— Польське економічне диво роками трималося на простій формулі: багато праці за відносно невеликі гроші. Саме це приваблювало іноземних інвесторів, будувало заводи й логістичні центри та давало країні конкурентну перевагу в Європі. Але будь-яка модель має межу, і, за словами нашого гостя, Польща до цієї межі вже підійшла. Звідси й очікування, що наступним двигуном зростання стануть не руки, а алгоритми. Артур Курасінський:
«Польща кинеться і почне дуже багато інвестувати у штучний інтелект, бо ми держава, яка десятиліттями жила, і навіть не трохи, а значною мірою, з того, що мала дешеву робочу силу. Це був головний механізм нашого розвитку, який безперервно триває вже понад три десятиліття, і це справжнє економічне диво. У світовому масштабі хіба що Китай від часів своїх реформ може похвалитися таким зростанням ВВП. Проблема в тому, що цей двигун, заснований на дешевій робочій силі, у нас глухне, і то на багатьох рівнях».
— Отже, стара модель зростання вичерпується. Та проблема не лише в тому, що праця дорожчає, а зарплати наздоганяють західноєвропейські. Причини глибші, вони в демографії. Людей працездатного віку стає менше, пенсіонерів більше, а суспільство досі не вирішило, ким заповнювати цю прогалину. І кожен із можливих варіантів викликає в поляків спротив.
«По-перше, у нас падає народжуваність. По-друге, ми старіємо, і, здається, Польща є державою, що найшвидше старіє в Європейському Союзі. По-третє, маємо величезну суспільну проблему з можливими альтернативами. Альтернатива номер один, тобто, власне, вибір номер один, — запросити велику кількість кваліфікованих іммігрантів, які забезпечать нам достатню кількість людей працездатного віку. Потрібні вони нам у масштабі кількох сотень тисяч на рік. Або ж ми кажемо: ні, з різних причин ми не любимо іммігрантів, і запрошуємо роботів, тобто роботизацію в широкому сенсі. Щодо жодного з цих варіантів немає згоди, щоб утілити його в широкому масштабі. Зовсім нещодавно під Міністерством цифровізації відбувся протест: група людей орендувала роботів, щоб ті протестували замість них. Виглядало це кумедно: роботи підмінили протестувальників, щоб показати, що в майбутньому роботи підмінятимуть людей. Абсолютний мем».
— Роботи, які протестують проти роботів, справді схожі на сюжет сатиричного серіалу. Та за цією кумедною картинкою ховається цілком реальна тривога: люди відчувають, що зміни насуваються швидше, ніж вони встигають до них пристосуватися. І наш гість цю тривогу поділяє. Для нього протест під міністерством — лише прелюдія до значно серйознішого сценарію, в якому технологія, капітал і війна зійдуться в одній точці. Артур Курасінський подовжує
«Я дуже скептично ставлюся до наслідків. Звісно, час покаже, якими вони будуть. Але якщо все піде в тому напрямку, на який усе вказує, це буде ідеальна буря, ідеальний шторм. Складники такі: обсяг грошей, вкладених у венчурний капітал, потенційні прибутки, які вже проглядаються десь на межі нашого горизонту, а до того ж усе це, на жаль, буде виштовхнуто у військовий сектор, бо ШІ дуже суттєво допомагає в сучасній війні. Я цього страшенно боюся. Ми любимо дивитися крізь історичну призму: мовляв, була промислова революція, була інформаційна революція. Але вони тривали дуже довго. А тепер ідеться навіть не про покоління, а про неповне десятиліття».
— Промислова революція змінювала світ упродовж століття, комп'ютеризація — кількох десятиліть. Суспільства мали час перенавчитися, створити нові професії, ухвалити нові закони. Тепер такого запасу часу немає. Революція, що відбувається за кілька років замість кількох поколінь, уже сама по собі є величезним викликом. Але вона ще й накладається на світ, який і без того хитається: від криз демократії до війни, що точиться зовсім поруч.
«І вона зачіпає велику групу людей. Додайте до цього потрясіння для демократії в Америці, потрясіння на Близькому Сході, вибори в Європейському Союзі, які наближаються і, ймовірно, перевернуть політичну сцену, як AfD уже перевертає її в Німеччині. Є Велика Британія, є Франція, є, зрештою, Польща. І є війна за нашим східним кордоном. Усі ці елементи накладаються на ШІ, який у Сполучених Штатах уже об'єднує демократів і республіканців: люди бояться будівництва дедалі більшої кількості дата-центрів і протестують проти цього. А Дональд Трамп, бо в нього, по суті, немає вибору, прямо каже: мусимо бігти вперед ще швидше, не обмежуймо себе. Китай каже те саме: не зважатимемо на ваші скиглення, капіталісти, бо розуміємо, що це ваша гра. Це взято, як гарно кажуть, із плейбука холодної війни. Усе свідчить про те, що розвиток ШІ буде ще швидшим».
