Балтійське море та Арктика стають дедалі важливішими для безпеки Європи й усього НАТО. Росія зберігає значну військову присутність у цих регіонах, а підводна інфраструктура, морські торговельні маршрути та нові можливості для судноплавства на Крайній Півночі перетворюються на елементи ширшого геополітичного протистояння. Водночас характер загроз змінюється: поряд із традиційними військовими ризиками зростає небезпека диверсій, пошкодження критичної інфраструктури, порушень повітряного простору та дій, спрямованих на перевірку готовності Альянсу реагувати на кризові ситуації.
У відповідь НАТО посилює присутність у регіоні Балтійського моря, розвиває спроможності для захисту підводних кабелів та інших стратегічних об’єктів, а також поглиблює співпрацю між союзниками. Важливу роль у цих процесах відіграє Швеція, яка після вступу до Альянсу у 2024 році стала невіддільною частиною спільного планування оборони північного флангу НАТО. Для Стокгольма це означає не лише зміну військових пріоритетів, а й переосмислення самої концепції національної безпеки: від оборони власної території до активної участі в захисті всього Альянсу.
Про те, наскільки вразливим залишається Балтійський регіон, чому не варто вважати Балтійське море «внутрішнім озером НАТО», які виклики постають перед союзниками в Арктиці та до яких сценаріїв має готуватися Альянс, я поговорив із генералом Мікаелем Классоном — верховним головнокомандувачем Збройних сил Швеції. Розмова відбулася під час цьогорічного Варшавського безпекового форуму.
Пане генерале Классоне, щиро дякую, що знайшли час для цієї розмови. Швеція є надзвичайно важливою країною для нашого регіону, зокрема Балтійського моря, стратегічним партнером Польщі та великим другом України. Я хотів би розпочати з нещодавньої доповіді шведського полковника Карла Бергквіста, який заявив, що в разі нападу Росії Швеція може завдавати ударів по військових цілях глибоко на російській території, а не обмежуватися лише обороною власної території. Тож моє запитання таке: чи є це частиною ширшої трансформації шведського оборонного мислення та оборонної стратегії? І яку роль, на вашу думку, мають відігравати далекобійні удари у стримуванні Росії?
«Почну з того, що доповідь і коментар Карла Бергквіста прозвучали в контексті його роботи на посаді начальника Школи повітряного бою, а також після успішної інтеграції ракети Taurus KEPD до системи винищувача Gripen. Тепер вона є одним з елементів того, що ми вважаємо нашими спроможностями завдавати ударів на велику глибину території противника. Йдеться не лише про цю ракету, а й про протикорабельні ракети RBS-15 виробництва Saab. Крім того, нещодавно було ухвалено рішення про закупівлю системи HIMARS. Усі ці спроможності разом із розвитком та інвестиціями в космічну сферу формуватимуть наш потенціал для завдання далекобійних ударів.
Відповідаючи на ваше запитання: так, це частина нашої стратегії. Але водночас ця стратегія тісно інтегрована з плануванням НАТО. Тобто Швеція не діє самостійно, обираючи якийсь окремий напрямок. Ми завжди намагаємося розглядати наше членство в Альянсі крізь призму статті 3 Північноатлантичного договору. Це означає, що ми не перекладаємо відповідальність за власну оборону на інших. Натомість ми розбудовуємо стійку та потужну національну оборону, яка здатна виконувати свою роль і в межах системи колективної оборони.
Отже, ми не передаємо відповідальність за оборону комусь іншому, а розвиваємо власні національні спроможності, водночас діючи в контексті НАТО. І це стосується також наших спроможностей завдавати високоточних ударів на великі відстані.»
Тепер хотів би перейти до ширшої теми — загроз, які існують у Балтійському регіоні та на Балтійському морі. Як би ви загалом оцінили найнагальніші загрози, що походять від Росії в цьому регіоні? І як Швеція співпрацює з іншими країнами регіону, щоб протидіяти цим загрозам і захищати не лише власну територію, а й своїх союзників та сусідів?
«Для мене ця тема справді дуже важлива, адже вона надзвичайно складна. Дозвольте почати із загального зауваження. Ви про це не запитували, але сьогодні, після вступу Швеції та Фінляндії до НАТО, ми часто чуємо визначення Балтійського моря як «озера НАТО». Я вважаю таке формулювання абсолютно неправильним, адже воно створює враження, ніби ситуація повністю контрольована й усі перебувають у безпеці. Але це не так. Попри відносно невеликі розміри Балтійського моря, значна частина його акваторії — це міжнародні води. І Росія також має вихід до цього моря, що, безумовно, впливає на загальну ситуацію.
Крім того, коли ми продовжуємо називати Балтійське море «озером НАТО», то фактично підігруємо російським наративам про те, що Росію нібито оточують, стримують і чинять на неї тиск. Я не хочу цього робити. Ситуація на Балтійському морі складна ще й тому, що всі країни регіону надзвичайно залежать від морської торгівлі та судноплавства. Це питання фактично життєздатності держав, і йдеться не лише про Швецію, а й про три країни Балтії. Фінляндія також залежить від морських перевезень у забезпеченні своєї логістики та зовнішньої торгівлі. Причому ця залежність сягає 90%: така частка фінського імпорту та експорту припадає на морські перевезення.
