Коли Дональд Трамп вдруге став господарем Білого дому, багато хто сподівався — чи остерігався — «великого порозуміння» між Вашингтоном і Москвою. Проте замість перезавантаження світ отримав складний клубок непередбачуваності, символом якого стала зовнішня політика Трампа. З одного боку, транзакційність, меркантилізм, особисті симпатії до авторитарних лідерів, з іншого — імпульсивність і відверта зневага до союзницьких зобов’язань. На перешкоді курсу на зближення з Москвою стала геноцидна війна Росії проти України.
З початком повномасштабної війни Росії проти України Трамп неодноразово обіцяв «завершити війну за 24 години» — без чітких деталей, але з прозорим натяком на тиск на Київ до поступок. Після вступу на посаду 20 січня 2025 року риторика і політика Трампа в українському питанні поставила під сумнів стійкість американської підтримки Києва. Для Кремля ж таке позиціонування США відкрило вікно можливостей — не для миру, а для зміни геополітичного балансу на свою користь. Проте, попри очікування Путіна, він опинився не в ситуації нової «розрядки» з Трампом, а в атмосфері стратегічної невизначеності подальших відносин РФ та США.
На цю тему дискутували учасники цьогорічної XXI Варшавської Східноєвропейської конференції під час панельної дискусії «Відносини між Росією та США за Трампа: перезавантаження, конфронтація чи невизначеність?».
Організатором конференції є Центр Східноєвропейських досліджень Варшавського університету у співпраці з Осередком східних досліджень, Центром Мєрошевського та Польським інститутом міжнародних справ. Польське радіо для закордону є медіапартнером цього заходу.
До Вашої уваги найцікавіші фрагменти цієї панельної дискусії.
Отож, першим виступив британський політолог Джеймс Шерр — нині почесний науковий співробітник Міжнародного центру оборони та безпеки у Таллінні. Ось, що цей реномований спеціаліст говорить про справу зближення США і РФ:
«Дональд Трамп не прийшов до влади з наміром "перезавантажити" відносини з Росією — він прагнув того, що більш геополітично налаштовані люди назвали б "порозумінням" з Росією. Він вважав це цілком можливим — повністю нормалізовані, продуктивні, і, що важливо, вигідні відносини.
Чому він мав такі високі очікування? Кажуть, що підхід Дональда Трампа до світу є транзакційним. Але це — спрощене дитяче пояснення. Насправді його підхід — меркантильний, месійний і дарвіністський. Він також надзвичайно персоналізований і запеклий невіглас.
Адже навіщо читати книжки чи говорити з людиною, яка вивчає Росію вже 50 років, якщо можна просто підняти слухавку і зателефонувати Путіну в будь-який момент? Він собі думає: "Ніхто не знає більше за мене. Я говорю з усіма"».
Джеймс Шерр пояснює, чому, попри очікування нового президента США на компроміс у справі війни в Україні та порозуміння з РФ, він отримав розчарування.
На його думку, головна причина полягає в тому, що для Путіна досягнення його цілей в Україні важливіше, ніж трансформація відносин із США. Це не лише Путін — це загальноросійський спосіб мислення щодо України та бажання повернути її в лоно Росії. Політолог нагоошує:
«Росія погодиться на справжнє перемир’я, що веде до переговорів, лише за однієї з двох умов: або коли вона буде на межі військової поразки, або на порозі політичної перемоги. І якщо не буде ні того, ні іншого — вона воюватиме далі.
Путін і його оточення переконані, що Дональд Трамп, його підхід, його політика, полегшують тягар для Росії та підтверджують правильність його стратегії перемоги».
Однак, з другого боку, як звертає увагу Джеймс Шерр, Путін розуміє, що має справу з надзвичайно мінливою та непередбачуваною особистістю і до кінця не знає, як діяти щодо Трампа:
«Ми щойно побачили приклад цієї непередбачуваності — американське бомбардування Фордо та інших іранських ядерних об’єктів. І це нагадування будь-якій раціональній людині — а Путін надзвичайно раціональний — не сприймати цього хлопця як належне і не провокувати його, бо він має реальну силу, і якщо захоче — скористається нею».
Зі свого боку, професор Мацєй Рась, який є віцеректором Варшавського університету і науковим працівником Інституту політичних наук та міжнародних відносин, зазначив, що погоджується з висновками Джеймса Шерра, та поділився з учасниками конференції своїми міркуваннями щодо адміністрації Дональда Трампа та його політики щодо війни в Україні:
«З точки зору Росії, Дональд Трамп значно більш полегшує проблему, ніж його попередник. Якщо подивитися, що було зроблено з часу останніх виборів, які дії вчинили США, то ми побачимо, що Дональд Трамп ігнорує або навіть зневажає українське питання у зовнішній політиці США. Це людина, яку порівняно легко роздратувати або навіть довести до фрустрації, але водночас це людина, яка швидко втомлюється й втрачає інтерес до проблеми».
