Пропонуємо вашій увазі розмову з журналістом, діячем польської меншини у Білорусі Анджеєм Почобутом. Він був засуджений за надуманими приводами і провів у білоруській в’язниці понад п’ять років. На хвилях Польського радіо для закордону Анджей Почобут розповів про ситуацію польської діаспори, про свою рішучість повернутися на Батьківщину і про значення історичної пам’яті.
Перше запитання керівниці Польської служби Польського радіо для закордону Галіни Остас: цими днями ви вперше виступили в Європейському парламенті, також ви отримали премію імені Сахарова. Її надають саме таким незламним людям, які борються за свободу та права людини. Вам аплодували стоячи. Які емоції супроводжували вас під час перебування в Європейському парламенті?
— Звісно, я надзвичайно вдячний усій польській команді в Європарламенті, адже очевидно, що у світі відбувається дуже багато подій, нерідко трагічних, і йде боротьба за права національних меншин у всіх куточках світу. Розумію, що привернути увагу до нашої ситуації було нелегко. Це також великий успіх польських представників у Європарламенті, польських євродепутатів, які, скажімо відверто, лобіювали за те, щоб саме ця проблема, моя історія, привернула увагу політиків з різних держав. Це наш спільний успіх. Я вдячний їм і хочу підкреслити, що поляки, депутати, виступають єдиним голосом. Мене надзвичайно тішить, що справа поляків у Білорусі не викликає жодних суперечок, її не використовують з метою політичної боротьби, просто всі зацікавлені у тому, щоб це питання було врегульоване. Це щось, що дає силу.
Під час свого виступу у польському Сенаті Ви також згадували про єдність, про підтримку з боку всіх політичних сил у Польщі, адресовану вам і полякам у Білорусі. Чи, на Вашу думку, можна зробити для них ще більше?
— Білорусь від 1994 року розвивається в певному напрямку. І ми бачимо цей марш авторитарних, совєтських цінностей. Незважаючи на те, що сьогодні Білорусь — майже тоталітарна держава, Союз поляків усе ж існує. Тобто у межах п’яти хвилин свободи, які є в Білорусі, ми все ще маємо там своє місце. Я думаю, послідовність і, так би мовити, довгострокова політика понад поділами, спричинила те, що вистояла саме організація національної меншини. Інші організації, які іноді мали більшу підтримку в білоруському суспільстві, ніж Спілка поляків у Білорусі, занепали. Зрозуміло, що організація національної меншини не може нав’язувати свою волю більшості. Нам йдеться про права поляків, про освіту, про польську культуру, про польські місця національної пам’яті. Ми не можемо від цього відмовитися, адже це було б зрадою власної душі. І це також зумовлює нашу рішучість. Я бачу, що з польського боку це зрозуміло. Люди і політики просто розуміють певний трагізм нашої ситуації там. Можливо, саме тому й існує єдність. І це дуже важливо, позаяк простих рішень у Білорусі не буде.
У своєму виступі в Європейському парламенті Ви говорили, що інформація про діяльність парламенту доходила до Вас навіть у в’язниці, за тюремні стіни. Яке значення мало для Вас та інших політичних в’язнів те, що світ про вас не забув?
— У в’язниці людина часто живе передусім надією. І кожен жест цю надію підсилює. Я хочу сказати, що всі такі дії, резолюції, які, можливо, тут, на свободі, є просто аркушем паперу, — там були як дружні обійми. Це звістка, що про тебе надалі пам’ятають, адже час пливе, роки минають. Як журналіст я знаю: якщо сьогодні щось на першій шпальті, то завтра — на третій, післязавтра — коротка згадка, а потім вже про це не згадують. І ці жести були просто запереченням цієї, так би мовити, теорії медійної хвилі. Це було щось, що підбадьорювало.
Ви нагадали також про всіх інших політичних в’язнів у Білорусі. Якою є їхня ситуація сьогодні і чи міжнародна спільнота може зробити щось більше? Чи робить достатньо, щоб довести до їх звільнення?
— Я також надзвичайно вдячний Європейському парламенту, який у резолюції про права людини назвав конкретні прізвища в’язнів, які зараз у важкому стані. Серед інших, згадано Вячеслава Арешка — це один з активістів профспілок. Я сидів з ним у камері 2022 року, це було в слідчому ізоляторі № 1. На моїх очах він втрачав свідомість через спеку. Це літня людина. Знаю, що у в’язниці він втрачає зір. Я думаю, те, що згадали конкретні прізвища, зачитали їх у Європейському парламенті, білоруський режим, безперечно, візьме до уваги. Сподіваюся, що це вплине принаймні на покращення умов утримання цих в’язнів.
