На чемпіонаті світу з футболу 2026 року команди Польщі немає. «Біло-червоні» туди не змогли пробитися, і зрештою впродовж майже 45 років вони не є частими учасниками мундіалів.
Проте в історії національної команди є своя «Золота доба» – 70–80-ті роки ХХ століття. Саме тоді збірна Польщі здобувала свої найбільші тріумфи. Тоді «біло-червоні» вибороли золоту медаль Олімпійських ігор 1972 року, а також посіла третє місце на чемпіонатах світу 1974 та 1982 років.
Успіх у 1974 році збірна здобула під керівництвом тренера Казімежа Ґурського, а у 1982 році – з Антонієм Пехнічеком.
Це теж історія трьох видатних постатей у складі «біло-червоних» того періоду.
Першим з них є воротар Ян Томашевський.
17 жовтня 1973 року на стадіоні «Вемблі» відбувся матч, що назавжди увійшов в історію польського футболу.
Після «переможної нічиєї» 1:1 збірна Польщі здобула путівку на чемпіонат світу і, що не менш важливо, вибила з боротьби Англію – одну найсильніших команд світу. Цей матч став також «матчем життя» для польського голкіпера Яна Томашевського:
«Англійці були сильнішими. Ми їхали туди фактично як в пащу лева. Так, ми виграли вдома в англійців 2:0, але там… ну, зрозуміло. Коли ми їхали, нам показували п’ять або десять пальців, мовляв, з таким рахунком ви програєте. Адже за три тижні до цього Австрія поступилася їм 0:7, а ми були командою приблизно такого ж рівня, як Австрія. І сталася, мабуть, одна з найбільших несподіванок в історії світового футболу».
Англійці були абсолютно впевнені у своїй перемозі над збірною Польщі. Вже під час виконання «Мазурка Домбровського» з трибун лунали свист і гул. Це, звичайно, не допомагало, а навпаки – лише ще більше посилювало нервове напруження. Так цей момент згадує легендарний голкіпер.
«Ми стояли струнко, а вони – зі схрещеними на грудях руками і жували жуйку. Все це виглядало так, ніби казали: "Ну що, хлопці, приїхали? Через п’ятнадцять хвилин буде 3:0, а потім з вами трохи побавимося". Тоді я сказав собі: "Боже, допоможи, щоб ми тут не програли, пропустивши п’ять м’ячів, а я готовий віддати свої п’ять років життя". Це було щось неймовірне. Стрес був такий, що після виконання гімнів, коли ми розбіглися по полю, я навіть не знав, до яких воріт мені бігти».
Попри безперервні атаки й агресивну гру англійців, перший тайм завершився нульовою нічиєю. Небезпечних моментів вистачало, однак Ян Томашевський творив справжні дива у воротах польської збірної.
У другому таймі сталося те, про що всі мріяли. На 57-й хвилині після передачі Ґжегожа Лято Ян Домарський хитрим ударом переграв англійського воротаря Пітера Шилтона.
Зрівняти рахунок англійцям вдалося лише після пенальті, хоча згодом виявилося, що його було призначено за фол, який стався за межами штрафного майданчика. До самого фінального свистка польські ворота надійно захищав Ян Томашевський. Так його дії коментував спорткоментатор Тадеуш Пишковський в ефірі Польського радіо:
«Рахунок 1:1. Але ще залишається хвилина… Якою ж довгою буде ця хвилина! Швидка передача до штрафного майданчика поляків, удар головою… У воротах нікого немає! Нікого немає, пані та панове! Томашевський і Мусял… Мусял та Шимановський рятують від неминучого гола! Що ж витворив Томашевський!»
Так, Ян Томашевський зупинив Англію, але в цьому йому допомогли й партнери по команді, передусім ті, хто грав найближче до його воріт – захисники. Сам Томашевський постійно повторював, що це заслуга всієї команди і тренера Казімежа Ґурського.
Поляки завдяки цій перемозі над англійцями пройшли на чемпіонат світу 1974 року, який проводився у Федеративній Республіці Німеччина. І там був феєричний виступ «біло-червоних» і їх нападника Ґжегожа Лято – найкращого снайпера того мундіалю (7 голів).
Слід сказати, що у ФРН збірна Польщі потрапила до дуже складної групи. Можна сказати, що це була «група смерті»: Аргентина, Італія та Гаїті. Вийти у наступну фазу могли лише дві команди. Проте, незважаючи на це, поляки, здобувши три перемоги, вийшли до наступного етапу турніру.
Аргентина була переможена з рахунком 3:2, Гаїті – 7:0, а Італія – 2:1. А Ґжегож Лято вже після трьох матчів мав на своєму рахунку чотири забиті м’ячі й посідав друге місце у списку бомбардирів.
У другому груповому етапі збірна Польщі зустрілася зі Швецією, Югославією та командою господарів турніру.
Швецію поляки перемогли з мінімальним рахунком 1:0, але це була перемога. Югославію здолали – 2:1. А матч, який вирішував долю путівки до фіналу, був проти збірної ФРН і проходив на надзвичайно мокрому полі.
Потужна злива не змилувалася над стадіоном у Франкфурті-на-Майні. Поле перетворилося на величезне болото. Футболістам довелося грати в надзвичайно важких умовах, ризикуючи власним здоров’ям, позаяк на кону стояв вихід до фіналу чемпіонату світу.
