Росія намагається перенести війну проти України за межі української території. Один із напрямків цієї стратегії — країни НАТО, передусім ті, які забезпечують військову та гуманітарну підтримку Києву. Диверсії, саботаж, провокації та інформаційні кампанії мають створювати атмосферу небезпеки, посилювати суспільні суперечності та поступово підривати готовність європейців допомагати Україні.
Про підготовку російської провокації поблизу кордону з Крулевецькою областю (Калінінградською областю РФ), яку польські служби, за інформацією видання «Rzeczpospolita», змогли завчасно виявити, повідомляла польська преса. Її можливим задумом було звинуватити Україну в насильницьких діях і спровокувати нову хвилю антиукраїнських настроїв у Польщі.
Капітан запасу Мацей Лісовський, експерт із військової справи, оборони та геополітики, вважає, що це частина ширшої російської операції впливу.
«Безумовно, йдеться про гібридну операцію, мета якої — налаштувати поляків проти українців та України. Навіщо це потрібно Росії? Передусім для того, щоб зупинити або принаймні сповільнити потік допомоги, яка прямує до України головним чином через Польщу. Москва хоче налякати польських громадян, а наступним етапом цього страху має стати неприязнь до українців», — пояснює співрозмовник.
За його словами, Росія використовує різні інструменти від диверсій на транспортній інфраструктурі до спроб фізичних нападів на представників оборонної промисловості в європейських країнах. Мацей Лісовський згадує і підрив залізничної колії в Польщі, і спроби нападів на керівників приватних оборонних компаній у Німеччині. На його думку, Москва вдається до таких методів, оскільки не може досягти бажаного результату на фронті, тому намагається впливати на країни, від яких залежить підтримка України.
Особливо небезпечним елементом цієї стратегії Мацей Лісовський вважає спроби перекласти відповідальність за російські диверсії на українців. Такий наратив може мати значно ширші наслідки, ніж окремий акт саботажу: він підриває довіру між польським та українським суспільствами.
Експерт наголошує, що серед виконавців диверсій можуть бути люди з українським громадянством, яких російські спецслужби завербували через інтернет.
«Я хочу зробити важливе уточнення: волію говорити про людей, які мають українське громадянство, адже не кожного власника українського паспорта я вважаю українцем. Серед них є росіяни. […] Не кожного причетного до таких злочинів можна називати українцем», — каже Мацей Лісовський.
Він застерігає, що Росія розраховує саме на узагальнення: окремий злочин, скоєний завербованою людиною, має перетворитися в інформаційному просторі на звинувачення цілої національної спільноти.
Мацей Лісовський виділяє три категорії людей, яких Росія може використовувати для виконання диверсійних завдань: кадрових агентів, заздалегідь направлених до Польщі; осіб, ідеологічно налаштованих проти України та готових допомагати російським спецслужбам; а також людей, завербованих за гроші або через інтернет. Остання категорія, на його думку, особливо складна для виявлення. Це можуть бути звичайні люди, які через фінансові труднощі, необачність або жадібність погоджуються виконувати завдання, не усвідомлюючи всіх наслідків.
Водночас експерт припускає, що в Польщі можуть залишатися й так звані «сплячі агенти». Проте оцінку їхньої можливої кількості — десятки або сотні — він не підкріплює конкретними даними.
Польща, за словами аналітика, змогла завчасно підготуватися до можливої провокації завдяки інформації від союзних спецслужб і власній розвідці. У потенційно небезпечному районі посилили присутність поліції, провели навчання Сил територіальної оборони та привели в готовність підрозділи спеціального призначення.
У Польщі та інших європейських країнах періодично лунають голоси про те, що скорочення військової допомоги Україні могло б наблизити завершення війни. Лісовський категорично не погоджується з такою логікою.
«Дехто стверджує, що війна завершиться, якщо Європа перестане допомагати Україні. Це цілковито хибна думка. Навпаки, це буде все одно, що долити бензину у вогонь. У такому разі війна зрештою прийде до нас», — переконаний польський експерт.
