Путін явно незадоволений розвитком подій на Близькому Сході і визнав, що відставка головного виконавця російської політики у цьому регіоні допоможе Росії освіжити свій імідж. Йдеться про Михайла Богданова, донедавна ключового дипломата Росії на цьому відтинку, який 9 липня втратив посаду заступника міністра закордонних справ і спеціального представника президента Російської Федерації у справах Близького Сходу й Африки.
Офіційно повідомлено, що його відставка відбулася з особистих причин та через похилий вік. Але Богданов — у такому ж віці, які Путін, на два роки молодший за свого дотеперішнього безпосереднього керівника, Лаврова. Ця відставка відбувається у ситуації, коли на Близькому Сході кипить, і кожен мусить стежити за своїми інтересами. Тому треба досвідчених людей. Якщо вони з якихось причин не потрапили в немилість.
Богданов на радянській, а відтак російській дипломатичній службі провів понад 50 років, за цей час був у представництвах у Ємені, Лівані, Ізраїлі, Єгипті та двічі в Сирії. У червні 2011 року, коли на Близькому Сході розгорталися протести проти правління авторитарних режимів, часто пов’язаних з Росією, які пізніше назвали «Арабською весною», його призначено заступником міністра закордонних справ.
Незабаром після цього в Сирії почалася повномасштабна громадянська війна, що 2015 року призвела до втручання Росії на боці послабленого диктатора Башара аль-Асада, якого підтримував Іран. За кілька місяців до того, як Путін направив відсіч, саме він відповідав за введення в дію політики російського сприяння вбивствам тисяч сирійців, які були в опозиції стосовно диктатора, і боротьби з угрупованнями, які в грудні 2024 року захопили владу.
Для Росії Близький Схід — дуже важливий регіон. Заодно вона обрала там тактику підтримувати всі сторони конфлікту, але не для того, щоб бути посередником, а щоб переконувати кожного, що вона — його союзниця, а Захід — ворог. Тому необхідно було поєднати критику повалення Саддама Хусейна Сполученими Штатами з підлабузництвом до шиїтів, яких іракський диктатор вбивав тисячами.
Нагадування сунітським симпатикам Саддама, що Росія підтримувала його до кінця, не заважало їй також переконувати Іран, що вона — його найбільший друг. Але коли Ізраїль мав таку потребу, тоді Росія, звісно, не безкоштовно, давала йому «зелене світло» на бомбардування іранських позицій в Сирії. Адже це росіяни контролювали там протиповітряну оборону, якої в таких ситуаціях ніколи не активували.
Цією приємною місією керував саме Богданов. Але щось пішло не так, і росіяни у своїй грі на кілька фронтів почали зазнавати поразок, особливо, що війна в Україні послабила їхню позицію. Найбільшим ударом було, звісно, падіння Асада в грудні 2024 р. Тут над Богдановим уже нависла загроза «опали», тобто царської немилості, тим більше, що він не лише не передбачив такого розвитку подій, а й навіть спричинився до нього.
Росіяни, на основі своїх домовленостей з Ізраїлем, на кожному кроці підставляли іранцям ногу в Сирії, отримуючи взамін те, що Ізраїль обмежував свою «підтримку» України порожніми деклараціями. Чимало вказує, що атака на іранське консульство в Дамаску, яку Ізраїль провів у квітні 2024 року, відбулася за мовчазної російської підтримки, хоча, звісно, офіційно Росія її засудила.
Фактом є й те, що проплачені Росією чиновники асадівського режиму під час переможного наступу джихадистів у грудні 2024 року саботували дії іранців, які намагалися організувати опір в Алеппо. Росіяни керувалися тут переконанням, що Асад має бути повністю залежним від їхньої ласки і неласки, а разом із тим, що його падіння неможливе. Але сталося по-іншому.
Падіння Асада поставило Росію перед черговою дилемою: рятувати його чи покинути. Цей другий вихід полегшив би переговори з новою владою, але викликав би паніку серед інших диктаторів, які покладаються на Москву. Тому вирішено евакуювати його і надати «гуманітарний притулок». Але союзницьку довіру до Росії вже поставили під сумнів, і в регіоні все частіше почало з’являтися запитання: чи Росія покидає своїх союзників, коли в них проблеми?
Ці запитання стали ще більш актуальними, коли Росія й пальцем не кивнула на захист свого нібито союзника, Ірану, коли на нього напав Ізраїль, хоча в січні 2025 підписано російсько-іранський договір про стратегічне співробітництво у сфері безпеки. Один з найбільш цинічних представників Росії в регіоні, посол в Іраку Ельбрус Кутращев, коли на нього натиснули в одному з інтерв’ю на іракському телебаченні, зізнався, що єдине, на що можуть розраховувати шиїтські союзники Росії, це «молитва мільйонів росіян».
Тим часом головним завданням Богданова стало переконати нову владу Сирії, що насправді Росія ніколи не підтримувала Асада, любить сирійський режим незалежно від того, хто зараз виконує керівну функцію, й тому джихадисти, які тепер при владі, повинні забути, що вона скидала на них бомби, визнати її союзницею і погодитися на збереження російських баз в Тартусі і Хмеймімі.
Богданов запевнив Путіна, що доведе до цього, і вже в січні полетів домовлятися з новим лідером Сирії Ахмедом Аш-Шараа. Але сирійці захотіли голови Асада. Попри це, ще в травні Богданов запевняв Путіна, ніби все йде згідно з планом. Але так не було. Сирійці розірвали угоду з Росією про управління портом у Тартусі і передали його Об’єднаним Арабським Еміратам. І заодно почали домовлятися зі США.
Отже, терплячість царя вичерпалася, і Богданов може радіти, що поки що проти нього не скоєно жодного «самогубства». Росіяни, мабуть, розраховують, що головою Богданова переконають іранців, що покарали винного у поваленні Асада, а нинішню владу Сирії, що покарали відповідального за підтримку Асада. Чи це у них вийде? Виявиться.
Доктор Вітольд Репетович, викладач Академії військового мистецтва