Д-р Нікодем Сарна пояснює, що бот — це програмне забезпечення, яке автоматично виконує дії, раніше притаманні людині. «Бот — це певне програмне забезпечення, тобто програма, яка виконує різноманітні дії. До появи ботів ці дії були зарезервовані для людей, а тепер вони виконуються в інтернеті автоматизовано, під чиїмось наглядом, але без участі людини», — зазначає експерт. Боти можуть імітувати людську поведінку й вводити користувачів в оману, однак вони також застосовуються для корисних цілей — передавання інформації або виконання роботи, яка для людини була б надто виснажливою або тривала б майже нескінченно. Сам факт існування пошукових систем, які на запит видають більш-менш релевантні результати, є прикладом позитивного використання ботів, що замінюють людську працю. Водночас, наголошує Сарна, поряд із цим існує велика кількість менш оптимістичних і відверто небезпечних застосувань.
Саме на цих загрозах зосереджується Сильвія Адамчик, говорячи про роль ботів у дезінформації. За її словами, боти масово використовуються для імітації людської активності та створення штучного інформаційного шуму навколо фальшивих тез. «Їх застосовують для того, щоб часто імітувати людську поведінку та створювати в інтернеті активність навколо неправдивих наративів», — пояснює експертка. Так звані бот-мережі або бот-ферми можуть налічувати тисячі чи навіть десятки тисяч акаунтів, які коментують дописи з фейковими твердженнями, взаємодіють між собою та з реальними користувачами, створюючи враження масової підтримки. Користувач, бачачи велику кількість коментарів під неправдивим дописом, може дійти висновку, що ця інформація є правдивою, адже «стільки людей не можуть помилятися».
У такій ситуації, зазначає Адамчик, спрацьовує когнітивна помилка, відома як соціальний доказ правильності. «Бачачи, що якась теза має велику підтримку, ми думаємо: “Ну, щось у цьому є, це, мабуть, правда”», — говорить вона. Саме тому дезінформаційні кампанії так часто використовують ботів у великих масштабах.
Водночас експертка наголошує, що боти не є самостійними суб’єктами. «За цими ботами завжди хтось стоїть — хтось, хто керує їхніми діями», — підкреслює вона. Особливо ефективною діяльність ботів стає тоді, коли вона апелює до емоцій, адже емоційний контент в інтернеті поширюється найшвидше. Люди самі мимоволі сприяють цьому, реагуючи на гнів, страх чи обурення, але свою роль відіграють і алгоритми платформ. Вони спроєктовані не для того, щоб користувачі були добре поінформовані, а для того, щоб проводили на платформах якомога більше часу, який можна монетизувати. Саме тому алгоритми часто просувають емоційний, часто негативний контент, яким і «живиться» дезінформація, створюючи замкнене коло.
За словами Нікодема Сарни, масштаби бот-активності підтверджують і статистичні дані. Згідно з інформацією компанії Cloudflare, у 2025 році лише близько 43,5 відсотка всього інтернет-трафіку було згенеровано людьми, тоді як понад половину створювали боти. Водночас значна частина цього «нелюдського» трафіку припадає на так звані «хороші» боти, зокрема ті, що індексують контент для пошукових систем або зчитують дані для потреб інструментів штучного інтелекту. Проте решта — це «погані» боти, які мають відверто шкідливий або навіть злочинний характер.
Йдеться, зокрема, про боти, які викрадають транзакційні дані з онлайн-форм, генерують штучний трафік для виведення серверів з ладу або автоматично додають величезну кількість товарів у кошики, створюючи ілюзію їх відсутності. Такі дії, відомі як DDoS-атаки, часто стають проблемою для сервісів із продажу квитків та інших онлайн-платформ. Поряд із цим існує «сіра зона» впливу ботів — питання про те, як велика кількість бот-трафіку позначається на якості користування інтернетом для пересічної людини, на доступі до сервісів і загальній зручності.
У цьому контексті знову повертається розмова про теорію «мертвого інтернету», яка з’явилася ще у 2016 році й спочатку сприймалася як теорія змови. Вона передбачає, що людського контенту в мережі стає дедалі менше, тоді як бот-активність постійно зростає. «Певні елементи цієї теорії починають справджуватися», — зауважує Сильвія Адамчик, додаючи, що боти вже не лише генерують контент, а й активно взаємодіють між собою. Це породжує ще одне запитання: чим у майбутньому будуть «харчуватися» великі мовні моделі й чи не почнуть вони навчатися переважно на контенті, створеному іншими алгоритмами.
Нікодем Сарна звертає увагу й на те, що в сучасному світі інформація дедалі частіше перестає бути перевагою й починає ускладнювати наше життя. Попри те що доступ до інтернету має майже кожен, цей доступ є парадоксальним, адже він не обов’язково веде до знань і розуміння світу. Натомість користувачі занурюються в нескінченний потік подразників. У такому середовищі компаніям і медіа, які намагаються діяти чесно, стає дедалі важче будувати стосунки з аудиторією та створювати зручні й надійні онлайн-сервіси.
Сильвія Адамчик додає, що алгоритмічна персоналізація контенту замикає користувачів у так званих інформаційних або фільтрувальних бульбашках. У стрічках новин люди бачать переважно те, що має їм сподобатися і привернути їхню увагу, а не те, що розширює світогляд або суперечить власним переконанням. «Те, що ми споживаємо як “цікаве”, часто є лише порожніми калоріями», — зауважує експертка, наголошуючи, що це становить небезпеку і для медіа, які іноді самі потрапляють у пастку фейків.
Особливо серйозною проблемою стає проникнення дипфейків у традиційні медіа, від яких аудиторія очікує перевіреної та достовірної інформації. Адамчик наводить приклади випадків, коли в ефірі телеканалів з’являлися дипфейки з очевидними артефактами, які легко можна було розпізнати, але цього не сталося. Це свідчить про те, що перед медіа постає складне завдання — навчитися працювати з новими технологіями й не підривати довіру аудиторії.
Зрештою, як підсумовують учасники розмови, у цій ситуації немає простих рішень. Нові технології є викликом і для експертів, і для журналістів, і для звичайних користувачів. У медіа працюють ті самі люди, для яких ці інструменти також є новими, тому розбиратися з усім цим доведеться спільно, поступово вчачись відрізняти реальність від імітації.