У Варшаві відзначили лавреатів 31-го «Східного огляду» — наукового щоквартальника, який видається з 1991 року і присвячений історії Східної Європи, історії та сьогоденню поляків, які проживають на Сході, а також відносинам Польщі та поляків зі Східною Європою і народами цього регіону.
Цього року в категорії «Іноземні праці» відзнаку здобули нуаковці з України та Білорусі. Директор Центру Східноєвропейських студій Варшавського університету і організатор конкурсу «Східний Огляд» Ян Маліцький каже, що таке поєднання вважає символічним, адже білоруський науковець змушений був емігрувати від політичних переслідувань після подій 2020 року в Білорусі, а український дослідник сьогодні змушений працювати в країні, яку розриває російська агресія.
31 рік тому, коли починався конкурс наукових праць «Східний Огляд», номінацій було не так багато, згадує директор Центру Східноєвропейських студій Варшавського університету і головний редактор Ян Маліцький.
«У науковому сенсі я б сказав, що конкурс виглядає так само, як і 30 років тому, тобто група дуже видатних спеціалістів знайомиться із книгам попереднього року, поданими на конкурс. Щороку є неймовірна кількість добрих кандидатів, і це наша найбільша проблема. Як серед такої кількості дуже хороших вибрати найкращих? Єдине, що варто відзначити, це те, що кількість категорій дещо зросла, адже спершу були лише Національна премія та Іноземна премія, а все інше залишилося без змін», — говорить Ян Маліцький.
Церемонія відзначення лавреатів 31-го «Східного огляду»
Історикиня мистецтва, професорка Ґданського університету та Інституту мистецтв ПАН, Малґожата Оміляновська-Кільяньчик презентувала дослідження про Маріана Лалевича, петербурзько-варшавського архітектора. Він загинув під час Варшавського повстання, був убитий німцями під час масового розстрілу в серпні 1944 року.
«Для мене премія «Східного Огляду» є важливою подією в моєму житті. Хоча це почесна нагорода, яка не передбачає фінансових виплат, вона надзвичайно важлива для поляків, які досліджують польське, українське, литовське, білоруське, російське минуле та польсько-російські відносини.
Для мене особисто дослідження спадщини, — назвімо це загальною спадщиною, тому що так прийнято описувати твори мистецтва, які створюються в межах однієї країни, а потім кордони змінюються і цю відповідальність мають брати на себе інші громадяни, — пов’язані з територією колишнього володіння родини Потоцьких. Їх головною резиденцією був Ланьцут і він сьогодні перебуває в межах Польщі. Але з того, що вони мали вплив на всю Східну Галіцію і Лодомерію в період австрійської окупації, вони були дуже тісно пов’язані зі Львовом. Там родина Потоцьких мала великий палац, який існує й донині, слугуючи, звісно, музеєм, бо це така гарна французька резиденція, збудована Альфредом Потоцьким, коли він був віце-королем. Проте для мене надзвичайно цікаві зв’язки з Францією, усі інвестиції Потоцьких, і мені навіть вдалося нещодавно знайти архіви щодо оздоблення цього палацу у Львові. Сподіваюся, що найближчим часом буде можливість їх опублікувати», — говорить Малґожата Оміляновська-Кільяньчик.
Видас Долінскас, директор Палацу Великих князів Литовських у Вільнюсі, сьогодні музею. Отримав нагороду Східного огляду ім. Алєксандра Ґєйштора. У 1999 році «Przegląd Wschodni» (Польща) встановив премію ім. Гейштора за найкращу працю з історії.
