18 квітня цього року у Венеції на Бієнале мистецтва було урочисто відкрито Польський павільйон. Попри те, що, безумовно, для публіки Бієнале відкривається 20 квітня, напередодні чи впродовж кількох днів вже павільйони різних країн були відкриті й для преси, і для кураторів, і для митців з усього світу. Цьогорічний Польський павільйон досить особливий, адже Польщу нині представляють українські митці з Open Group. Вони запропонували глядачам свій твір «Повторюйте за мною» — твір, присвячений війні, досвіду війни, і тому, як нас підводить мова, коли ми намагаємося цей досвід висловити. Отже, «Повторюйте за мною» — це такий спільний українсько-польський чи польсько-український голос, що звертається до світу, нагадуючи про війну і говорячи про вартості, що закликають світ триматися разом і протидіяти злу, протидіяти агресору.
Мені довелося побувати на цьому заході, і найближчими днями пропонуватиму Вашій увазі низку важливих розмов як з представниками Польського, так і Українського національних павільйонів, а також із публікою.
Зараз натомість пропоную Вашій увазі невеличку розмову із комісаром польського павільйону та міністром культури і національної спадщини Польщі Бартломєєм Сєнкєвичем.
- Пане Міністре, звертаюся до вас і від імені Польського радіо для закордону, і від Польського радіо для України. І так, з одного боку, від імені поляків ми розповідаємо про Польщу світу, зокрема й Україні, а з іншого – даємо голос українцям, що за посередництвом Польщі звертаються до світу. І, по суті, бачимо, що зараз у Венеції, у Польському павільйоні, відбувається те саме. Я б хотів попросити Вас розповісти про підґрунтя Вашого рішення: чому саме українські митці цього року представляють Польщу на Бієнале в Венеції?
- Це був вибір цінностей. По-перше, українці - це наші сусіди, й то одні з найближчих. По-друге, вони б’ються за свободу всієї Європи. І по-третє, ця боротьба триває весь час, гинуть, вмирають люди. Український проект видатних українських митців з Open Group був резервним проектом виставки у Польському павільйоні. Скажу щиро, що я ані на мить не вагався. Як кажу, це був вибір цінностей. Нашим обов’язком є показати світу, що відбувається в Україні, яких ран людській психіці завдає війна. Ця виставка показує українців, розсіяних по всьому світі, що досі спроможні передати звук мінометних чи ракетних прильотів. Перед формальним відкриттям сюди приходили урядові делегації, і всі були приголомшені тим, що побачили, силою експресії. Проте наш обов’язок – закликати світ і Європу: не будьте байдужими до України, не замикайте очей та вух, пам’ятайте, що там вирішується майбутня доля Європи. Так я розумів своє завдання, і так розумію сенс цієї виставки.
- Чи не є так, що нині у світі стає чимось незручним неначе говорити про цінності, люди забули про них, аж раптом досвід війни змушує нас, аби про це говорити, і змушує нас теж нагадувати про це Заходу.
- Я також є державним чиновником і політиком, тому не можу не звертати уваги на те, що Європа має величезні проблеми із тим, щоби зібрати достатньо боєприпасів і підтримки у дуже тяжкий для України момент. Я маю надію, що цей видатний твір українських митців стане (виразним – ред.) голосом у цій європейській дискусії. Зараз свідоцтвом наших європейських цінностей є швидкість, із якою відбувається постачання Україні боєприпасів, і ніщо інше.
- Польща від самого початку української Незалежності, від 1991 року, була речницею України в Європі й загалом на Заході. І це подекуди свідчить про те, що польський голос суголосний з українським, що загалом їм ідеться про те саме, і що загрози напевно ті самі?
- Так, попри те, що Польща віддавна є членом Європейського Союзу і НАТО. І попри те, що Україна, що тут вже скажеш, втратила багато часу на цьому шляху, то жодні такого роду політичні приналежності й події, не змінять однієї речі. За професією я історик, і можу сказати дуже чітко: доля українців із долею поляків пов’язані нерозривним вузлом. Навіть якщо ми сваримося, навіть якщо часом проливаємо кров одне одного, як це в історії бувало, то у фіналі й так завжди маємо спільну долю. Історія каже нам одне: будьмо разом.
- А як можна формувати спільну нарацію, відходячи від історії?
- Війна, зазвичай, перекреслює у пам’яті людей інші війни. Пролита кров сьогодні призводить до того, що ми менше пам’ятаємо про кров, яка пролилася раніше. Зараз у цьому конфлікті ми повинні бути разом і є разом.
- І останнє питання, пане міністре. На цьогорічному Бієнале немає Росії. Є павільйон, але його тимчасово віддали іншій країні. Як ця відсутність теж відображає сьогоднішній стан культури на світі й, зокрема, у Польщі?
- Це момент, що символічно показує те, як Росія своїм нападом на Україну стерла себе з мапи сучасної європейської культури. Те, що робить Росія, є чистим варварством, і для такого варварства у Європі немає місця. Спочатку вони мусять припинити те, що роблять, і тоді можуть повернутися, але ніколи раніше.
Антон Марчинський