Чого прагнуть і що викликає найбурхливіші емоції у сучасних поляків — проаналізував професор Анджей Ледер, член-кореспондент Польської академії наук. Ці ретротопії складають основу політичного конфлікту в Польщі протягом щонайменше двадцяти років. Ці ретротопії впливають «і на партійну систему, і на культурну війну, яку ведуть поляки».
Тож більшість із нас знає, що таке утопія — концепція ідеальної, гармонійної суспільної системи, а також літературний жанр або політичний проєкт. Термін походить від грецького ou («не») + topos («місце»), тобто «місце, якого немає». Водночас співзвучне eu-topos означає «благословенне, добре місце».
Термін увійшов в ужиток після появи твору Сера Томаса Мора «Утопія» (1516), де він описав вигаданий острів із досконалим державним устроєм. Ми знаємо чимало літературних творів у жанрі утопія і антиутопія. Утопія описує щось, що існує в уяві. Воно може впливати на реальність, але не є реальністю. Професор Ледер пояснив, що таке ретротопія:
«Ретротопія, термін Зигмунта Баумана, — це спосіб мислення, який виник після падіння великих утопій ХХ століття, насамперед комунізму. І це означає більш-менш те, що суспільства для свого функціонування, яке постійно перебуває в кризі, шукають певний взірець і модель в уявному минулому. Тобто не в такому, яким воно було, а в такому, яким ми його собі уявляємо.
Найпоширеніша ретротопія — це ретротопія певного порядку. Тобто що суспільство етнічно однорідне — наприклад, поляки є поляками, або французи є французами, або американці є американцями, і що вони білі, а не чорні. І що жінки знають своє місце, чоловіки знають своє місце, що діти добре поводяться, і так далі, і тому подібне. Це найкласичніша ретротопія.
Я думаю, що ми живемо в часи, коли існує ще одна ретротопія. Вона виникла після того, як Фукуяма оголосив про кінець історії, яка говорила, що, хоча ми всі не повинні бути такими впорядкованими, що одні можуть бути одними, інші можуть бути іншими, що існують права людини та демократія, і що ця демократія функціонуватиме дедалі ширше, і що все це буде базуватися на основних міжнародних угодах, які регулюватимуть торгівлю, і всі будуть цьому раді. І ми бачимо, що це теж уже скінчилося, і що цей світ перестав існувати.
І це друга ретротопія, тобто ретротопія міської буржуазії чи середнього класу, яка хотіла б, щоб усе завжди було так, як було, скажімо, на початку ХХІ століття, до великої депресії 2007-2008 років, пандемії та інших подібних жахливих подій.
Ці дві ретротопії дуже сильні в польському суспільстві, і вони значною мірою визначають політичний поділ. Тобто, можна сказати, що більш консервативний сегмент суспільства, пов'язаний з костьолом, голосуючи за такі партії, як ПіС, більше хотів би цього впорядкованого світу, саме такого, яким він був колись.
З іншого боку, більш сучасний сегмент суспільства, міський середній клас, більше хотів би світу, який обіцяв Фукуяма, але обидва є саме ретротопіями».
Чи можемо ми перекласти цю консервативну ретротопію як мрію про втрачений рай ув антропологічному чи культурологічному сенсі?
«Можемо. Думаю, ретротопії ґрунтуються саме на такому бажанні чи мрії, тобто на уявленні про те, що колись існував якийсь райський світ, який був зруйнований. І для польської еліти, звичайно, ця Перша Річпосполита явилася як такий рай.
Зрештою один із найважливіших польських культурних текстів, "Пан Тадеуш" Міцкевича – це саме спроба уявити цей райський світ таким, яким його, ймовірно, ніколи не існувало».
Про те, коли розпочалося таке захоплення названими ретротопіями, які наслідки такої прив'язки польського суспільства до двох ретротопій, про польське непереборне бажання визнання та бунт із цим пов'язаний, а також про можливі російські впливи та запитання, яке вразило професора найбільше під час обговорення.
Слухайте програму у доданому звуковому файлі
Сніжана Чернюк