Він вважає, що Захід недооцінює мотиви Володимира Путіна. Російський президент, за його оцінкою, давно вийшов за межі звичайного політичного розрахунку, а спроби домовитися з ним через поступки можуть лише посилити його впевненість у безкарності. Мацей Лісовський звертає увагу на долю окупованих територій Донеччини та Луганщини. Росія обіцяла їхнім мешканцям захист і краще життя, однак натомість принесла руйнування, примусову мобілізацію, грабунок та загибель людей.
«Це не людина, яка робить щось заради інших. Це людина, яка готова приносити інших у жертву власним інтересам. Саме про це потрібно говорити: ті, хто колись чекав на Путіна та російське "визволення", уже переважно не живі. Він не приносить людям нічого доброго. Він несе лише вогонь, насильство, убивства та грабунок», — говорить Мацей Лісовський.
Україна отримує дедалі більше можливостей завдавати ударів по стратегічних об'єктах у глибокому тилу Росії, спираючись на власні далекобійні засоби ураження. Це змінює і військову ситуацію, і політичний контекст війни.
Останні атаки на Керченський міст відбулися на тлі зустрічі Дональда Трампа, Сі Цзіньпіна та Володимира Путіна. Їхнє значення для України та Росії оцінює капітан Мацей Лісовський. На його думку, ці удари стали демонстрацією того, що Київ зберігає власні важелі впливу, попри спроби обмежити його можливості діяти самостійно.
«Україна отримала чимало додаткових карт завдяки тому, що стала більш самостійною у сфері далекобійного озброєння. Це надзвичайно важливо. Я не вважаю випадковістю, що ці атаки відбулися саме в цей час. [...] Серія дуже влучних і потужних ударів по російських нафтопереробних заводах, а також атака на Керченський міст стали для Путіна серйозним репутаційним ударом».
Водночас капітан Мацей Лісовський вважає, що значення останньої атаки на міст було передусім політичним та іміджевим. Після створення Росією сухопутного залізничного маршруту вздовж Азовського моря до Криму військове значення Керченського мосту певною мірою зменшилося.
«Саме тому наслідки цієї атаки мають більше політичний та іміджевий характер, ніж суто військовий», — пояснює експерт.
Однак політичним ефектом історія Керченського мосту не обмежується. За кожною успішною атакою стоїть складна військова та інженерна робота. Українські сили змінювали підходи до ураження мосту, шукали його вразливі місця та враховували особливості конструкції. Військовий експерт, капітан 1-го рангу запасу Військово-Морських сил України, керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія XXI» Павло Лакійчук звертає увагу, що після першої диверсії СБУ на Керченському мосту 2022 року Росія суттєво змінила порядок його використання.
«Після диверсії СБУ на Кримському мосту восени 2022 року російське керівництво максимально обмежило перевезення військових вантажів мостом. Спочатку йшлося про вибухонебезпечні та пожежонебезпечні вантажі, згодом обмежили і вантажні перевезення загалом. Фактично міст перевели в резерв, як запасний маршрут на випадок проблем з іншими каналами постачання.
Основний потік військових вантажів перенаправили на Керченську поромну переправу та морські перевезення. Але після ураження двох великих десантних кораблів росіяни припинили використовувати їх для таких перевезень і покладалися переважно на поромну переправу. Проте й вона зазнала ударів. Залишається автомобільна переправа, яка працює з великими труднощами. За повідомленнями з Криму, тепер обговорюють навіть запуск катерного сполучення між Керчю та портом Кавказ», — розповідає Павло Лакійчук.
