Влітку 2026-го EIC оголосила оборонний конкурс на 100 мільйонів євро: до 30 мільйонів прямих інвестицій у капітал однієї компанії. Подаватися можуть фірми з країн ЄС, асоційованих країн Європейської економічної зони — і з України. Про те, як це працює, розповідає Паола Ло Буе Оддо з Європейської ради з інновацій, яка раніше працювала в НАТО.
Паола Ло Буе Оддо: «Мене звати Паола Ло Буе Оддо, я фахівчиня з питань політики в Європейській раді з інновацій і займаюся розширенням ради на оборонну сферу та технології подвійного призначення. З грудня 2025 року діє законодавчий акт під назвою оборонний „міні-омнібус“, і відтоді EIC відкрита для оборони й подвійного призначення. Не повністю, лише окремі частини. Найцікавіше те, що влітку 2026 року ми оголосили окремий конкурс на 100 мільйонів євро, зосереджений на оборонних компаніях, зокрема тих, що базуються в Україні. Вони можуть отримати від EIC фінансування від 10 до 30 мільйонів у вигляді прямих інвестицій у капітал. Для нас це надзвичайно цікаво, бо це вперше в історії будь-яка програма фінансування ЄС може робити прямі інвестиції в капітал оборонних компаній. Тож ми дуже чекаємо на результати. Прийом заявок закривається 28 жовтня».
Заявки на оборонний конкурс приймали з 30 червня до 28 жовтня, результати обіцяють на початку 2027 року. EIC не діє сама: вона входить у раунди, де разом з іншими інвесторами компанія залучає зазвичай від 50 до 150 мільйонів євро і більше. Окремо рада відкрила для технологій подвійного призначення свої звичайні інструменти — Акселератор EIC і STEP Scale-up: до 2,5 мільйона євро гранту та до 30 мільйонів інвестицій.
«Тож результати ми очікуємо між січнем і березнем 2027 року, і нам дуже цікаво побачити всі оборонні компанії, які подадуться. Щодо подвійного призначення, тут у нас трохи інша стратегія: ми розширили на подвійне призначення окремі частини EIC, і нам також цікаво, які компанії класифікуватимуть себе як компанії подвійного призначення. Ми зробили це, звісно, через дедалі складнішу геополітичну ситуацію і через те, що багато компаній, у які ми вже інвестували через EIC, — наприклад, ICEYE, — спочатку були суто цивільними, але з часом перейшли до подвійного призначення і зосередилися також на обороні. Це дуже цікава тенденція, яку ми бачимо останнім часом, і оскільки нам треба встигати за геополітичними реаліями, ми вирішили розширитися на подвійне призначення. Отже, це два цікаві напрями, за якими ми стежимо цього і наступного року».
Мирослав Трофимук: Мене особливо цікавить український контекст. Розкажіть, будь ласка, детальніше саме про це: які тут плюси й мінуси, які проблеми можуть виникнути в українських компаній — з поданням заявок чи з чимось іншим? Що українським компаніям і стартапам варто знати про цей процес?
«Так, звісно. Умови участі в оборонному конкурсі для українських компаній такі самі, як і для інших компаній, що базуються в державах — членах ЄС. Тобто критерії відповідності ті самі. Думаю, для компаній загалом справді важливо показати свій інноваційний потенціал. А це те, що ми винятково яскраво бачимо в Україні: кількість інновацій там постійно зростає від початку війни. Тож це те, що українські компанії справді можуть продемонструвати, коли пишуть заявки. Ще один важливий момент, на який ми дивимося в заявках, — наскільки технології компанії допомагають зменшити залежність Союзу. Це ще один дуже цікавий пункт: чи виробляє компанія технології, які справді зміцнюють суверенітет і технологічні спроможності Союзу. І це те, що Україна точно може показати завдяки своєму досвідові виробництва оборонного обладнання в Україні та для України».
«Тож від України ми маємо дуже високі очікування щодо цього оборонного конкурсу. І сподіваємося, що подасться багато українських компаній. У нас є офіс програми „Горизонт Європа“ в Україні, а також Офіс оборонних інновацій ЄС у Києві. Ми окремо просували цей конкурс через ці два наші офіси в Україні. І дуже сподіваємося, що українські компанії максимально скористаються цією можливістю».
Україна вже повноцінно бере участь у «Горизонті Європа» як асоційована країна.
Мирослав Трофимук: А як щодо інших країн: які з них сильні, які слабші, від яких ви очікуєте найбільшого розвитку?
«Що ж, побачимо за заявками. З огляду на нинішню безпекову ситуацію, цілком очікувано, що частина заявок надходитиме з певних країн, які ближчі до сьогоднішнього безпекового виклику. І це ми досить чітко бачимо на прикладі Центральної та Східної Європи. Це не означає, що ми не чекаємо заявок від компаній з Південної Європи, яка в будь-якому разі має дуже сильну екосистему оборонної промисловості. Нам справді треба подивитися, як підуть заявки. Прийом закривається 28 жовтня. Звісно, від країн, які ближчі до нинішньої російської загрози, ми очікуємо заявок, більше зосереджених, наприклад, на дронах, бо це нова спеціалізація, на якій вони зосереджуються. Але ми справді робимо щось подібне вперше. Тож чекаємо й на результати наприкінці жовтня — на початку листопада».