Цей матч надовго залишився в пам’яті Ґжегожа Лято:
«Сьогодні ми часто замислюємося: що було б, якби… Я вважаю, що тодішнє наше керівництво не повинно було погоджуватися на проведення матчу за таких умов. Адже німці мали на два забиті м’ячі більше за нас, і нас влаштовувала лише перемога, щоб вийти до фіналу».
Поляки програли 0:1, і їм залишився так званий «фінал втіхи» – матч за третє місце проти Бразилії.
І тоді був забитий той прекрасний сьомий гол на 76-й хвилині у поєдинку з «чарівниками м’яча». Зиґмунт Мащик перехопив м’яч і відпасував його Ґжегожа Лято, який разом зі Здзіславом Капкою рвонув уперед. Суперники, мабуть, були переконані, що він зробить передачу на партнера, але Лято відірвався від нього і на повній швидкості помчав уперед. П’ятдесят метрів він тікав від бразильських гравців, які не могли його наздогнати, а потім точним ударом переграв воротаря.
Так про цей переможний гол у матчі з Бразилією за бронзу мундіалю згадував через багато років по тому цей легендарний польський футболіст:
«Пізніше в мене була ще одна нагода – міг добити їх і зробити рахунок 2:0. Це був величезний успіх для польського футболу, адже ніхто в нас не вірив. Навіть наші журналісти перед початком турніру говорили, що в групі є Італія, Аргентина, Гаїті та Польща –дві збірних «до биття», а дві – фаворити на вихід із групи. А потім виявилося, що тренер Казімеж Ґурський створив команду, яка майже півтора десятиліття залишалася серед найсильніших. Бували періоди, коли ми входили навіть до першої десятки, а то й до першої трійки найкращих збірних світу».
Бронзовий призер і найкращий бомбардир чемпіонату світу у ФРН та триразовий учасник світових першостей у матчі проти Перу на чемпіонаті світу в Іспанії у 1982 році забив свій останній гол за збірну.
Ґжегож Лято тричі виступав на чемпіонатах світу й привіз із них дві медалі.
Двічі він піднімався на олімпійський п’єдестал: спочатку – на найвищу сходинку, а потім – на другу. У складі збірної Польщі провів 100 офіційних матчів і забив 45 голів.
Проте чемпіонат світу з футболу 1982 року, який проводився в Іспанії, асоціюється передовсім з ім’ям Збіґнева Бонека. Особливе місце в цій історії посідає матч із Бельгією на стадіоні «Камп Ноу». Тоді Бонєк оформив хет-трик – досягнення, яке є справді винятковим, бо у фінальних турнірах чемпіонатів світу хет-трики трапляються вкрай рідко, особливо в матчах такого значення.
Збіґнев Бонек через багато років в одному з інтерв’ю Польському радіо так згадував той матч:
«Звичайно, моєю візитівкою є три голи у ворота Бельгії. Іноді, коли я вже сам їх переглядаю, мене охоплює певна меланхолія і смуток – я бачив їх уже надто багато разів. Мене вже буквально нудить від цих повторів, і я розумію, що від цього вже нікуди не втечу – це моя візитівка, символ всієї моєї кар’єри. Водночас я вважаю, що провів багато інших чудових матчів, у яких також забивав і грав дуже добре. Але якщо взяти до уваги, що це були три голи на чемпіонаті світу, та ще й у надзвичайно важливому матчі, то мені цілком не прикро, що саме це стало моєю візитівкою».
Варто також додати, що раніше поляки під керівництво головного тренера Антонія Пехнічека виступали в одній групі з Італією, Камеруном і Перу. Вони двічі зіграли внічию та здобули одну перемогу.
У наступних матчах збірна Польщі також зіграла внічию зі збірною Радянського Союзу, що в тодішній політичній ситуації мало величезне значення для вболівальників. Під час цього матчу на трибунах майоріли біло-червоні стяги з написом «Солідарність», а комуністичне Польське телебачення робило все можливе, щоб цих прапорів не було видно в телетрансляції. Найважливішим, однак, став рахунок 0:0, який забезпечив полякам вихід до четвірки найсильніших команд світу.
У боротьбі за вихід до фіналу Польща програла Італії 0:2 після двох голів геніального Паоло Россі. Натомість у матчі за третє місце «біло-червоні» перемогли Францію з рахунком 3:2 завдяки голам Анджея Шармаха, Стефана Маєвського та Януша Купцевича. І хоча Збіґнев Бонек тоді не забив, багато експертів і журналістів стверджують, що якби не Збіґнев Бонек, збірна Польщі не здобула б бронзових медалей чемпіонату світу 1982 року в Іспанії.
Таким чином команда під керівництвом Антонія Пехнічека повторила бронзовий успіх команди Казімежа Ґурського на мундіалі у ФРН у 1974 році. Збіґнев Бонек за свою кар’єру у збірній зіграв на трьох чемпіонатах світу, провів 80 матчів у складі збірної Польщі та забив 24 м’ячі.
Ян Томашевський, Ґжегож Лято і Збіґнев Бонек й інші гравці легендарних збірних під керівництвом головних тренерів Казімежа Ґурського і Антонія Пехнічека продовжують надихати нові покоління польських футболістів. Можливо колись «біло-червоні» потворять їхні успіхи, або навіть їх перевершать. Хтозна...
PR3/Н.О.