«Я дуже радий, що «Східний Огляд» відзначив наш музей, досить молодий музей у відбудованому палаці Великих князів Литовських у Вільнюсі, запропонувавши цю дуже високу нагороду імені професора Алєксандра Ґейштора. Родина професора походила з історичної Литви, Великого князівства Литовського, тому для нас це ще важливіший факт, а крім того, професор Ґейштор зробив великий внесок у відбудову Палацу, тобто Королівського замку у Варшаві, і був першим директором цього відбудованого замку, а наш музей розташований у відбудованому Палаці Великих князів Литовських. Таких історичних зв'язків також дуже багато. Натомість наші найактивніші стосунки з українськими інституціями охоплюють західну географію України, тобто Львів, Луцьк, переважно Львів, і головними інституціями, з якими ми співпрацюємо, є Національна галерея мистецтв ім. Бориса Возницького у Львові та Львівський історичний музей. Ми ще до повномасштабного вторгнення робили багато різних проектів, і виставки, і конференції, і публікації, як у Вільнюсі, так і у Львові. А перед самим вторгненням, за тиждень до цього, ми відкрили, наприклад, виставку Пінзеля у нашому палаці, а минулого року, - це теж була демонстрація співпраці з Україною, ми відкрили виставку шедеврів живопису з музею, з галереї Возницького. А зараз ми також плануємо великий спільний проект щодо Львова, Кракова та Вільнюса. І цей проект буде присвячений історії та спадщині Підгірців, однієї з найкрасивіших європейських резиденцій, розташованих в Україні», — говорить Видас Долінскас.
Церемонія відзначення лавреатів 31-го «Східного огляду»
Цього року журі конкурсу присудило дві рівноцінні міжнародні нагороди. Професору Андрєю Мацуку, який змушений був через репресії емігрувати з Білорусі, за його дослідження про повітові сеймики у соціально-політичному житті Великого Князівства Литовського і професорові Олексію Сокирку із Київського університету ім. Тараса Шевченка за його працю «Козацький Марс: Держава та військо Козацького гетьманату в добу Мілітарної революції 1648—1764 років».
«Про цьогорічну премію я можу сказати лише те, що вона набула особливого характеру саме через Білорусь та Україну. Є дві рівноцінні іноземні премії. Однією нагородили видатного білоруського дослідника, який після подій 2020 року змушений був покинути Білорусь з політичних мотивів. На щастя, Польща простягнула руку допомоги, і він працює у Варшаві в Польській академії наук. Він написав чудову книжку, а рівноцінний український лауреат не зміг приїхати на нашу церемонію через війну. А ще особливість в тому, що обидві книжки певною мірою стосуються історії колишньої спільної Речі Посполитої. У книзі професора Андрєя Мацука досліджуються сеймики у XVIII столітті у Великому князівстві Литовському. У книзі професора Олексія Сокирка йдеться про військовий устрій гетьманату. Додаймо до цього, що це книжка під назвою «Козацький Марс», а зараз йде російсько-українська війна, то це додає ще більшого сенсу нагороді і події. Ми щасливі, що є такі книги. Вони просто чудові, дуже видатні, і тільки підсилюють цей символічний зв'язок», — говорить Ян Маліцький.
Праці дійсно важливі. Бо по-новому підходять до здавалося б уже давно досліджених тем. А однак, приходять нові науковці, які вважають, що той чи інший аспект досліджень не був взятий до уваги раніше.
Власне, книга Олексія Сокирка «Козацький Марс: Держава та військо Козацького гетьманату в добу Мілітарної революції 1648—1764 років» — це нове слово в українській історіографії, яке може зацікавити і польських істориків, змінити усталені погляди на козацьку державу, говорить професор Мірослав Нагєльський.
«Ця робота є підсумком багаторічної праці професора над організацією, структурою, соціально-національним і командним складом козацького війська, починаючи від повстання Богдана Хмельницького до XVIII ст. На основі рукописних джерел, що зберігаються в архівах українських, російських і польських бібліотек, а також великої кількості літератури, професор Сокирко представив трансформації козацького війська в контексті змін, що відбувалися у війську Речі Посполитої в добу військової революції, що відбувалася на той час, охопила ряд країн, у тому числі Центрально-Східну Європу.
Ця праця заслуговує на публікацію також польською мовою для польських читачів, зацікавлених дослідженнями козацького війська, яке тривалий час входило до складу Збройних сил Республіки Польща, а також відкриє нові дослідницькі поля для істориків, як польських, так і українських, що цікавляться цією темою. Наш лауреат спеціалізується на темах, які досі слабо були досліджені істориками. У своїх працях він звертає увагу на подібності та відмінності, які відбуваються в політичному розвитку Речі Посполитої та козацьких земель, а також на демократизацію багатьох інститутів гетьманату за прикладом існуючих інститутів у Польсько-Литовській державі».
