Магда Блащик, співробітниця компанії Nozbi, яка не має офісу, ділиться досвідом:
«Так, мій керівник ще у 2007 році, до того, як я приєдналася, вирішив створити фірму без офісу. Усупереч тому, що зазвичай вважається престижем — великий офіс, неонова вивіска, елегантні приміщення й open space — він пішов іншим шляхом: наймає людей, працює з ними, перевіряє результати, але при цьому дуже довіряє».
Це приклад того, наскільки стереотипною може бути уява про компанію. Зрештою багато креативників свідомо орендують невеликі студії, не стільки з практичних міркувань, скільки заради образу: «є куди запросити клієнтів». Деякі види діяльності, особливо ручні — з фарбою, глиною, деревом — просто неможливо виконувати вдома. Тож бачимо неоднозначність: не всі фрилансери хочуть працювати з дому, а деякі, попрацювавши так певний час, починають прагнути окремого простору, де можуть повністю розкритися.
Адам Романський, ютубер під ніком «Halo Roman», розповідає про свій досвід:
«Так, маю досвід і в офісній, і у віддаленій роботі. Колись, у "давні часи", коли я працював копірайтером у рекламних агентствах, ходив у офіс. Добре пам’ятаю, як це. Навіть нещодавно передивився випуск, здається, шестирічної давнини, де я порівнював ці два формати. Мої враження досі актуальні. А вже вісім років працюю віддалено як програміст — із затишку власного дому».
Однак не всім такий формат підходить. Для когось це — свобода, а для інших — замкнений простір без соціалізації. Постає питання: що для нас сьогодні означає робота? Це частина життя чи лише спосіб заробити на життя? Часто згадується міф про «роботу мрії», яку знайдеш — і більше ніколи не працюєш. Але чи справді це можливо? Можливо, італійська візія солодкого повільного життя ближча до нормальності, ніж романтизована закоханість у роботу.
Магда додає:
«Інколи страшенно сумую за людьми. Якщо після роботи жодна подруга чи знайомий не може зустрітися, то починаю "сходити з глузду". Бо вісім годин перед комп’ютером лише з котами, собаками чи морськими свинками — для мене, як для екстравертки, цього замало. Іноді я мрію, щоб можна було піти в офіс. Але в Nozbi його просто не існує, тож мушу якось справлятися так».
Але буває і протилежне. Деякі люди, навпаки, втомлюються від надлишку контактів і надають перевагу тиші. Як каже Адам:
«Я дуже швидко виснажуюся від соціальних контактів. Люблю проводити час із людьми, але до певної межі. А коли йдеться про справді продуктивну роботу, то віддаю перевагу тиші: сісти вдома самому, іноді з котом чи собакою на колінах, працювати без відволікань».
Навіть на етапі співбесіди, за словами Магди, видно, хто більше підходить для роботи з дому:
«Коли ми проводимо останню співбесіду онлайн, де кандидат уже не пише, а показується, я бачу: ті, хто активно рухається, жартує, голосно говорить, або взагалі не вирішуються приєднатися, або ж швидко відпадають. Натомість ті спокійніші, хто відповідає коротко й без зайвих емоцій, залишаються з нами на сім-вісім років».
Існує ще один поширений міф — про фрилансерів, які працюють із пляжу.
«У моїй сфері, в ІТ, найбільший міф — це образ програміста, який лежить на пляжі й програмує з будь-якого куточка світу. Такої людини я ще не зустрічав. Хоч знаю тих, хто працював з Австралії, Філіппін чи Тенерифе, але завжди це було за робочим столом, у приміщенні, що бодай нагадує офіс. Ніхто не виходив на відеозв’язок просто з пляжу. Це нереалістично — такі умови не сприяють продуктивній роботі», — каже Адам.
Але інший учасник програми заперечує:
«Я працював і з пляжів, і з барів, і з аеропортів, і з машини — коли "горів" дедлайн. Якщо ти дизайнер-фрилансер, ти повинен бути готовий вийти на зв’язок будь-де. Проте тут виникає когнітивний дисонанс: люди, які вибирають віддалену роботу, щоби не сидіти по 9 годин перед комп’ютером, згодом працюють по 12 і більше годин на день, бо нормованого графіка просто не існує».
Магда погоджується:
«Мій приятель, наприклад, поїхав на три місяці на Тенерифе. Він дійсно працював звідти, але під час роботи сидів за столом, а вже після виходив на пляж. І от тому я йому дуже заздрю».
Ще один міф — дистанційного працівника потрібно постійно контролювати через камеру чи програми. Але такі системи часто обходять: кладуть предмет на клавіатуру, підключають мишку до робота-пилососа. Врешті, у віддаленій роботі важливий результат. Якщо продуктивність падає — це помітно одразу.
Втім не всі згодні. Адам з Чєхочінка каже:
«Я не уявляю, як працювати віддалено. Людина має бути дуже дисциплінованою. Можливо, хтось так може, але я б не зробив жодної роботи».
І навпаки — інші вважають, що офісна робота частіше буває «нібито роботою»: коли майже немає завдань, але треба сидіти 8 годин, створюючи ілюзію зайнятості. У дистанційній роботі все залежить від відповідальності. Завдання зроблено, можна виділити час на себе.
Загальноприйняте припущення: домашнє середовище — це суцільні відволікання. Але практика показує, що все залежить від особистої організації. Побутові справи — приготувати каву, поставити прання — стають просто короткими перервами. Це не шкодить роботі, адже в офісі люди також роблять перерви: йдуть на каву, перекур або у вбиральню.
Пауліна з Варшави згадує:
«Спочатку було важко зосереджуватися. Я шукала коворкінги й можливості вийти з дому. Але потім налаштувала своє робоче місце, виробила свій ритм, мені стало дуже комфортно працювати вдома».
Детальніше в матеріалі.
М.Т.