Від моменту свого звільнення Ви виступаєте на захист польської меншини в Білорусі. Звертаєте увагу, що ліквідація польської освіти, обмеження можливостей плекання польської мови та культури стали безпрецедентними. Чи можна, отже, говорити про системну спробу денаціоналізації поляків у Білорусі?
— Якщо польська меншина не може вивчати рідну мову в системі державної освіти — очевидно, це спроба денаціоналізації, спроба асиміляції поляків у Білорусі. Звісно, я висловлююся передусім про поляків, тому що білоруси, також за межами Білорусі, мають дуже багато лідерів, які виступають, говорять, наголошують на їхній ситуації, а поляки мають лише Союз поляків. І природно, що я намагаюся, насамперед, привернути увагу до справи польської меншини, усвідомлюючи — якщо ми цього не зробимо, не зробить цього ніхто.
Нещодавно Ви сказали, що треба зробити все, щоб поляки в Білорусі знову не опинилися в такій ситуації, як у 1948 — 1988 роках, коли протягом чотирьох десятиліть не було навчання польської мови. Наскільки реальна ця загроза сьогодні?
— Від такої ситуації польську меншину в Білорусі відмежовує лише Спілка поляків і пункти навчання, які ведуть активісти Спілки, вчителі, що співпрацюють зі Спілкою поляків на всій території Білорусі. Сьогодні це понад три тисячі — 3 тисячі 800 дітей, які вивчають польську мову. Небагато, але це хоча б якась можливість вивчати польську мову. Це дуже важливо. Я сподіваюся, що нам вдасться розширити ці можливості, і саме в цьому напрямку повинен діяти Союз поляків. А загроза існує. Я кажу: Білорусь сьогодні за п’ять хвилин до тоталітарної держави, і ці п’ять хвилин можуть зійти, й ми повернемося до ситуації совєтського тоталітаризму.
Ви також наголошуєте, що надзвичайно важливою є присутність лідерів у Білорусі, це навіть ключове, щоб польська меншина вистояла. Чи саме тому декларуєте бажання повернутися до Білорусі, попри досвід ув’язнення? Нещодавно Ви сказали, що хочете повернутися до своїх людей. Звідки така рішучість, незважаючи на жахливі репресії, яких Ви зазнали?
— Мене покарали як діяча польської меншини, як журналіста. Тому мене спіткало покарання, але я відчуваю зв’язок із людьми. Знаю, що Спілка поляків веде активну діяльність і що люди чекають мене, мого повернення. І тому, цілком природно, я хочу бути разом із ними. Вірю, що моя присутність може захистити поляків у Білорусі. Справа в тому, що репресії проти лідерів зазвичай привертають більшу увагу до цих подій. Звичайна людина, яка веде діяльність на місцевому рівні, на рівні села, беззахисна перед владою. Єдине, на що може розраховувати, — це на керівництво організації, яке заступиться за неї. Завдяки цьому зв’язку з людьми Спілка поляків пережила найгірші часи від 2005 року до сьогодні. Саме так ми й працювали, і це виправдало сподівання, тому я мушу бути у Білорусі.
Чи є спроби відмовити Вас від цього рішення?
— Це складна ситуація, адже, де б я не з’являвся, звісно, цю тему дуже часто порушують, люди хвилюються, поляки хвилюються. Це природно, я це розумію, і хоча я вже провів тисячі таких розмов — терпляче пояснюю всім свої аргументи, бо розумію, що люди теж переживали цю ситуацію разом зі мною, цих п’ять років; виявляли солідарність, і я безмежно за неї вдячний. Я відкритий до різних середовищ і різних людей, вислуховую всі ці аргументи, але також прошу пам’ятати: що б там не говорили, мені відома ситуація в Білорусі. І я пояснюю, що поведінка Лукашенки в якомусь сенсі циклічна, й за репресивною політикою настають спроби ввести потепління. Я сподіваюся, що ми на початку такої тенденції потепління і що Лукашенка шукатиме порозуміння із Заходом. А воно виключає гучні політичні справи щодо людей, яких знають на Заході. Я думаю, є можливість, що все буде добре, але, звісно, ніхто не може нічого виключити. Розумію, що це великий ризик, однак, я 20 років працював у Спілці поляків у Білорусі і мій вибір треба розглядати саме крізь цю призму. 2005 року я їздив і закликав людей чинити опір, залишатися вірними організації, не підкорятися владі. Звісно, я відчуваю потребу продовжувати цю боротьбу, надалі підтримувати людей, відчуваю відповідальність перед ними і готовий туди їхати. Дуже легко спілкуватися з людьми, які діяли у часи Польської Народної Республіки, знають, що таке комунізм, і усвідомлюють, що з-за кордону ефективно вести діяльність на території Білорусі — це неможливо. Треба просто фізично бути там і підтримувати безпосередній контакт з людьми. Інтернет цього не замінить. З одного боку, ті, хто має досвід роботи в «Солідарності» чи іншої діяльності на території ПНР, мене розуміють. Але для молодшого покоління часто це незрозуміло.