Професор Рась переконаний, що у короткостроковій перспективі ситуація виглядає песимістично, але наголошує, що коли мова йде про міжнародні відносини, дуже важко робити прогнози щодо того, що станеться через п'ять чи 10 і більше років:
«У довгостроковій перспективі деякі кроки, свідомо чи несвідомо спровоковані або здійснені адміністрацією Дональда Трампа, можуть бути негативними з точки зору Російської Федерації.
Якщо говорити, наприклад, про Європейський союз та його здатність адаптуватися до нових умов без американської ядерної парасольки, яка була раніше, то це підштовхнуло членів ЄС і деяких європейських союзників, як от Велику Британію та Норвегію, до створення власних спроможностей і компетенцій для стримування Російської Федерації.
Тож Дональд Трамп, ймовірно, через кілька років скаже: "Друзі, я допоміг вам подорослішати. Я допоміг вам завершити своє дитинство", — якщо мова йде про стратегічну автономію Європи чи її військові можливості».
Експерт наголошує, що, з одного боку, Трамп, з точки зору євросоюзних мейнстрімних еліт — це кошмар. Більшість із них очікує наступних американських виборів, але він не вірить, що вибори принесуть кардинальне покращення трансатлантичних відносин.
Тим часом, політолог Аґнєшка Бриц з Університету Міколая Коперника в Торуні, а одночасно і голова Ради Центру східних досліджень, як експертка з питань постсовєтського простору та Близького Сходу у своєму виступі зосередилася на близькосхідному факторі і його можливій ролі у зміні відносин між США та РФ. На її думку, Москва неухильно втрачає вплив у регіоні, одним зі свідчень чого стало падіння сирійського диктатора Асада та недавня ізраїльсько-американо-іранська війна.
«Російська присутність на Близькому Сході постійно скорочується. Якщо говорити про здатність Росії впливати на ситуацію в регіоні, варто визнати: для неї епоха Близького Сходу, ймовірно, добігла кінця. Росія більше не є гравцем, що змінює правила гри на Близькому Сході. Я не очікую жодних видовищних операцій. Росія, ймовірно, намагатиметься зберегти якомога більше впливу, передусім у Сирії, але на значне розширення впливу у цьому регіоні, на мою думку, розраховувати не варто», — каже Аґнєшка Бриц.
Тим часом, Януш Бугайський, старший науковий співробітник Фонду Джеймстаун у Вашингтоні, поділився з присутніми своїми спостереженнями стосовно Дональда Трампа, логіки функціонування його адміністрації та політики щодо Росії:
«Зовнішня політика Трампа глибоко персоналізована, а не результат колективного обговорення. Так звані радники, державні секретарі, керівники розвідки — це лише голоси, які він може почути, але не обов’язково до них прислухається чи тим паче слідує їхнім порадам. Наразі існує ще менше стримувань його особистих рішень, ніж у його першій адміністрації, коли він, принаймні на початку, призначив більш традиційних представників "рейганівського" крила республіканців. Хоча більшість із них затрималися ненадовго, вони певною мірою стримували його найрадикальніші політичні імпульси».
Аналітик звертає увагу, що зовнішня політика Трампа є нестабільною і непередбачуваною — вона може розвернутися на 180 градусів без жодного попередження.
Ще один момент, який впадає у вічі: зовнішня політика нинішнього лідера Сполучених Штатів заснована на особистих стосунках із лідерами інших країн.
«Якщо він не отримує очікуваної вигоди — ці стосунки можуть миттєво змінитися. Не тому, що він захоплюється Росією, — ця думка перебільшена. Він захоплюється сильними лідерами великих країн — такими, як Путін, — або багатих країн — таких, як Саудівська Аравія. Недарма саме туди він поїхав одразу після обрання. Він також не хоче загострювати відносини з Путіним, бо бачить у ньому потенційного глобального партнера. Тому він утримується від запровадження нових санкцій за порушення Путіним перемир’я в Україні — у надії, що пізніше вдасться домовитися про вигідні угоди, коли війна припиниться чи буде забута. У його оточенні також є ті, хто вважає, що Росію можна залучити до спільної боротьби з Китаєм», — каже аналітик.
Матеріал підготував Назар Олійник