняли масштаби цих санкцій щодо суден російського «тіньового флоту». І це могло б бути цілком реалістичним сценарієм.
Що стосується запровадження мит, то я вважаю, що вони можуть просто використовуватися як елемент переговорів, але не думаю, що цього року такі інструменти будуть запроваджені».
Водночас аналітикиня зазначає, що такий сценарій не слід цілком відкидати з огляду на непередбачуваність того, що робить очільник Білого дому.
«Треба пам’ятати, що санкційна політика Дональда Трампа щодо Росії сповнена парадоксів. Якщо подивитися на неї від самого початку його президентства, то ці санкційні рішення ухвалюються радше з огляду на поточні політичні цілі, а не на якісь ширші стратегічні підходи щодо Росії.
Адже, з одного боку, Трамп фактично небагато зробив: не розвинув і не розширив вторинні санкції, не запровадив жодних санкцій проти «тіньового флоту». Але в ситуації глухого кута в переговорах з Україною саме президент Трамп у жовтні минулого року запровадив одні з найжорсткіших санкцій проти „Роснефти” та „Лукойлу”. Після цього, коли почалася війна з Іраном, він без особливих проблем застосовував численні звільнення від цих санкцій, а також винятки для Індії.
І ще один дуже важливий урок із періоду, що передував війні з Іраном, полягає в тому, що Трамп досить успішно протягом кількох місяців впливав на Індію. Саме завдяки підвищенню мит на індійські товари йому вдалося домогтися того, що Індія припинила купувати або, точніше, суттєво скоротила імпорт російської нафти».
Ще одним питання було запитання про координацію санкційної політики США та ЄС. За часів Байдена була певна стратегія щодо того, як діяти стосовно Росії, була координація з Європейським союзом. А як є за президентства Трампа? Цього вже зовсім немає, чи все-таки існують якісь можливості для співпраці, для узгодження певних санкцій? Ельжбєта Каца:
«Якщо говорити про співпрацю на рівні адміністрацій та чиновників, то ці канали комунікації збережені. І справді існує дуже сильний лобістський тиск, звичайно, з боку Європейського союзу, щоб американська адміністрація посилювала санкційний тиск на Росію. Це також видно з положень закону Ґрема, бо питання „тіньового флоту” значною мірою було скоординоване з підходами Європейського союзу та Великої Британії.
Тож на рівні адміністрацій ця співпраця, безумовно, існує. Натомість на політичному рівні з американського боку немає якоїсь ширшої стратегії щодо Росії. Дії вживаються ситуативно, ad hoc, і часто дивують як позитивні, так і негативні кроки Трампа. Вони дивують союзників з Європейського союзу».
Натомість, звертає увагу аналітикиня, зараз виникла така складна ситуація з продовженням твердого санкційного курсу щодо Москви і це стосується Брюсселя, а не Вашингтона.
«З боку Сполучених Штатів ми маємо чіткий і сильний політичний сигнал про те, що вони принаймні готові до посилення санкцій проти Росії, і тепер мають для цього нову правову основу. Водночас з боку Європейського союзу ми маємо глухий кут і дуже негативний розвиток подій, оскільки вже протягом певного часу спостерігається ціла серія негативних явищ в європейській санкційній політиці.
Це вже проявилося під час ухвалення останнього, 21-го пакета санкцій, коли здавалося, що ЄС міг би дуже легко й швидко ухвалити цей пакет. Натомість багато держав-членів заблокували різні питання або ж ці пропозиції взагалі не увійшли до проєкту, підготовленого Європейською комісією».
Аналітикиня навела один кричущий приклад.
«Останні події, якщо говорити про продовження персональних санкцій, також показують безпрецедентну ситуацію, коли Франція домоглася виключення із санкційного списку одного з найбільших і ключових олігархів Алішера Усманова, а потім Люксембург попросив виключити із санкційного списку іншого олігарха – Міхаіла Фрідмана.
Все це показує, що з боку Європейського союзу ми маємо дуже велику проблему. І фактично зараз на кону стоїть збереження чинних санкцій. Треба пам’ятати, що саме Європейський союз є ключовим суб’єктом у питанні санкцій проти Росії, оскільки саме на його території досі залишаються заморожені російські активи, а в минулому він також був ключовим споживачем російського газу та російської нафти».
Якщо вірити даним, які наводить агенство Reuters, військовий бюджет Росії у 2027 році буде на 27% більшим, ніж планувалося – 202 млрд доларів, а не 160 млрд. А як відомо, левова частка цього бюджету якраз формується за рахунок продажу газу та нафти й інших сировинних ресурсів.
Повноцінні пакети санкцій Заходу щодо Росії почалися з початком її повномасштабної агресії проти України. У 2022 році були очікування, що завдяки цьому вдасться якщо не зруйнувати російську військову машину, то принаймні її вкрай серйозно загальмувати. Проте так не сталося. Чи Росія взагалі є непереможною в економічному сенсі, якщо вона має таких союзників, як Індія та Китай, які допомагають їй, звичайно, купуючи нафту й газ за дуже низькими цінами, щоб Росія могла продовжувати цю війну?
Ельжбєта Каца закликає раціонально дивитися на санкційний важель.
«Ми повинні бути реалістами. Завдяки санкціям ми можемо просто домагатися того, щоб Росія заробляла менше і мала менше грошей для фінансування війни, але вона точно не припинить воєнні дії, тому що гроші в неї все одно залишатимуться.
