Після повернення до Ряшева вона не планувала відкривати бізнес. Усе почалося спонтанно — одна знайома попросила провести заняття з малювання для її дитини. «До мене прийшла одна дитина, потім друга, третя... На восьмому місяці вагітності в мене вже було 15 учнів. Двері просто не зачинялися», — усміхається художниця. Спочатку вона зареєструвала нереєстровану діяльність, а після народження дитини вирішила винайняти приміщення. Так народився Art House.
Перші спроби оренди були непростими. «Я не знала, як підписувати договори, які є нюанси з кауцією. Це був невдалий досвід, але я багато навчилася», — каже Антоніна. Поступово студія зростала, учнів ставало дедалі більше. Сьогодні в Art House навчається понад 70 дітей, а заняття відвідують і дорослі — зокрема працівники міжнародних корпорацій, які приходять на арт-терапію.
Студія з самого початку була відкритою для всіх. На сторінці Art House зображені український і польський прапори. «Я не позиціоную студію як україномовну, але ми говоримо і українською, і польською, і навіть англійською. Ряшів зараз — дуже міжнародне місто», — каже Антоніна. Для багатьох українських дітей студія стала безпечним простором, де вони можуть говорити рідною мовою та відчувати себе вдома. «Коли дитина приходить у студію, вона розслабляється. Може хляпнути фарбою на підлогу — і ніхто її не сварить. Це свобода, яку дає творчість», — пояснює художниця.
Антоніна не лише керує студією — вона також малює власні картини. Її перша виставка «Жінка без обличчя» відбулася ще до народження дитини. «Кожна моя картина — це емоція, особиста історія. Я малювала свої переживання: розлучення, зміни, вагітність. Тому ці картини мають глибину», — каже вона. Через офіційні галереї потрапити було непросто — відсутність професійної художньої освіти стала бар’єром. Але Антоніна знайшла інший шлях: організувала виставки в ресторанах і кав’ярнях Ряшева. «Я просто приходила і питала, чи можна повісити мої картини. Всі відповідали “так” з радістю. І вже під час першої виставки в італійському ресторані кілька картин продалися просто на відкритті», — згадує художниця.
Поступово вона офіційно зареєструвала підприємницьку діяльність. «Я творча людина. Для мене папери й податки — це щось дуже далеке. Але довелося навчитися. У Польщі бухгалтер радше консультує, а не робить усе замість тебе», — пояснює вона. Зараз у Art House працюють ще три художники — усі українки. Вони готують дітей до вступу в мистецькі ліцеї та проводять заняття для дорослих.
Ряшів — не Краків і не Варшава. Але завдяки відсутності конкуренції Art House став відомим брендом. «У Ряшеві немає іншої українськомовної арт-студії. Якщо хтось хоче малювати — усі знають, куди йти», — каже Антоніна. Вона мріє створити неофіційну спілку художників, щоб допомагати іншим самоукам виставляти свої роботи. Окрім занять для дітей, у студії проводять арт-вечори для дорослих, корпоративні зустрічі та творчі майстер-класи. «Мистецтво — це не тільки естетика. Це терапія. Це віддушина. Особливо зараз, у час війни, вона потрібна як ніколи», — переконана Антоніна.
Спочатку вона мала певний страх відкривати бізнес як українка. «Але зараз у Ряшеві кожен третій бізнес — український. Польські клієнти самі приходять до нас. Ми підтримуємо одне одного», — розповідає вона. Навколо Art House сформувалася спільнота — частково завдяки Українському дому в Ряшеві, який став культурним осередком міста.
Антоніна планує нову виставку та серію картин. Вона також розглядає можливість розширення студії — можливо, в іншому місті Польщі. «Зараз я дійшла до того рівня, що студія може працювати без мене. А це означає — час творити далі», — усміхається художниця.
«Кожна картина — це історія. Кожна дитина — це можливість відкрити щось нове. І кожен день у студії — це життя, яке я сама собі створила», — підсумовує Антоніна Томчук.
М. Т.