Професор Сокирко говорить, що відзнака 31 «Східного Огляду» для нього є знаковою. Це шанована відзнака в середовищі польських істориків і дослідників Центрально-Східної Європи. В попередні роки професор вже публікував свої праці, присвячені українсько-польським стосункам 17 століття у часописі «Східний Огляд». А праця «Козацький марс…» — це новий вищий щабель цих досліджень.
«Для мене це, з одного боку, певна така несподіванка, тому що незвично себе почувати в гроні класиків, так би мовити. Я маю на увазі тих лауреатів, які отримували відзнаку «Східного Огляду» від часу її заснування на початку 90-х років. Але очевидно, що тема моєї книжки, вона зрезонувала для членів журі, для керівників студіуму і часопису через те, що вона оповідає історію козацької держави, козацького Гетьманату.
Через призму аналізу державних і військових інститутів, вони у випадку Гетьманату були дуже сильно пов'язані між собою, коли це було результатом того, що козацька армія у ході чергового великого повстання, яке розпочалося в 1648 році, створила собі таку політію, державу, з одного боку лекалами, для якої були мілітарні інститути самого козацтва, а з іншого боку лекалами, іншими моделями, такими формотворчими, були взяті з досвіду Речі Посполитої. Це було цілком природним, тому що і саме козацтво в першу чергу реєстрове і руська шляхта, то були спільноти, які жили і діяли в Речі Посполитій, де руським воєводствам, себто українським, належало досить помітне місце.
До певної міри я, звісно, сподівався, що ось такий фокус історії козацької гетьманщини, він зацікавить польських істориків. По-перше, я маю дуже багато колег в Польщі, які дослідчують і польсько-українські стосунки XVII століття, і козаччину. Тобто, це гроно таких класиків польської історіографії, сучасних, як Мірослав Наґельський, Тереза Хінчевська-Ґеннель, Пьотр Кроваль, Збіґнєв Гундерт. Але виявилося, що моя книжка, вона стала цікавою самою такою постановкою проблеми і відстеженнями цих реляцій ніж Річпосполитою і козацьким Гетьманатом для ширшого кола істориків. І для української, і до певної міри, і для польської історіографії це досить несподівана постановка питання про вплив досвіду Речі Посполитої на Гетьманщину.
Адже ці дві держави зображалися як антагоністи. Між ними тривала війна дуже довга, яка стала, як би сказати, притчею в язицех. Але насправді, при всій конфліктності взаємин між двома державами, одна з них, мається на увазі козацька, вона насправді дуже багато увібрала з річпосполитського досвіду.
Я тут свідомо уникаю терміну польського досвіду, тому що Річпосполита все ж таки — це конфедерація, в якій жила і литовська, і польська, і руська шляхта. Мусимо це враховувати. Тому я сприймаю Річпосполиту як сукупність цих регіональних досвідів, політичних культур і так далі.
Тому я дуже тішуся цієї нагороди, але, звісно, як історик, як дослідник, я почекаю на рецензії, в тому числі, критичні рецензії щодо моєї концепції», — говорить Олексій Сокирко.
Церемонія відзначення лавреатів 31-го «Східного огляду»
Продовжуючи тезу Яна Маліцького щодо назви книги «Козацький Марс...» і проведення історичних паралелей на російсько-українську війну та сучасні польсько-українській військові відносини, професор Сокирко говорить, що сьогодні неможливо порівнювати військові реалії 17 і 21 століть, але якщо йдеться про аспект відстоювання демократичних свобод тодішніми козаками і сьогоднішнім українським суспільством, тяглість традиції залишається дуже яскравою.
Загалом журі цьогорічного конкурсу «Східний огляд» відзначило шість номінацій та науковців, які всі так чи інакше пов’язані з дослідженням спільних історичних тем у відносинах Польщі, України, Білорусі, Литви. До кожного відзначення лавреатів виходить збірник статей, а читачі можуть порівняти різні наукові точки зору на часто ті самі історичні питання, що творить предметну наукову дискусію.
Слухайте повну розмову у доданому звуковому файлі.
Розмовляв Володимир Гарматюк