Для багатьох українців, які виїхали через повномасштабну війну, вимушена міграція не закінчилася переїздом у безпечну країну. Навіть через кілька років люди продовжують жити з відчуттям тимчасовості, чекаючи на повернення додому. Такий стан психологи називають життям «на валізах». Постійна невизначеність і неможливість спланувати майбутнє поступово виснажують психіку.
Психологиня Катерина Макєєва пояснює, що вимушена міграція — це передусім переживання втрати. Людина втрачає звичне оточення, соціальні зв'язки, професійний статус і відчуття контролю над власним життям. Навіть звичайні повсякденні справи в новій країні потребують додаткових зусиль: потрібно розібратися з медичною системою, документами, правилами та мовою. Якщо людина при цьому постійно думає, що невдовзі повернеться в Україну, їй важко повноцінно облаштувати життя за кордоном.
«Коли ми живемо так, наче завтра ми поїдемо до України, то ми не живемо ні тут, ні там. Тому що енергія в нас втрачається, і ніяк не відновлюється», — пояснює психолог. Наслідками тривалого виснаження можуть бути тривожність, апатія, проблеми зі сном. У деяких випадках стан переходить у депресивні або тривожні розлади.
Один зі способів полегшити адаптацію — відновлювати звичні опори та створювати нові в країні перебування. Це можуть бути щоденні ритуали, заняття спортом, спілкування з іншими українцями, вивчення мови або пошук місць, які нагадують про дім. Важливо також зберігати зв'язок із близькими в Україні. За словами Катерини Макєєвої, навіть простий розпорядок дня допомагає повернути відчуття контролю над власним життям.
Окремо психологиня звертає увагу на почуття провини перед тими, хто залишився в Україні. Вона наголошує, що допомагати близьким варто в межах власних можливостей, не виснажуючи себе.
«Ми нікому не винні, усі дорослі, кожен ухвалює свої якісь рішення, і ми не маємо за них відповідати», — каже вона.
Якщо ж апатія, відсутність сил і втрата інтересу до життя тривають, а звичні способи підтримки не допомагають, варто звернутися до психіатра та перевірити стан здоров'я.
Євгеній Дячков
Усю розмову можна послухати у доданому файлі