Отже, російська логістика в Криму опинилася в ситуації, коли кожен альтернативний маршрут має власні обмеження. За словами експерта, за останні тижні українські військові уразили щонайменше шість мостів лише на ділянці між Маріуполем і Таганрогом — один із них був виведений з ладу буквально напередодні. Паралельно на Запорізькому напрямку російські колони та транспорт перебувають під щільним вогневим тиском українських FPV-дронів. До цієї роботи залучені Сили безпілотних систем та лінійні корпуси, зона ураження яких уже сягає узбережжя Азовського моря.
«Удар по Керченському мосту — лише одна складова ширшої кампанії з руйнування російської військової логістики. Я ще пів року тому говорив про логістичний локдаун противника. Підрозділ може бути повністю укомплектований особовим складом, але якщо в нього немає боєприпасів, пального, їжі, води, медикаментів, він втрачає боєздатність. Саме на це й спрямована концепція логістичного локдауну», — пояснює Павло Лакійчук.
Для реалізації цієї стратегії потрібно подолати ще одну перешкоду — російську систему протиповітряної оборони. Самої наявності далекобійних ракет і безпілотників недостатньо: вони мають дістатися цілей у глибокому тилу Росії.
Павло Лакійчук звертає увагу на удари, які передували операції проти Керченського мосту. За його словами, за місяць, два або три до неї українські сили атакували кримські аеродроми Бельбек, Гвардійське та Саки, радіолокаційні станції, системи спостереження й комплекси ППО на Тарханкуті, поблизу Євпаторії та мису Фіолент.
«Усе це — складові однієї масштабної стратегічної операції, а ті сім етапів, про які розповідають міністр оборони Хмара та президент Зеленський, — це вже остання безпосередня фаза ураження об'єктів на Керченському півострові», — пояснює експерт.
Паралельно Сили безпілотних систем під командуванням Роберта «Мадяра» Бровді працювали по російських кораблях в Азовському морі, зокрема в районах якірних стоянок біля входу до Керченської протоки. Удари завдавали й по засобах протиповітряної оборони.
«Для проходження ракет і безпілотників до цілей у східній частині Криму необхідно було послабити російську систему радіолокаційного спостереження. У цьому, зокрема, брала участь українська авіація. МіГ-29 застосовують ракети HARM для ураження радіолокаційних станцій противника. — Це означає, що операції різних складових Сил оборони мають спільну мету та доповнюють одна одну».
Ще одна важлива зміна — розвиток українських технологій управління безпілотниками та ракетами на великих відстанях. «Financial Times» повідомила, що під час операції проти Керченського мосту Україна використала власну систему зв'язку — мережу безпілотників-ретрансляторів «flying modems» («летючих модемів»). Вони передавали сигнал один одному, забезпечуючи стабільний зв'язок та відеосигнал між операторами й ударними засобами.
Аналізуючи динаміку атак по російській нафтопереробній галузі, Павло Лакійчук наголошує, що у 2026 році ця робота набула системного характеру, а її темпи зросли в рази. Якщо раніше за шість місяців вдавалося вивести з ладу близько 20–22% російських нафтопереробних потужностей, то після нетривалої «трампівської паузи» нова хвиля ударів дозволила підняти цей показник, за різними оцінками, до 50–55%.
«Те, на що раніше йшло пів року, тепер відбувається за кілька тижнів. І коли аналізуєш характер уражень, розумієш: щось принципово змінилося. Працює вже інша система», — зазначає Павло Лакійчук.
Щоб керувати засобами ураження протягом багатогодинного польоту на відстані у 2,5 тисячі кілометрів, потрібна надскладна система.
«Чи використовують для цього штучний інтелект, супутниковий зв'язок або якісь інші технології — я не знаю. Але точно не Starlink... І, як я розумію, показовою тут є не тільки операція проти Керченського мосту, яка привернула стільки уваги. Низка ударів на середній дальності свідчить про те, що Сили оборони використовують якісь нові алгоритми управління, які не пов'язані з американською системою. Тобто це вже не монополія», — каже експерт.
Повна аудіоверсія матеріалу — у прикріпленому файлі.
Тарас Андрухович/ Вікторія Машталер