Місія завершилася 11 квітня і тривала 10 днів. На борту космічного корабля Orion перебували четверо астронавтів — троє американців, Рід Вайзман, Віктор Гловер і Крістіна Кох, та канадець Джеремі Хансен. Вони двічі облетіли Землю, після чого вирушили до Місяця, обігнули його й повернулися додому.
Це була перша подібна подорож за 53 роки — від грудня 1972-го, коли завершилася місія Apollo 17. Відтоді люди більше не вирушали в цей регіон космосу.
Місія Artemis II зіткнулася і з цілою низкою затримок. Як це часто буває з космічними програмами, її запуск неодноразово переносили: спочатку планувалося, що вона вирушить у політ ще 2024 року. Пйотр Станіславський пояснює, з чим це було пов’язано:
«Останні затримки були пов’язані з місією Artemis I — безпілотним польотом, який відбувався схожою траєкторією. Під час повернення корабля на Землю, зокрема входження в атмосферу, в його теплозахисному щиті, який мав уберегти апарат від надвисоких температур, виявили серйозні пошкодження. Вони були настільки суттєвими, що виникли побоювання: повернення астронавтів може завершитися катастрофою.
«Тож NASA довелося суттєво змінити й доопрацювати низку елементів місії. І хоча може здатися, що після попереднього польоту всі процедури вже були відпрацьовані, а отже, немає потреби витрачати на нову програму близько 93 мільярдів доларів, насправді ситуація значно складніша. За цей час змінилося практично все — світ, фінансування, технології, компанії і, найголовніше, стандарти безпеки.
«Фактично NASA та її партнерам довелося майже все створювати й перевіряти заново. Саме цим, зокрема, пояснюються величезні витрати та затримки програми. Хоча прихильники конспірологічних теорій, звісно, можуть трактувати ці затримки інакше — як навмисне створення додаткового часу для підготовки чи навіть фальсифікації місії».
Звідки береться переконання, що держава неодмінно щось приховує? Криза довіри до державних інституцій зростає, підозрюю, в усьому світі — і, мабуть, таки не безпідставно. Але для декого, найбільш чутливого, вона стає джерелом параної.
«Те, що не змінилося, — це криза довіри до уряду, до державних інституцій, — говорить Пйотр Станіславський. — Можна навіть сказати, що змінилося тут лише одне: ця криза поглибилася.
«Вона наростає ще з 1970-х років, від Вотергейтського скандалу, під час якого уряд Сполучених Штатів на чолі з президентом Річардом Ніксоном дискредитував себе, стежачи за своїми політичними опонентами та організовуючи їхнє прослуховування.
«Сьогодні, на тлі тих скандалів, які відбуваються, подібна історія, ймовірно, могла б залишитися практично непоміченою. Але тоді це призвело до того, що Ніксон був змушений залишити посаду президента.
«До цього додалися проблеми, пов’язані з війною у В’єтнамі, яка також фактично велася поза контролем платників податків. Іншими словами, уряд брехав щодо того, яких саме втрат Сполучені Штати зазнають у В’єтнамі. Це призвело до масштабних протестів і зрештою — до виведення американських військ».
А що все це має спільного з нашою темою, з місією Artemis II?
«NASA, тобто американське космічне агентство, працює завдяки грошам платників податків, коштам із державного бюджету, — пояснює журналіст. — І справді, від початку пілотованих польотів до Місяця та на Місяць NASA опинилася під особливо пильною увагою антиурядових рухів, які звинувачували агентство фактично в тому самому, в чому звинувачували уряд. Ідеться про непрозорість, про здійснення якихось незрозумілих дій під прикриттям того, що офіційно демонструється суспільству».
До цього додалися й нові чинники, які впливають на сприйняття новітньої місії до Місяця.
«Тут маємо ще й суперництво між Сполученими Штатами та Китаєм. Крім того, на все це накладається мілітаризація космосу, — зазначає Станіславський. — Іншими словами, знову повертаються мотиви, знайомі ще з часів холодної війни: ми повинні бути наймогутнішими, повинні демонструвати свою силу — зокрема й у космічному просторі».