З Ваших слів випливає, що Ви сподіваєтеся, що Білорусь все-таки повернеться на шлях свободи та демократії?
— Рано чи пізно це станеться. Я в цьому не сумніваюся. Білорусь — географічно Європа. Усі сусідні країни зробили такий вибір, і Білорусь не буде винятком. Питання, коли це настане. Зі свого боку я бачу свою місію насамперед у підтримці польської меншини. Для польської меншини вибір на користь демократії, свободи та Європи є природним.
Журналіста, активіста польської меншини в Білорусі, політв’язня Анджея Почобута звільнено з білоруської в’язниці 28 квітня 2026 року. Він провів у білоруській тюрмі понад п’ять років. Польська сторона не припиняла заходів з метою його звільнення.
Повернімося до Ваших дій, що стосувалися увічнення пам’яті солдатів Армії крайової. Це було для Вас і для меншини у Білорусі надзвичайно важливо. Ви багато років займалися охороною місць національної пам’яті. Чому ця діяльність була настільки важливою для білоруської влади, що стала одним із приводів звинуватити Вас?
— Йдеться про те, що у 2020 році Александр Лукашенка представив ситуацію так: справа не в тому, що він зазнав поразки на президентських виборах, а у втручанні, перш за все, Польщі, Литви і, у широкому контексті, Заходу у внутрішні справи Білорусі, й насправді він нібито бореться із зовнішнім втручанням. Тут використано польську меншину, щоб показати, ніби така загроза існує. Мене звинуватили в тому, що я нібито брав участь у змові, якої метою було відокремити частину Білорусі і приєднати її до Польщі. А моя діяльність — це була опіка над місцями національної пам’яті. Звісно, це головоломна конструкція, і викликає багато сумнівів щодо основних питань: де знаходяться місця пам’яті, де — сепаратизм, де — зміщення кордонів тощо. Про це можна багато говорити, але треба пам’ятати одне: конфлікт між польською меншиною та лукашенківським режимом завжди був конфліктом цінностей. Демократичних, європейських, польських цінностей із авторитарними, тоталітарними, совєтськими. Історія — це поле бою, поле зіткнення, конкуренції цих двох напрямів і двох поглядів на світ. Виявилося, що в умовах нормальної конкуренції режим Лукашенки не здатний виграти цю боротьбу і мусить вдатися до репресій. Саме цього ми зазнали.
Ви оберігали, зокрема, кладовище в Суркантах, де поховані солдати Армії крайової, і в одному з інтерв’ю Ви сказали, що саме там — відповідь на запитання, ким є поляки в Білорусі. Що Ви мали на увазі?
— Йдеться про те, що питання глибоке й філософське. Хто ти є? Що означає бути поляком у Білорусі? На мою думку, це також бути свідомим свого коріння. А воно є, серед іншого, у Суркантах, адже там йшла боротьба за свободу, за людську гідність, також за віру. Саме за це боролися солдати в Суркантах. Якщо говоримо, що ми — поляки, ми повинні пам’ятати про цю боротьбу.
Останнє запитання. Якби Ви могли сьогодні звернутися з одним посланням до поляків у Білорусі і до всіх політв’язнів, які перебувають у білоруських в’язницях? Що Ви їм сказали б?
— Я б повторив слова великого поляка, папи Івана Павла II: «Не бійтеся».
Гостем Польського радіо для закордону був журналіст, діяч польської меншини у Білорусі Анджей Почобут. Розмову провела керівниця Польської служби Польського радіо для закордону Галіна Остас.
Redakcja Polska PRdZ/Н.Б.