Юлія Зінкевич — українська флористка, яка сьогодні живе та працює в Польщі. У програмі «Ми у Польщі» вона розповіла про свій професійний шлях, любов до квітів та досвід адаптації в новій країні. «Я хотіла бути флористом з дитинства. Це була така вимріяна професія… І я тішуся, що ця мрія трансформувалась, реалізувалась і відбулася зі мною», — каже Юлія. Її любов до рослин почалась ще у дитинстві, завдяки бабусі, яка навчила її садити квіти і передала цю любов. «Мене благодатним ґрунтом була моя бабуся. Вона вчила мене садити квіти, передала мені цю любов до них… А я її вже трансформувала у професію».
Освіту флориста Юлія здобула у Львові. Обираючи школу, вона керувалась не лише логікою, а й внутрішнім відчуттям: «Я дуже довго приглядалася. У мене така філософія: ти маєш відчути серцем — твоє місце чи ні, твій вчитель чи не твій». Переїзд до Польщі став для неї викликом не лише в побутовому сенсі, але й у професійному: флористична культура в Польщі та Україні суттєво відрізняється. «В Україні зовсім інша культура дарування квітів. Там чоловіки не шкодують на квіти грошей, навіть якщо мало заробляють. І в Україні ніхто не купує одну троянду. Це вважається мовотоном. А одна троянда тут — це ок. Це квітка "на щодень". Це нормально, і це — культурна різниця».
Попри те, що флористика часто сприймається як ремесло, Юлія наголошує на її художньому аспекті. «Спочатку ти маєш знати правила, техніку, фактури, пропорції. А вже потім — можеш трансформувати це у власне мистецтво. Тільки знаючи правила, ти можеш їх порушувати зі змістом». Вона порівнює флористику з дизайном, архітектурою чи перукарською справою: «Ми всі працюємо з кольором, текстурами, об'ємом. Просто кожен творить на своєму полотні». Для неї хороший флорист — це не той, хто має доступ до найдорожчих квітів, а той, хто вміє створити красу з будь-якого матеріалу. «Для мене крутий флорист — це та людина, яку можна "закинути в Карпати", і вона зробить такий самий крутий букет. Вона знає базу, і це — рівень фахівця».
Юлія також поділилася враженнями від навчання в Польщі. Поліцеальна школа допомогла їй легалізуватись, однак не дала глибоких знань. «Якби я вже не була флористкою високого рівня, то після поліцеальної школи, напевно, не залишилася б у професії… Рівень дуже початковий, і він не надихає». Вона радить використовувати такі школи як перший крок, але не зупинятись на цьому. «У Польщі, як і в Україні, круті школи — всі платні. Але саме там навчають флористи, які дійсно щось досягли в професії».
Однією з головних цінностей у своїй роботі Юлія вважає довіру клієнта. «Буває, що клієнт одразу каже: "Я тобі довіряю, зроби мені класно". І тоді ти вже орієнтуєшся на стиль, на смак, уточнюєш лише базові речі. Це дуже приємно і надихає». Також вона акцентує на важливості не втрачати себе, працюючи з замовниками: «Ти маєш розуміти, чого хоче клієнт, але при цьому не втратити себе. Це складний баланс. Це мистецтво комунікації».
Флористика для Юлії — не лише про букети. Це спосіб передати любов і створити емоції. «Я квітами показую любов. І коли клієнт щасливий — це найбільша нагорода. Я — той місточок між емоціями однієї людини і іншої». За її словами, кожен флорист — це художник, який формує власний стиль і знаходить свій голос: «Ти заходиш у професію, як "онейм", а далі — створюєш себе. Кожен флорист — це художник зі своїм почерком».
Детальніше у матеріалі.
М.Т.