Загалом протягом усього цього періоду вона була змушена пропонувати знижки, щоб знаходити покупців на свою сировину. Тому ключове питання полягає в тому, щоб ця знижка була ще більшою, щоб Росія продавала нафту ще дешевше і, відповідно, мала на мільярди менше коштів для фінансування, зокрема, виробництва зброї».
Якщо подивитися на неї від самого початку його президентства, то ці санкційні рішення ухвалюються радше з огляду на поточні політичні цілі, а не на якісь ширші стратегічні підходи щодо Росії.
Адже, з одного боку, Трамп фактично небагато зробив: не розвинув і не розширив вторинні санкції, не запровадив жодних санкцій проти «тіньового флоту». Але в ситуації глухого кута в переговорах з Україною саме президент Трамп у жовтні минулого року запровадив одні з найжорсткіших санкцій проти „Роснефти” та „Лукойлу”. Після цього, коли почалася війна з Іраном, він без особливих проблем застосовував численні звільнення від цих санкцій, а також винятки для Індії.
І ще один дуже важливий урок із періоду, що передував війні з Іраном, полягає в тому, що Трамп досить успішно протягом кількох місяців впливав на Індію. Саме завдяки підвищенню мит на індійські товари йому вдалося домогтися того, що Індія припинила купувати або, точніше, суттєво скоротила імпорт російської нафти».
Ще одним питання було запитання про координацію санкційної політики США та ЄС. За часів Байдена була певна стратегія щодо того, як діяти стосовно Росії, була координація з Європейським союзом. А як є за президентства Трампа? Цього вже зовсім немає, чи все-таки існують якісь можливості для співпраці, для узгодження певних санкцій? Ельжбєта Каца:
«Якщо говорити про співпрацю на рівні адміністрацій та чиновників, то ці канали комунікації збережені. І справді існує дуже сильний лобістський тиск, звичайно, з боку Європейського союзу, щоб американська адміністрація посилювала санкційний тиск на Росію. Це також видно з положень закону Ґрема, бо питання „тіньового флоту” значною мірою було скоординоване з підходами Європейського союзу та Великої Британії.
Тож на рівні адміністрацій ця співпраця, безумовно, існує. Натомість на політичному рівні з американського боку немає якоїсь ширшої стратегії щодо Росії. Дії вживаються ситуативно, ad hoc, і часто дивують як позитивні, так і негативні кроки Трампа. Вони дивують союзників з Європейського союзу».
Натомість, звертає увагу аналітикиня, зараз виникла така складна ситуація з продовженням твердого санкційного курсу щодо Москви і це стосується Брюсселя, а не Вашингтона.
«З боку Сполучених Штатів ми маємо чіткий і сильний політичний сигнал про те, що вони принаймні готові до посилення санкцій проти Росії, і тепер мають для цього нову правову основу. Водночас з боку Європейського союзу ми маємо глухий кут і дуже негативний розвиток подій, оскільки вже протягом певного часу спостерігається ціла серія негативних явищ в європейській санкційній політиці.
Це вже проявилося під час ухвалення останнього, 21-го пакета санкцій, коли здавалося, що ЄС міг би дуже легко й швидко ухвалити цей пакет. Натомість багато держав-членів заблокували різні питання або ж ці пропозиції взагалі не увійшли до проєкту, підготовленого Європейською комісією».
Аналітикиня навела один кричущий приклад.
«Останні події, якщо говорити про продовження персональних санкцій, також показують безпрецедентну ситуацію, коли Франція домоглася виключення із санкційного списку одного з найбільших і ключових олігархів Алішера Усманова, а потім Люксембург попросив виключити із санкційного списку іншого олігарха – Міхаіла Фрідмана.
Все це показує, що з боку Європейського союзу ми маємо дуже велику проблему. І фактично зараз на кону стоїть збереження чинних санкцій. Треба пам’ятати, що саме Європейський союз є ключовим суб’єктом у питанні санкцій проти Росії, оскільки саме на його території досі залишаються заморожені російські активи, а в минулому він також був ключовим споживачем російського газу та російської нафти».
Якщо вірити даним, які наводить агенство Reuters, військовий бюджет Росії у 2027 році буде на 27% більшим, ніж планувалося – 202 млрд доларів, а не 160 млрд. А як відомо, левова частка цього бюджету якраз формується за рахунок продажу газу та нафти й інших сировинних ресурсів.
Повноцінні пакети санкцій Заходу щодо Росії почалися з початком її повномасштабної агресії проти України. У 2022 році були очікування, що завдяки цьому вдасться якщо не зруйнувати російську військову машину, то принаймні її вкрай серйозно загальмувати. Проте так не сталося. Чи Росія взагалі є непереможною в економічному сенсі, якщо вона має таких союзників, як Індія та Китай, які допомагають їй, звичайно, купуючи нафту й газ за дуже низькими цінами, щоб Росія могла продовжувати цю війну?
Ельжбєта Каца закликає раціонально дивитися на санкційний важель.
«Ми повинні бути реалістами. Завдяки санкціям ми можемо просто домагатися того, щоб Росія заробляла менше і мала менше грошей для фінансування війни, але вона точно не припинить воєнні дії, тому що гроші в неї все одно залишатимуться.
Загалом протягом усього цього періоду вона була змушена пропонувати знижки, щоб знаходити покупців на свою сировину. Тому ключове питання полягає в тому, щоб ця знижка була ще більшою, щоб Росія продавала нафту ще дешевше і, відповідно, мала на мільярди менше коштів для фінансування, зокрема, виробництва зброї».
Повна версія програми у прикріпленому звуковому файлі.
Матеріал підготував Назар Олійник