Цьогорічний Радіодиктант національної єдності зібрав у Варшаві більше учасників, ніж минулого року. Спільне написання організувало Польське радіо для України у співпраці з українськими партнерами. До заходу долучилися, зокрема, представники Посольства України в Польщі та громадських організацій. Серед партнерів цьогорічної події був фонд «Український дім».
Для багатьох учасників диктант став не лише перевіркою знань українського правопису, а й можливістю зустрітися з іншими українцями, відчути спільність і провести час у середовищі рідної мови.
Олександра Лук’янова, студентка Київського національного університету імені Тараса Шевченка, розповіла, що залишилася задоволеною як самим текстом, так і тим, як його читали.
«Було супер. Дуже класні були спікери, які читали взагалі. Дуже все було зрозуміло, повільно. Дуже все встигала написати, кожну літерку розуміла. Це було дуже цінно, тому що в минулі роки не завжди так було. І текст був неймовірно класним. Те, що там про єднання, про кохання. Зараз для українців це найголовніше, чого не вистачає, ось цього єднання, кохання», — зазначила Олександра Лук’янова.
Цього року у Варшаві на участь у заході зареєструвалися майже 80 людей. Це більше, ніж торік, як розповіла Світлана Мялик — координаторка співпраці Українського радіо, Суспільного мовлення та Польського радіо для України.
За її словами, підготовка до диктанту потребує значних організаційних зусиль. Необхідно скоординувати роботу команди, підготувати приміщення, забезпечити учасників місцями, столами, папером і ручками.
«Це вартує неймовірних зусиль, насправді. (...) Насамперед я хочу тут сказати про команду Суспільного мовлення Українського радіо: попри постійні бомбардування вдень і вночі, тобто попри повномасштабну війну, диктант усе ж таки відбувся», — наголосила Світлана Мялик.
Вона також сказала, що зміст цьогорічного тексту сприйняла як символ зв’язку між українцями, розділеними війною та відстанню.
«Мені здається, що сьогодні ми відчули, і всі, хто писав, ось цю таку єдність неймовірну. Це важко навіть словами передати, але це те, що нас єднає. Тобто, попри війну, попри кордони, попри все, ми разом, ми єдині. І диктант є тому підтвердженням», — сказала організаторка.
Ілюстративне фото. Польське радіо та Польське радіо для України приєдналися до Радіодиктанту національної єдності, Варшава, 27 жовтня, 2026 року
Центральною темою цьогорічного диктанту стала єдність, передана через образ листа. Його автор — український письменник і ветеран Артур Дронь. Текст побудований як листування між двома людьми: короткі речення та інтонації нагадують сучасне спілкування у повідомленнях.
Учасниця заходу Тетяна Нагорна, яка живе в Польщі майже 12 років, побачила в незакінченому листі ще один сенс — боротьбу за українську мову та збереження національної ідентичності.
Тетяна має педагогічну освіту, викладала українську мову та літературу впродовж 15 років, а нині займається допомогою українцям у Польщі, зокрема питаннями легалізації іноземців. Цьогоріч вона вперше сама написала Радіодиктант національної єдності, хоча раніше неодноразово диктувала тексти своїм учням.
За її словами, участь у диктанті дала змогу подивитися на цей процес з іншого боку — як людині, яка сама має встигнути почути, зрозуміти й правильно записати текст.
Розмірковуючи над його змістом, Тетяна наголосила, що мова — це не лише засіб спілкування, а й важлива частина існування українського народу.
«Для мене це символізм боротьби за українську мову. (...) Для мене символізм цього тексту полягає саме в тому, що незакінчений лист — це незакінчена боротьба за нашу мову, за наше існування. А без мови існування українського народу неможливе», — пояснила учасниця.
Вона також підкреслила, що в умовах війни питання мови набуває особливого значення, адже пов’язане з ідентичністю та відчуттям належності до української спільноти.
Для українців, які живуть за кордоном, такі події мають не лише культурне, а й суспільне значення. Вони створюють простір для зустрічей, спілкування українською мовою та підтримання зв’язку з Україною.
Радіодиктант національної єдності традиційно об’єднує людей незалежно від віку, професії чи місця проживання. Учасники можуть писати його вдома, на роботі, у навчальних закладах або долучатися до спільних заходів у різних містах і країнах.
У Варшаві цьогорічне написання стало нагодою ще раз нагадати про силу мови та культури, які допомагають українцям зберігати спільність навіть тоді, коли їх розділяють тисячі кілометрів.
Організатори та учасники сподіваються, що цей зв’язок залишатиметься міцним і надалі. Адже лист, про який ішлося в тексті диктанту, можна продовжувати — так само, як і спільну історію українців, об’єднаних мовою.
Володимир Гарматюк