Росія також критично залежить від можливості здійснювати судноплавство через Балтійське море. У майбутньому ситуація може змінитися, коли Арктика стане доступнішою для судноплавства, але наразі це беззаперечна реальність. Ми повинні це усвідомлювати. Поки цей чинник залишається визначальним, необхідно враховувати як геополітичні та геостратегічні інтереси Росії й наших країн, так і суто торговельні аспекти та пов'язану з ними взаємозалежність.
Ще один аспект — те, що зазвичай називають гібридною війною. Відтоді як НАТО розпочало посилену місію патрулювання та спостереження Baltic Sentry, таких інцидентів останнім часом не було. Однак до цього ми спостерігали чимало пошкоджень морських кабелів та іншої інфраструктури на морському дні. Як це часто буває, довести причетність конкретних сторін до таких інцидентів складно, але особисто я не вважаю, що це були випадковості. На мою думку, тут може існувати непрямий, але цілком можливий зв'язок із переміщеннями контрольованого Росією так званого тіньового флоту та іншими подібними чинниками.
Якщо ж говорити конкретно про Швецію, то великою загрозою є військові спроможності, які Росія наразі зосередила в Калінінградському ексклаві. Наприклад, російським ракетним системам, таким як «Іскандер», знадобиться менш ніж хвилина, щоб досягти двох моїх ключових військових баз — однієї військово-морської та однієї авіаційної. Звісно, під загрозою також перебувають критична інфраструктура та населені пункти. Тому в цьому сенсі російська військова присутність є цілком відчутною та очевидною. Так само очевидними є небезпеки й виклики для безпеки, з якими ми стикаємося.»
Чи вважаєте ви, що Росія може вдатися до масштабнішої провокації в Балтійському регіоні — за межами вже відомих інцидентів із пошкодженням кабелів та іншої морської інфраструктури, а також переміщень її тіньового флоту? Які ще потенційні загрози ви бачите як військовий командувач? До яких інших дій Росії в цьому регіоні, на вашу думку, мають бути готові Швеція та її союзники?
«Я ніколи не говорю про ймовірність. Чимало людей стверджують: мовляв, це може статися через три чи п’ять років, або що ризик такого сценарію становить 90 відсотків. Я не оцінюю ймовірності — я говорю про те, що може статися. З огляду на наявні в Росії військові спроможності та на те, наскільки високі стратегічні ризики вона готова на себе брати, я ніколи не виключатиму, що Росія може бути готовою і спроможною застосувати військову силу навіть заради обмежених цілей. Це може бути операція з обмеженими амбіціями, обмежена в часі або масштабах.
Тому я ніколи не виключав би можливості тимчасового захоплення певної території — на коротший чи триваліший період — лише для того, щоб продемонструвати свої наміри або, як це часто пояснюють, перевірити НАТО на міцність. Ідеться про перевірку системи ухвалення політичних рішень Альянсу, а також його спроможності та готовності реагувати.
Такі дії цілком можливі, поки триває війна в Україні. Адже завдяки діям українських Збройних сил і всього українського народу значна частина боєздатних російських військ залишається скутою війною, яка триває зараз. Найімовірніше, ситуація кардинально зміниться, щойно буде досягнуто припинення вогню, укладено мирну угоду або війна перейде в нову фазу, яка дозволить Росії перегрупувати свої сили.
Водночас Росія вже відновила й модернізувала чимало військових баз уздовж кордонів із країнами Балтії та Фінляндією.»
Що сьогодні найбільше потрібно Україні від союзників, особливо з огляду на масовані російські обстріли, а також атаки ударними безпілотниками та балістичними ракетами? Що ще можуть зробити союзники, аби посилити підтримку України в нинішніх умовах?
«Я вважаю, що Україні зараз потрібна допомога за кількома напрямами. Передусім — це нагальні потреби у сфері протиповітряної оборони. Усім відомо, наскільки Україні потрібні перехоплювачі, а також боєприпаси для авіації, щоб збивати реактивні ударні безпілотники типу Shahed.
Але, звісно, не менш важливою є і довгострокова, послідовна підтримка України. Йдеться про політичну підтримку та чітке бачення майбутнього — щоб усе українське суспільство розуміло, що на Україну чекає майбутнє, у якому вона буде невіддільною частиною Європи. А зі свого погляду я також додав би, що Україна має стати невіддільною частиною НАТО.»
Отже, Європа не повинна недооцінювати готовність Росії йти на ризик і перевіряти єдність НАТО, зокрема шляхом обмежених військових провокацій. На думку шведського командувача, відповіддю мають стати сильна національна оборона, тісніша координація союзників і довгострокова підтримка України, адже її здатність стримувати російську армію безпосередньо впливає на безпеку всього європейського континенту.
Слухайте розмову у прикріпленому звуковому файлі.
Тарас Андрухович