Для українців поняття «передова» традиційно асоціюється з реальною лінією фронту, де відбуваються бойові дії, однак ця «передова» дедалі частіше має інший вимір — інформаційний. Саме ці держави, включно з Польщею, Литвою, Латвією, Естонією та Фінляндією, сьогодні перебувають у зоні підвищеної небезпеки через близькість до Росії та активність її інформаційного впливу. Семінар «Frontline Operationalization: B5+ Countries as the Northeast Corridor of Democratic Resilience in the Baltic Sea Region» організований Фундацією Казимира Пуласького за підтримки польських інституцій і дипломатичних структур, відбувався в контексті польського головування у Раді держав Балтійського моря, що ще більше підкреслює його стратегічну важливість.
Однією з центральних тем обговорення стало поняття FIMI — Foreign Information Manipulation and Interference, тобто іноземні інформаційні маніпуляції та втручання. Це поняття значно ширше за традиційне розуміння дезінформації, адже йдеться не лише про поширення неправдивих новин або фейків, а про цілеспрямовані, часто добре скоординовані кампанії, спрямовані на вплив на поведінку людей, формування певних наративів і зміну суспільних настроїв. У цьому контексті дезінформація є лише одним із інструментів, тоді як FIMI охоплює цілий комплекс методів — від підміни понять до маніпуляцій у соціальних мережах і створення альтернативних інформаційних реальностей.
Учасники семінару наголошували на тому, що країни Балтії демонструють дуже високий рівень готовності до протидії таким загрозам. Зокрема, Латвія, Литва та Естонія вже давно розробляють і впроваджують системи моніторингу інформаційного простору, які дозволяють швидко виявляти шкідливі впливи та реагувати на них. Ці механізми включають не лише технічні інструменти, а й чітко вибудувану комунікацію з громадськістю, коли на дезінформацію оперативно дається аргументована відповідь. Важливо, що така готовність не виникла спонтанно — вона є результатом тривалої підготовки та усвідомлення ризиків, які несе інформаційна війна.
Польща, як одна з ключових країн регіону, також активно залучена до цієї боротьби, хоча стикається з низкою специфічних викликів. Одним із них є маніпуляції навколо польсько-українських відносин, які часто стають мішенню для інформаційних атак. Наприклад, навіть під нейтральними новинами можуть з’являтися численні коментарі, що штучно розпалюють історичні конфлікти або провокують ворожнечу. Такі явища, як правило, є результатом скоординованої діяльності ботів або організованих інформаційних кампаній, що мають на меті послабити взаємну довіру між країнами.
Особливу роль у поширенні інформаційних маніпуляцій відіграють соціальні мережі, які стали основним каналом комунікації для мільйонів людей. Саме тому питання співпраці з великими технологічними платформами, такими як Meta чи X (колишній Twitter), стало одним із ключових у дискусіях. Йшлося не лише про необхідність ефективнішої модерації контенту, а й про ширше питання відповідальності цих платформ за інформаційне середовище, яке вони формують. Учасники також звертали увагу на потенційну можливість майбутнього регулювання, подібного до того, яке свого часу було запроваджене щодо тютюну, коли суспільство усвідомило його шкідливий вплив.
Окремим викликом, який активно обговорювався, є роль штучного інтелекту в інформаційній війні. З одного боку, він відкриває нові можливості для створення фейків, дипфейків і масового виробництва маніпулятивного контенту, а з іншого — може використовуватися як інструмент для їхнього виявлення та аналізу. Особливо тривожним є той факт, що інформаційні вкиди можуть впливати навіть на самі алгоритми штучного інтелекту, змінюючи спосіб, у який вони обробляють і подають інформацію користувачам.
На цьому тлі досвід України виглядає особливо цінним. Українське суспільство вже багато років живе в умовах постійного інформаційного тиску, що змусило його виробити ефективні механізми протидії. Йдеться як про діяльність державних інституцій, так і про активність громадських організацій, незалежних медіа та окремих дослідників. Важливу роль відіграє також цифровий простір, зокрема YouTube, де активно формуються контрнаративи та викриваються маніпуляції.
Інформаційні наративи можуть мати як універсальний, так і локальний характер. Наприклад, антиєвропейська риторика чи антиміграційні настрої поширюються в багатьох країнах, тоді як інші теми адаптуються до конкретного контексту — історичного, мовного чи політичного. Це робить боротьбу з такими впливами ще складнішою, адже вона вимагає глибокого розуміння локальних особливостей кожного суспільства.
Ключем до стійкості є освіта. Медіаграмотність, критичне мислення та здатність аналізувати інформацію повинні формуватися змалку і стати невід’ємною частиною освітнього процесу. Йдеться не лише про окремі тренінги чи ініціативи, а про системний підхід, який охоплює школи, університети та ширше суспільство.
Зрештою, боротьба з інформаційними маніпуляціями не може бути ефективною без широкої співпраці між різними секторами — державою, медіа, громадянським суспільством, науковцями та міжнародними партнерами. Україна, яка вже має значний досвід у цій сфері, може відігравати важливу роль у формуванні спільної європейської стратегії протидії інформаційним загрозам.
М.Т.