Серед пріоритетів конкурсу — протиповітряна й протиракетна оборона, дрони та засоби протидії дронам.
Мирослав Трофимук: Припустімо, компанії отримали фінансування. А що далі: які в них обов'язки і як ви їх підтримуєте?
«Так, Європейська рада з інновацій інвестує в компанії через Фонд EIC — у нас є окремий фонд. Коли ми робимо такі прямі інвестиції в капітал, ми діємо як довгостроковий, терплячий інвестор. Ми інвестуємо в компанії, дивимося, як у них справи, чи вони ростуть. Ми інвестуємо, наприклад, і спостерігаємо, як вони розширюються протягом наступних приблизно десяти років. Ми очікуємо, що компанія зростатиме в масштабі й розмірі, розширюватиме навіть категорії технологічних продуктів, які вона робить. І один дуже цікавий момент: ми не просто вкладаємо гроші, а потім, скажімо так, махаємо компанії рукою на прощання. У нас також є дуже добрі послуги бізнес-акселерації і заходи для пошуку партнерів. Тобто є ще й ця складова, яка з'єднує компанію з екосистемою».
«Ще одна цікава деталь саме цього оборонного конкурсу — у нас є система пришвидшеного подання заявок, яка пов'язує наш конкурс зі Схемою оборонних інновацій ЄС. Це теж, скажімо, програма пошуку партнерів, бізнес-коучингу й бізнес-акселерації, яка дуже зосереджена на тому, щоб поєднувати компанії між собою, і має чудові буткемпи, де компанії можуть випробувати й перевірити свої продукти, побачити, чи працює технологія, яку вони виробляють, і навіть протестувати її в Україні. Тож це ми також пропонуємо компаніям, і хочемо бачити, що вони справді добре цим користуються. Не так, щоб вони просто взяли гроші, а щоб використовували весь спектр наших послуг, який включає і зв'язки, і пошук партнерів, і нетворкінг».
Але є суперечність: європейські гроші розраховані на роки, а війна вимагає рішень уже сьогодні.
Мирослав Трофимук: Ви згадали про довгостроковість — ви орієнтуєтеся на довгий термін. Але потреби зараз очевидно нагальні, це потрібно вже сьогодні. Як ви це бачите: ви очікуєте, що ці військові технології знадобляться і через десять років, — тобто допускаєте, що війна може розширитися?
«Що ж, це класичний, скажімо так, парадокс попиту й закупівель. І дякую, що ви про це згадали, бо вчора в нас була панель саме на цю тему, де експерти теж говорили про проблему попиту й закупівель. А ще на панелі були хороші компанії, які казали: ми виробляємо технологію, але на практиці не знаємо, чи буде вона актуальна для міністерств оборони через п'ять чи десять років. І чи захочуть міністерства її закуповувати й справді використовувати в довгостроковій перспективі, бо змінюються потреби, змінюється технологічний ландшафт. Ми надзвичайно добре бачили це на прикладі дронів: ніхто насправді не очікував, що дрони так швидко набудуть ваги й розвиватимуться так стрімко, як останнім часом. Тож це класична проблема».
«Думаю, гнучкість і здатність адаптуватися — це те, що компанії мусять мати, а також міцні зв'язки з міністерствами оборони і насамперед з кінцевими користувачами. Тож потрібна гнучкість і з боку держав-членів, щоб держави-члени й компанії могли більше зосереджуватися на дуже специфічних циклах закупівель в оборонній сфері, бо ми знаємо, що класичні оборонні закупівлі тривають дуже довго. Але справді, зараз ми бачимо, що потрібно пришвидшити цикл закупівель, збільшити швидкість і гнучкість, з якою він може адаптуватися. Що ми можемо зробити з боку Комісії — це спробувати скоротити, наприклад, час до отримання гранту: коли ми фінансуємо компанії, можемо намагатися давати інвестиції швидше».
«Наприклад, в оборонному конкурсі EIC у нас дуже швидкий процес подання. Від моменту подання заявок — дедлайн 28 жовтня — до результатів, які будуть приблизно в березні, минає, по суті, п'ять місяців. Тож з боку Комісії ми можемо говорити з державами-членами, намагатися зібрати їх в одній кімнаті з компаніями, щоб вони обговорювали, організовувати заходи, круглі столи. А зі свого боку, у програмах фінансування, ми можемо намагатися робити їх швидшими. І це також частина ширшого законодавчого контексту — пакета ReArm Europe і оборонного „міні-омнібуса“, які мають суттєво спростити вимоги до компаній, що подаються».
План ReArm Europe, який Єврокомісія представила навесні 2025 року, має мобілізувати до 800 мільярдів євро на оборону. Оборонний конкурс EIC — невелика, але принципово нова його частина: вперше Брюссель стає не лише донором, а й співвласником оборонних компаній. І вперше на рівних умовах із компаніями з ЄС до цього допущені українські.
Мирослав Трофимук