Країни Балтії та Північної Європи дедалі активніше зміцнюють свою роль у підтримці України. Саме вони виступають за якнайшвидшу європейську та євроатлантичну інтеграцію Києва, нарощують військову співпрацю й реалізують спільні безпекові проєкти. Чому саме цей регіон став одним із головних союзників України та як це впливає на безпеку всієї Європи — про це у розмові з Томашем Здуньчиком, аналітиком з питань країн Балтії та Північної Європи Польського інституту міжнародних справ (PISM).
Експерт наголошує, що, на його думку, сьогодні саме ці країни, цей регіон формує найбільш проукраїнський центр впливу всередині ЄС і НАТО.
— Насамперед мушу зазначити, що це передусім країни Балтії. Вони завжди були на боці України. Якщо згадати також білоруський контекст, то саме вони найбільше підтримують питання розширення НАТО та Європейського Союзу на схід. Тож Україна завжди може розраховувати на Литву, Латвію та Естонію.
Північні країни після зміни своєї політики, особливо Швеція та Фінляндія після 2022 року, також зацікавлені в тому, щоб посилити безпеку Європи, зокрема шляхом більшої європейської та євроатлантичної інтеграції України. Тому мені здається, що це, безумовно, саме та група, навіть можемо сказати — коаліція охочих всередині коаліції охочих. Ці держави у своїй спільній декларації, зробленій під час саміту «Україна — країни Північної Європи та Балтії» (у форматі NB8), що відбувся в Таллінні 9 червня, заявили про посилення співпраці у сфері безпеки та оборони. Вони заявили, що хотіли б відкрити всі переговорні кластери в переговорах України з Європейським Союзом уже до кінця липня. Це сильний сигнал, тому що зараз, як на мене, це також можна розглядати на тлі того, що відбувається в самій Європі, тобто німецької пропозиції запропонувати Україні певну форму асоційованого членства. До кінця не зрозуміло, що саме це мало б означати, адже раніше в Європейському Союзі такого формату не існувало. Якщо я правильно розумію, йдеться про те, що Україна не мала б права голосу. Це дуже дивна концепція, яка викликає побоювання, наприклад, у країнах Балтії, що це фактично лише відтермінувало б вступ України до Європейського Союзу.
З НАТО ситуація дещо інша, але також проблематична. Власне, і в Європейському Союзі, якщо говорити реалістично, ситуація також непроста, адже рішення про прийняття нової держави — чи то України, чи Молдови, чи будь-якої іншої країни — має бути ухвалене одностайно всіма державами-членами. У цьому випадку саме країни Балтії та Північної Європи є дуже важливим голосом, але цього все ще недостатньо. Водночас, як видно, завдяки участі в таких форматах Україна здобуває підтримку, демонструє себе як держава, яка має опору в сильних європейських країнах. Адже йдеться не лише про країни Балтії, а й про Швецію, Фінляндію та Норвегію — одні з найбагатших та найінноваційніших країн Європи. Швеція також є європейським промисловим гігантом, якщо подивитися хоча б на її оборонну промисловість. Тому й співпраця у цій сфері має велике значення.
Отже, можна сказати, що це найбільш залучена група держав у європейському форматі підтримки України та її інтеграції до євроатлантичного простору, тобто йдеться як про безпеку, так і про європейську спільноту.
Томаш Здуньчик пояснив, чому саме країни Балтії та Північної Європи так послідовно підтримують Україну. Як зазначив експерт, тут одночасно переплітається декілька важливих питань: безпека, історичний досвід та стратегічне бачення майбутнього Європи.
— Якщо говорити про країни Балтії, то насамперед тут є усвідомлення спільності інтересів. Адже Литва, Латвія та Естонія також були окуповані Радянським Союзом, також пережили масові депортації. 14 червня, наприклад, була памʼятна річниця найбільшої депортації населення з Латвії. Тому тут існує дуже сильне відчуття спільної історичної долі. Історичний досвід Литви, Латвії, Естонії та України багато в чому схожий. Після Другої світової війни саме країни Балтії та Західна Україна були найскладнішими територіями для радянської влади через потужний рух опору. Литовці, латвійці та естонці добре пам'ятають цей період. Я не став би називати це спільною боротьбою, адже контакти між національними рухами тоді були досить обмеженими. Однак існує чітке усвідомлення спільного історичного досвіду — усі вони жили під радянським чоботом. Саме тому Литва, Латвія й Естонія сьогодні є найбільш проукраїнськими державами — і в Європейському Союзі, і в НАТО, і загалом у нашому регіоні. Це країни, які завжди твердо стоять на боці України. Це особливо помітно, якщо подивитися на їхні оборонні витрати і масштаби військової допомоги. Хоча це невеликі держави з відносно малими економіками, вони незмінно залишаються серед лідерів за обсягами підтримки України, якщо рахувати її відносно власних можливостей або у співвідношенні до ВВП чи кількості населення.
