Ми з тобою познайомились десь півтора року тому. І навіть перед ефіром ми говорили, що наше інтерв’ю було рік тому. Я перепрошую, що так рідко тебе запрошую, це неправильно. Але сьогодні хочу поговорити про те, як цей рік змінився для тебе, для всіх нас.
«Нічого не змінилось. Десь тиждень. Тобто такий графік у мене і зараз є. Я зараз готуюсь до наступної подорожі. Через декілька днів виїжджаємо. Єдине, що нас хвилює, це те, що ситуація на фронті дуже швидко змінюється», — розповіла Альдона.
Ми говорили в день, коли російські війська здійснили наступ на Покровському напрямку, що стало переломом на лінії фронту.
«Це дуже важлива дорога між Добропіллям і Краматорськом, логістична дорога з Запоріжжя на Донбас, але її вже немає. Ми вже давно не користувалися цією дорогою. Бували моменти, що навіть полями між картоплями їздили, щоб не потрапити під ФПВ-шки», — пояснила журналістка.
Для Альдони важливі її «два доми» – Запоріжжя і Краматорськ. Вона хвилюється через наближення російських військ до Краматорська. «Рік тому я у центрі Краматорська їла найкращі креветки у світі. А зараз ФПВ-шки долітають у центр. Це неможливо», – каже вона.
Повертаючись до початку своєї діяльності в Україні, Альдона пригадала, що почала їздити туди після повномасштабного вторгнення Росії. «Мене в Польщі інколи називають зрадником народу, бо я допомагаю чужій країні. Але для мене істина цієї роботи, якщо Україна не зупинить Росію, вона піде далі. Це не питання віри, це план Путіна», — пояснює вона.
«Багато поляків, які допомагають Україні, це розуміють. Це наш ворог не лише для українців, а й для поляків», — додала Альдона.
Альдона пояснила, що зараз її мотивація – не лише геополітика. «Там мої друзі, люди, з якими я вже три роки майже як родина. Це моя головна мотивація. Я не можу зупинитися і відступити», — каже Альдона. Вона постійно допомагає фронту. «Я живу у такому режимі війни. Взагалі не повертаюся з України, весь час на зв’язку, починаю нові збори і збираю гроші», — додає активістка.
«Спочатку ми з моєю командою хотіли допомогти усім, хто звернеться. Але з часом зрозуміли: чим більше людей, тим менше можемо зробити. Тому вирішили працювати з конкретними бригадами: 10-та гірсько-штурмова, 58-та змеханізована і 59-та бригада на Покровському напрямку», — розповідає вона.
Збір допомоги включає дрони, машини, станції зв’язку, форми, одяг та взуття. «На кожну бригаду є окремий збір, розповідаємо про конкретну людину, якій передаємо речі. Все змінюється: сьогодні потрібна машина, а через тиждень — дрони», — уточнює Альдона.
«Найбільша кількість людей, які допомагають, поляки. Є також українці в Польщі. На жаль, допомога зменшилась, це природний процес. Але я вмію комунікувати з людьми: навіть якщо хтось дає 5 чи 10 злотих, це вже допомога», — каже вона.
«Я показую конкретних людей, яким допомагаємо. Наприклад, 58-та бригада — це не бригада, а Максим. 10-та — це Марта. Люди знають цих людей за фото у соцмережах», — пояснює Альдона.
Особисте життя Альдони також вплітається у волонтерство. «У мене є дитина, про що я рік тому не говорила. Допомога Україні почалася через Дам’яна, польського медика на фронті. З ним я почала працювати у зборах і поїздках до України», — пригадує журналістка.
«Я не мала українського досвіду до цього, лише трохи коріння — мій дідусь народився під Тернополем. Мова мені потрібна для роботи, тому я почала вчити українську з викладачкою Анастасією, два рази на тиждень. Було страшно робити помилки, але це навчання і комунікація», — розповідає Альдона.
Вперше вона передавала дрони у Запоріжжі, долаючи страх і перфекціонізм. «Я пам’ятаю, як купляла хот-дога на заправці, і мій колега передав мені телефон, потрібно було зустрітися з військовим. Страх був, але я почала говорити, і все було добре», — пригадує вона.
Про допомогу поляків на фронті вона зазначила: «Спочатку їх було дуже багато. Це волонтери, люди з різних міст, навіть з інших країн, але головна частина — це поляки, які розуміють, про що йдеться».
Детальніше у матеріалі.
С. М.