— Картина виходить парадоксальна. Суспільства бояться, протестують, вимагають обмежень, а уряди двох наймогутніших держав світу лише натискають на газ, бо ніхто не хоче першим загальмувати в цій гонці. Тим часом самі розробники дедалі частіше лякають світ можливостями власних моделей: зламами, автономними агентами, таємними проривами. Скептики давно відмахуються від таких заяв як від вдалої реклами. Артур Курасінський довго був серед них, але, як він визнає, його позиція змінилася.
— Тож загроза, схоже, реальна. Та було б наївно вважати, що галуззю, яка може змінити майбутнє людства, керують лише холодний розрахунок і турбота про безпеку. За публічними застереженнями стоять цілком людські пристрасті: особиста ворожнеча засновників, давні образи й дуже великі гроші. А де великі гроші, там і біржа, яка висуває до компаній свої, зовсім не філософські вимоги.
«Безумовно, є щось, про що ми не знаємо. Даріо Амодей і Сем Альтман, можна сказати, ненавидять один одного. Прем'єр-міністр Індії просив їх зі сцени взятися за руки, а вони стояли так, що навіть не змогли з'єднати долоні. Сем Альтман ворогує також з Ілоном Маском. Це їхня затяжна суперечка: Маск звинувачує його в крадіжці певних ідей, у зраді первісної ідеї тощо. А ще в цьому всьому є питання IPO. Обидві компанії, Anthropic і OpenAI, хочуть вийти на біржу. І, як ти сказав, якщо вони зараз дуже активно заявляють „не будемо робити кращих моделей“, то я як потенційний клієнт кажу: стоп-стоп, навіщо ж мені тоді купувати ваші акції, якщо ваші доходи не зростатимуть, бо у вас не буде нового товару?»
— Виходить, американські лідери ШІ опинилися між двох вогнів. З одного боку — суспільство й регулятори, які вимагають обережності. З іншого — інвестори, які чекають дедалі потужніших продуктів і дедалі більших прибутків. Поки ці компанії змагаються між собою і готуються до біржі, по інший бік Тихого океану грають за зовсім іншими правилами. Китай робить ставку не на дорогі закриті системи, а на доступність.
«На все це, звісно, накладається питання Китаю. Китайці бачать, що американці мають перевагу в обчислювальних потужностях і в грошах, які вкладають у галузь ШІ, і прямо кажуть: то ми вас „задизраптимо“. Так само, як ви своїми стартапами перевернули світ, тепер ми візьмемося за вас. І вони мають моделі з відкритими вагами. Це не повноцінний open source, але вже дуже-дуже хороші мовні моделі, які можемо взяти я, ти чи Яцек і використовувати навіть удома, встановивши на досить старенькому комп'ютері. Отже, не треба йти до OpenAI, купувати в них токени й платити за них, щоб щось порахувати чи створити. Американці страшенно цього бояться і навіть кажуть про комунізм, мовляв, так робити не можна. Це, звісно, викликає сміх: що значить „не можна“, якщо щось дешевше й ефективніше? Ми ж хочемо цим користуватися. Хотіли це заборонити, але виявилося, що це неможливо. Довелося б запровадити на своїх серверах якийсь цифровий, навіть не знаю, що саме, а це вже справді нагадувало б Орвелла. Тож із цим змирилися».
— Є в цьому певна іронія історії: країна, яка десятиліттями просувала вільний ринок і відкриту конкуренцію, раптом лякається того, що хтось пропонує дешевший і доступніший продукт. Та для Америки дешеві відкриті моделі з Китаю — виклик не лише технологічний, а й фінансовий. Уся американська ставка на ШІ тримається на обіцянці майбутніх прибутків. Сотні мільярдів доларів уже вкладено в дата-центри, чипи та стартапи. А обіцянки, як відомо, мають властивість не справджуватися.
«Тепер маємо такий дисонанс. Американській промисловості потрібен ШІ, щоб постійно зростати, і в цьому її економічна перевага. За вкладеними грошима стоїть обіцянка, що вони дадуть дохід і що на цьому доході зростатимуть ВВП та економіка. Це дуже проста ставка. Питання в тому, чи так станеться. У галузь ШІ вкладено величезні гроші. Якщо китайцям вдасться трохи підірвати ці підвалини, то вся конструкція, ця бульбашка, про яку зараз дуже часто говорить Корі Докторов, може просто луснути. Тож тут стикаються геополітика, великі гроші й тиск двох наддержав, які між собою ворогують. А на все це накладається ще й така картина: усім цим трясуть білі мешканці Кремнієвої долини, нерди, які здебільшого не мають закінченої профільної освіти, але де-факто визначають курс усього людства. Це трагічно, цинічно, смішно й водночас страшно».
Чи стане штучний інтелект новим двигуном зростання, чи частиною «ідеального шторму», в якому переплелися війна, вибори, суперництво наддержав і мільярдні ставки інвесторів, — покажуть найближчі роки. Це була програма «ІТ» і її ведучий Мирослав Трофимук. Почуємося
М. Т. / PR I