Чи можна вважати зустріч Дональда Трампа, Сі Цзіньпіна та Путіна спробою домовитися про нові правила світового порядку?
Я думаю, що ця зустріч мала, передусім, символічне значення. Конкретних результатів було дуже мало, тому я не надавав би їй надмірної політичної ваги. Водночас для Путіна це безумовний успіх: він знову постав в одному ряду з лідерами двох наддержав. Таким чином завершився тривалий період його міжнародної ізоляції.
Чи можна говорити, що Україна уникнула небезпечних домовленостей між великими державами?
Так, адже жодних угод щодо України не підписали. Це не можна назвати перемогою України, але точно не є поразкою. Ми побоювалися, що Трамп і Путін можуть домовитися про умови миру без участі України. На щастя, цього не сталося. Водночас ми не знаємо всього, про що говорили за зачиненими дверима.
Чи є підстави очікувати, що Путін найближчим часом погодиться на перемир'я?
Наразі ніщо не свідчить про готовність Путіна до серйозних переговорів. Я думаю, що він і далі розраховує на те, що наступна зима зламає опір українців. Тому не очікую найближчим часом якихось проривів.
Яку роль у цій ситуації відіграє Європа?
Важливим сигналом стала зустріч Коаліції охочих у Берліні за участю представників 35 держав. Це демонструє, що Європа не збирається залишати Україну саму і не готова погоджуватися на умови миру, які були б вигідними Росії, але неприйнятними для України та європейської безпеки.
Європа хоче бути присутньою за столом переговорів і захищати власні інтереси. Так само вона не погодиться на ситуацію, коли Україна формально бере участь у переговорах, але фактично залишається сам на сам із тиском Росії та США.
Чи єдність Європи не перебільшена? Адже позиції окремих держав щодо України відрізняються.
Розбіжності між європейськими країнами існували завжди. Я б не надавав їм надмірного значення. Стратегічно Європа достатньо єдина: усвідомлює, що майбутнє України безпосередньо впливає на безпеку всього континенту.
Відмінності стосуються переважно тактики. Одні країни вважають, що спочатку потрібно припинити вогонь, а вже потім починати переговори. Інші пропонують спершу сісти за стіл переговорів.
Якою є позиція Польщі щодо України?
Стратегічний підхід Польщі не змінився. Це однозначна підтримка України та усвідомлення спільності наших інтересів і безпекових загроз. Важливим успіхом для Варшави стало отримання місця в європейській делегації, яка братиме участь у мирних переговорах.
Водночас у внутрішньопольській політичній дискусії стало більше антиукраїнських голосів. Значну роль тут відіграє російська дезінформація. Проте це не змінює стратегічного курсу Польщі.
Чи має Польща власну стратегію щодо Китаю?
Польща радше намагається бути частиною спільної європейської політики щодо Пекіна. Китай є одним із найбільших економічних партнерів Європи, але, водночас, допомагає Росії, а тому виступає нашим стратегічним суперником. Можливості Польщі самостійно впливати на Китай досить обмежені.
Чи переживає Європа кризу політичного лідерства під час процесів, які стосуються України?
Так, зараз можна говорити про певну кризу лідерства. Макрон залишає посаду, позиції канцлера Мерца в Німеччині слабкі, а британський прем'єр ще не має значного міжнародного досвіду. Нам бракує політиків із сильним мандатом і великим політичним масштабом.
Особливо важливими будуть майбутні вибори у Франції. Потенційний прихід Марін Ле Пен до влади може суттєво змінити нинішню конфігурацію європейської підтримки України.
Чи відповідатиме інтересам Польщі просте припинення вогню в Україні?
Ні. В інтересах Польщі — справжній мир в Україні, а не просто припинення вогню. Якщо перемир'я стане лише способом виграти час і не приведе до тривалого врегулювання, це означатиме тільки відтермінування наступного раунду протистояння з Росією.
Я зовсім не був би проти паузи в бойових діях, адже втрати з обох боків величезні. Але припинення вогню має стати проміжним рішенням, яке приведе до мирних переговорів. Саме по собі воно не буде успіхом.
Лариса Задорожна, Олексій Бурлаков
Повністю програму "Погляд" слухайте в доданому аудіофайлі