Минулого тижня віцеміністр науки і вищої освіти Польщі проф. Анджей Шептицький вперше як віцеміністр відвідав із робочим візитом Україну. Метою триденного візиту до Києва, Вінниці, Хмельницького та Львова було зміцнення польсько-української наукової та академічної співпраці. Віцеміністр науки і віщої освіти Польщі, зокрема, зустрівся зі своїм колегою з українського Міністерства освіти і науки – віцеміністром Михайлом Винницьким, також з головою НАН України, відвідав університетські осередки у кількох містах.
Детальніше про цілі цього візиту, а також про Україну і українську науку в час повномасштабної війни віцеміністр Анджей Шептицький розповів в ефірі Польського радіо для України.
Минулого тижня ви завершили свій перший візит до України на пості віцеміністра науки і вищої світи Польщі. Яка була ціль цього візиту?
- Перш за все, це був мій другий візит в міністерстві, перший - до Брюсселю, другий - в Україну. Це вже показує пріоритети як уряду, так і особисто мої пріоритети. Головна ціль цього візиту – це, по-перше, безпосередній контакт з нашими українськими партнерами. В нас були дуже успішні розмови з заступником міністра освіти та науки України, з Михайлом Винницьким. По-друге, ми також прагнули більше дізнатися про потреби українських вузів, українських партнерів. По-третє, ми не хочемо тільки допомагати (я маю на увазі, що очевидно до нас сюди приїжджають українські студенти, українські викладачі. Все ж таки, ми не хочемо, щоб наша співпраця виглядала, як відтік мізків.
Тобто Польща цього свідома?
- Так, Польща цього свідома, і тому ми хочемо більше розвивати, наскільки це можливо, якісь такі симетричні проекти, міжінституційні. Хочемо також допомагати, наскільки це потрібно, наскільки це можливо, Україні, особливо на цій дорозі до європейської інтеграції, до Європейського Союзу. Очевидно, ми як Міністерство науки не будемо постачати зброї чи грошей, але треба подумати, наскільки польські вузи, чи наскільки ми як міністерство можемо допомогти в підвищенні кваліфікації студентів, представників адміністрації тощо.
Ну і в кінці кінців, я думаю, що також сам візит в умовах цієї війни, як інші візити Сікорського, Туска, Борреля, показують, що Росії не вдалося відірвати Україну від Європи, це дуже важливо на політичному рівні. Тобто що можна бомбити сусідню Україну, але попри цю агресію контакти, співпраця продовжуються, вони розвиваються. І цієї нашої співпраці, цієї дороги України в європейському напрямку не вдасться російському агресору припинити.
- Ви давно перебуваєте в цьому українському контексті і контексті польско-українського діалогу, також і на науковому, академічному рівні. І цікаво, що цього разу, під час цього візиту, на другий рік повномасштабної війни Росії проти України, звернуло особливо вашу увагу у контексті діяльності університетів і наукових інституцій. Це були чотири важливі осередки, при тому, що в одному осередку, у Вінниці, університет з Донецька переїхав вже 10 років тому.
- Я думаю, для мене найважливіше на такому особистому рівні, не на рівні міністра, але просто на рівні людини, яка досліджує Україну, це було те, що ми два рази потрапили в бомбосховище. Я не перший раз в Україні після 24 лютого 2022 року, все ж таки цього разу я був перший раз в Києві, а пізніше - у Вінниці ще раз потрапив в бомбосховище, це був цей період минулого тижня, коли почався дуже інтенсивний російський обстріл, в Києві тоді загинуло, здається, п’ять осіб. І з однієї сторони вражає, наскільки вже тепер Україна нормально працює, коли немає обстрілів, а пізніше дуже нормально всі спускаються вниз, щоб просто там дочекати до кінця обстрілу.
Але з іншого боку, для такої людини, як я, яка приїжджає з-за кордону, це зовсім ненормально. Ми сиділи в бомбосховищі в Києві 3 години, в Вінниці - годину, а тут важко подумати, що є люди, які тиждень чи місяць так живуть, що просто спускаються кожні 2-3 дні в бомбосховище. Це жахливо, що так це відбувається.
Запрошуємо послухати інтерв’ю у доданому звуковому файлі
Розмовляла Мар’яна Кріль