Світ технологій: місце лише для перших
На думку Мацея Кавецького, глобальна технологічна ієрархія сьогодні вже сформована. У сфері цивільного штучного інтелекту перше місце посідають США, а другим — дедалі впевненіше — стає Китай. Саме між ними розгортається боротьба за контроль над алгоритмами, які визначатимуть повсякденне життя — від сервісів до роботизованих систем.
У цій логіці, за словами Кавецького, місця для «третього глобального гравця» майже не залишається. Тому питання варто формулювати інакше: не чи може Польща бути світовою технологічною потугою, а чи здатна Європа загалом вибудувати власну силу — і яку роль у цьому може відіграти Польща.
Технології — це не лише AI
Александр Понєверський пропонує ще ширший погляд. Зводити сучасні технології виключно до штучного інтелекту — стратегічна помилка. Історично всі великі технологічні прориви виникали з двох джерел: військової необхідності або екзистенційної загрози.
Приклади очевидні. Україна за короткий час створила дронову екосистему, бо не мала альтернативи. Південна Корея й Ізраїль десятиліттями інвестували в технології, оскільки це було питанням виживання. У таких умовах технологія стає не модою, а відповіддю на чітко сформульовану потребу.
Звідси логічне запитання: чи може Польща, не перебуваючи у стані повномасштабної війни, але усвідомлюючи безпекові ризики, створити власні технологічні ніші — не глобальні, але критично важливі?
Дрони як симптом, а не суть проблеми
Дискусія про дрони стала яскравою ілюстрацією системних слабкостей. Кавецький наголошує: навіть Україна, яка виробляє тисячі дронів щодня, не є «дроновою потугою» у глобальному сенсі — такою є Китай, що створив цілі індустріальні зони й державні стратегії для масового виробництва безпілотників.
Польська проблема, на його думку, не в обсягах, а у відсутності механізму. Сьогодні в країні фактично немає цілісного дронового ринку: він роздроблений, внутрішньо конфліктний і залежний від імпорту. Державні закупівлі тривають місяцями, а безпекові клаузули, які дозволяють обмежувати китайських виробників, майже не застосовуються.
Йдеться не про те, щоб негайно виробляти тисячі дронів, а про наявність системи, яку можна швидко «увімкнути» у разі загрози. За оцінками Кавецького, достатньо було б 0,25% бюджету Міністерства оборони, щоб закласти фундамент такого сектору.
Від потреби до спеціалізації
У ширшому сенсі дрони — лише приклад. Справжнє питання полягає в тому, як держава може створювати конкурентні переваги у вибраних сферах. Досвід інших країн показує: технологічна сила не обов’язково означає глобальне домінування. Вона може бути сфокусованою, нішевою, але критично важливою.
Для цього потрібен механізм масштабування. Спочатку з’являються спеціалісти, потім — інженери й лідери, які перетворюють знання на повторюваний продукт, а зрештою — підприємці, здатні володіти бізнесом, а не лише працювати в ньому. Без цього технологія не стає економікою.
Понєверський порівнює Польщу з хорошим рестораном на кілька столиків: якісним, але немасштабованим. Щоб вирости, держава має зробити три кроки: визначити пріоритети, відмовитися від завідомо програшних напрямків і зрозуміти логіку зростання.
Людський капітал і «ефект бумеранга»
Окрема частина дискусії стосувалася освіти й талантів. Кавецький говорить про необхідність відкритості: Польща має навчитися приваблювати сильніші за себе кадри, використовуючи свій економічний і геополітичний бренд. Західні університети навчають не лише знань, а й уміння робити бізнес — і це те, чого Польщі бракує тут і зараз.
Водночас виїзд поляків за кордон не є проблемою сам по собі. Проблемою стає відсутність умов для повернення. Ідеальна модель — це «бумеранг»: люди здобувають досвід, мережі та капітал за кордоном, а потім повертаються або інвестують у країну походження.
У глобальному світі національність компанії втрачає чіткі контури. Важливіше не те, де вона зареєстрована, а чи працює її успіх на країну — через інвестиції, знання та людський капітал.
Замість висновку
Ця розмова не дала простих відповідей, але чітко окреслила рамку: Польща навряд чи стане глобальною технологічною потугою, йдеться у дискусії, проте цілком може стати сильним, самостійним і незамінним гравцем у вибраних сферах Європи. Для цього потрібні не лише гроші чи технології, а передусім — ясна стратегія, механізми масштабування й робота з людьми.
Саме з таких дискусій і починається шлях від амбіцій до реальних конкурентних переваг.
М.Т.