Щороку, в останній четвер перед Великим постом, у всій Польщі від самого ранку вишиковуються довжелезні черги до пекарень, адже поляки і жителі країни святкують Масний четвер (Tłusty czwartek, або Жирний четвер). У цей день ніхто не лічить калорій, адже за легендою той, хто не з’їсть бодай одного пончика, не матиме щастя цілий рік. Цьогоріч Tłusty czwartek припадає на 12 лютого.
Ритуал Масного четверга пережив століття поділів Речі Посполитої, дві світові війни, і соціалізм. У Польщі він прижився в середньовіччі як частина карнавального періоду перед Великим постом (кілька тижнів від свята Трьох Царів, Богоявлення, до Попільної середи). Уже в XV—XVI століттях джерела згадують про «жирні дні» перед постом, коли їли м’ясо, сало й запивали все міцним алкоголем.
Пончики тоді, щоправда, були не солодкими, а начиненими салом або м’ясом. Солодка версія з’явилися кількома століттями пізніше і була зумовлена більшою доступністю цукру.
«Традиція пекти пончики бере початок із єврейської традиції», — припустив в ефірі Польського радіо 24 кулінарний критик Мацєй Новак.
«У період ханукальних свят у єврейській культурі готують пончики та іншу випічку на жирі на згадку про останні краплі оливи, знайдені в зруйнованому Єрусалимському храмі. Саме на пам’ять про цю подію релігійні євреї століттями пекли ці страви на олії. Згодом до цього додалася християнська традиція, пов’язана із початком Великого посту, прощанням із карнавалом, а також із потребою, умовно кажучи, наїстися про запас», — пояснив Мацєй Новак.
У часи ПНР Масний четвер став символом національної ідентичності. Хронічний дефіцит товарів парадоксально посилив значення самого свята, перетворивши простий акт поїдання пончика на акт глибокого соціального та символічного значення. Пончик об'єднував робітників, державних службовців та домогосподарок.
Сьогодні Масний четвер живе без дефіциту, а з надлишком вибору смаків.
Христина Срібняк