І не лише заради престижу, наголошує він: «Зокрема, йдеться про те, щоб отримати якомога кращий доступ до покладів природних ресурсів, які можуть бути на Місяці, а також на астероїдах та інших малих тілах. Ми вже знаємо про цей потенціал, і, схоже, у найближчі роки цей космічний перегін лише загострюватиметься».
«Ми поступово перестаємо вірити правді»
Окремо Пйотр Станіславський наголошує на тому, як саме штучний інтелект впливає на наше сприйняття реальності.
«Варто додати, що до того, що навколо цього польоту з’явилося так багато різних конспірологічних теорій, безумовно, спричинився генеративний штучний інтелект — тема, якої ще кілька років тому фактично не існувало.
«Ідеться передусім про створення зображень. Протягом останнього року — півтора року — якість таких зображень надзвичайно зросла. Тобто зараз уже можна сказати, що за умови якісної генерації їх практично не відрізнити від реальності.
«Звичайно, якщо ми просто введемо в якусь систему штучного інтелекту запит “Намалюй мені будиночок і котика”, то зображення буде доволі посереднім. Але якщо людина справді попрацює над цим, то те, що створюється за кількадесят секунд, уже практично неможливо відрізнити від справжньої фотографії».
І парадоксально це призводить не стільки до того, що головною проблемою стає наша віра в безглузді картинки.
«Адже частина таких зображень настільки абсурдна, що ми просто знизуємо плечима й не сприймаємо їх серйозно, — продовжує журналіст. — Навпаки, це працює дещо в інший бік. Ми бачимо справжню фотографію і знаємо, що подібне зображення можна було б створити за допомогою штучного інтелекту. І тому в нас одразу виникає відчуття, що це, мабуть, якась підробка, фальсифікація».
І підсумовує: «Це і є велика загроза, яка випливає з розвитку цієї технології: ми поступово перестаємо вірити правді».
Дві однакові Землі
Одним із тих, хто вирішив привернути до себе увагу в соцмережах, став британський політик Ендрю Бріджен. У соцмережі X, колишньому Twitter, він опублікував нібито порівняння двох фотографій — кадру з місії Apollo 8 та знімка, який начебто зробила місія Artemis II.
«У його версії ці фотографії виглядали абсолютно ідентично. Тобто Земля і на одному, і на іншому знімку мала абсолютно однаковий вигляд, хмари були розташовані точно так само відносно Місяця, — розповідає Пйотр Станіславський. — І його коментар полягав у тому: як так сталося, що те, що відбувалося тоді, мало те саме розташування хмар і те саме положення цих небесних тіл, Землі та Місяця, що й зараз?»
Помилився Бріджен і в датах: він написав про 68 років, хоча від польоту Apollo 8 минуло рівно 58.
«Тільки є ще одна така дрібниця: він просто взяв дві фотографії — фактично одну й ту саму фотографію — і продублював її. Або, можливо, він десь знайшов такий дубль, — каже журналіст. — У будь-якому разі Земля справді виглядає однаково на обох фотографіях, тому що це була одна й та сама фотографія.
«Йому на це, звичайно, вказали, але своєї мети він досяг. Допис зібрав сотні тисяч взаємодій, величезні охоплення, навколо цієї людини здійнявся неабиякий галас. І, зокрема, завдяки цьому ми дізналися, що така людина взагалі існує».
Не обов’язково, що саме автор цього допису створив маніпуляцію.
«Найчастіше подібні фейки просто знаходять в інтернеті й поширюють далі, повіривши в їхню сенсаційність, — пояснює Пйотр Станіславський. — Такі матеріали спочатку з’являються на Reddit, у Telegram-групах та інших онлайн-спільнотах, а потім завдяки алгоритмам X і TikTok стрімко набирають перегляди та поширення. Механізм простий: хтось створює маніпуляцію, хтось у неї вірить, а далі її підхоплюють тисячі користувачів. Показовий приклад — історія зі знімками Artemis II та Apollo 8».
Будьмо пильні й не піддаваймося на маніпуляції. З вами був Мирослав Трофимук. Почуємося.
М. Т./PR I