Чи можна вважати зустріч Дональда Трампа, Сі Цзіньпіна та Путіна спробою домовитися про нові правила світового порядку?
— Я думаю, що ця зустріч мала передусім символічне значення. Конкретних результатів було дуже мало, тому я не надавав би їй надмірної політичної ваги. Водночас для Путіна це безумовний успіх: він знову постав в одному ряду з лідерами двох наддержав. Таким чином завершився тривалий період його міжнародної ізоляції.
Чи можна говорити, що Україна уникнула небезпечних домовленостей між великими державами?
— Так, адже жодних угод щодо України не підписали. Це не можна назвати перемогою України, але точно не є поразкою. Ми побоювалися, що Трамп і Путін можуть домовитися про умови миру без участі України. На щастя, цього не сталося. Водночас ми не знаємо всього, про що говорили за зачиненими дверима.
Чи є підстави очікувати, що Путін найближчим часом погодиться на перемир'я?
— Наразі ніщо не свідчить про готовність Путіна до серйозних переговорів. Я думаю, що він і далі розраховує на те, що наступна зима зламає опір українців. Тому не очікую найближчим часом якихось проривів.
Яку роль у цій ситуації відіграє Європа?
— Важливим сигналом стала зустріч Коаліції охочих у Берліні за участю представників 35 держав. Це демонструє, що Європа не збирається залишати Україну саму і не готова погоджуватися на умови миру, які були б вигідними Росії, але неприйнятними для України та європейської безпеки.
Європа хоче бути присутньою за столом переговорів і захищати власні інтереси. Так само вона не погодиться на ситуацію, коли Україна формально бере участь у переговорах, але фактично залишається сам на сам із тиском Росії та США.
Чи єдність Європи не перебільшена? Адже позиції окремих держав щодо України відрізняються.
— Розбіжності між європейськими країнами існували завжди. Я б не надавав їм надмірного значення. Стратегічно Європа достатньо єдина: усвідомлює, що майбутнє України безпосередньо впливає на безпеку всього континенту.
Відмінності стосуються переважно тактики. Одні країни вважають, що спочатку потрібно припинити вогонь, а вже потім починати переговори. Інші пропонують спершу сісти за стіл переговорів.
Якою є позиція Польщі щодо України?
— Стратегічний підхід Польщі не змінився. Це однозначна підтримка України та усвідомлення спільності наших інтересів і безпекових загроз. Важливим успіхом для Варшави стало отримання місця в європейській делегації, яка братиме участь у мирних переговорах.
Водночас у внутрішньопольській політичній дискусії стало більше антиукраїнських голосів. Значну роль тут відіграє російська дезінформація. Проте це не змінює стратегічного курсу Польщі.
Чи має Польща власну стратегію щодо Китаю?
— Польща радше намагається бути частиною спільної європейської політики щодо Пекіна. Китай є одним із найбільших економічних партнерів Європи, але водночас допомагає Росії, а тому виступає нашим стратегічним суперником. Можливості Польщі самостійно впливати на Китай досить обмежені.
Чи переживає Європа кризу політичного лідерства під час процесів, які стосуються України?
— Так, зараз можна говорити про певну кризу лідерства. Макрон залишає посаду, позиції канцлера Мерца в Німеччині слабкі, а британський прем'єр ще не має значного міжнародного досвіду. Нам бракує політиків із сильним мандатом і великим політичним масштабом.
Особливо важливими будуть майбутні вибори у Франції. Потенційний прихід Марін Ле Пен до влади може суттєво змінити нинішню конфігурацію європейської підтримки України.
Чи відповідатиме інтересам Польщі просте припинення вогню в Україні?
— Ні. В інтересах Польщі — справжній мир в Україні, а не просто припинення вогню. Якщо перемир'я стане лише способом виграти час і не приведе до тривалого врегулювання, це означатиме тільки відтермінування наступного раунду протистояння з Росією.
Я зовсім не був би проти паузи в бойових діях, адже втрати з обох боків величезні. Але припинення вогню має стати проміжним рішенням, яке приведе до мирних переговорів. Саме по собі воно не буде успіхом.
Повністю програму «Погляд» слухайте в доданому аудіофайлі.
Лариса Задорожна, Олексій Бурлаков