Що стосується країн Північної Європи, то ситуація кардинально змінилася після 2022 року, коли Фінляндія та Швеція відмовилися від багаторічної політики нейтралітету й значно активніше долучилися до зміцнення безпеки. Йдеться насамперед про Швецію та Фінляндію, розташовані на Балтійському морі, але також і про Данію. Данія є однією з держав Північної Європи, які найрішучіше підтримують Україну. Варто пам'ятати, що уряд Метте Фредеріксен завжди займав дуже чітку проукраїнську позицію. І нинішній уряд під її керівництвом також налаштований на подальше збільшення підтримки України.
У Швеції маємо уряд Ульфа Крістерссона, який також бачить в Україні, по-перше, важливого партнера для майбутніх оборонних контрактів — тут можна згадати, наприклад, питання винищувачів Gripen. По-друге, Швеція розглядає Україну як партнера у сфері безпеки. І це дуже важливо. Ці держави наголошують, що Україна реально може зробити внесок у зміцнення безпеки Швеції, Фінляндії та загалом усіх країн регіону завдяки своєму унікальному бойовому досвіду. Українці щодня воюють і постійно здобувають досвід, якого країни НАТО, а також держави Північної Європи й Балтії отримати не можуть, адже вони не ведуть бойових дій. Тому всі українські інновації, нові підходи до ведення війни уважно вивчають. А оскільки ці держави значно менші за Росію, вони прагнуть максимально використати український досвід для власної безпеки. Саме тому також було оголошено про розширення промислової співпраці між Україною та цими країнами.
Історичний чинник — важливий насамперед для країн Балтії. Важливим залишається питання безпеки — тобто стримування подальшої російської агресії. І, звичайно, бачення майбутньої європейської системи безпеки. Ці держави розглядають Україну як її невід'ємну частину. Можливо, не лише як майбутнього члена Європейського Союзу чи НАТО, а передусім як державу, яка здатна передати надзвичайно цінний практичний досвід їхнім збройним силам.
Якщо ж говорити про оборонну промисловість, то варто ще раз повернутися до Данії, адже, на мою думку, у ЗМІ її роль часто недооцінюють. Саме Данія започаткувала так звану данську модель підтримки України. Її суть полягає не в тому, щоб закуповувати готову зброю у США, Німеччині, Швеції чи Норвегії й передавати її Україні. Натомість кошти спрямовують безпосередньо на розвиток української оборонної промисловості, щоб вона могла зростати, розширювати виробництво та ставати сильнішою. У перспективі це вигідно всім, адже міжнародні партнери співпрацюватимуть із більш розвиненою та фінансово спроможною українською оборонною промисловістю, що відкриває можливості для реалізації спільних проєктів. Саме таким є нинішнє бачення.
Аналітик з питань країн Балтії та Північної Європи Польського інституту міжнародних справ зазначив, що після вступу Фінляндії та Швеції до НАТО регіон Балтійського моря став одним із головних рушіїв зміцнення північно-східного флангу Альянсу.
— Водночас я далекий від тверджень, які часто з'являються в медійному просторі, що Балтійське море вже стало «озером НАТО». Якщо уважно подивитися на ситуацію, є певні підстави не погоджуватися з таким визначенням.
Крулєвєцька область і Санкт-Петербург — дві ключові бази російського Балтійського флоту. Ми бачимо це хоча б за діяльністю так званого «тіньового флоту», випадками пошкодження підводних кабелів, провокаційними проходами російських кораблів Балтійським морем, польотами літаків, які порушують повітряний простір, передусім країн Балтії, але також Польщі та Фінляндії. Час від часу з'являються й повідомлення про російські підводні човни. Останнім часом таких випадків не було, але раніше їх фіксували поблизу Стокгольма, у шведських шхерах.
Тобто Росія й надалі зберігає можливість діяти на Балтійському морі. Звичайно, її можливості стали меншими, а простір для дій у разі конфлікту чи гібридних операцій звузився, оскільки Фінляндія та Швеція приєдналися до НАТО. Таким чином північний кордон Альянсу суттєво подовжився. Для Європейського Союзу це не було новиною, адже обидві країни вже були його членами, але для НАТО це означає, що сили Альянсу тепер можуть розміщуватися значно ближче до російської бази в Мурманську, де дислокується Північний флот — найважливіший флот військово-морських сил Росії.
Водночас слід розуміти, що цей процес ще триває. Не можна сказати, що саме по собі членство Фінляндії та Швеції вже повністю зміцнило присутність НАТО. Безумовно, воно значно збільшило потенціал Альянсу, адже йдеться про економічно розвинені держави з добре підготовленими арміями, які спеціалізуються на веденні бойових дій у північних умовах. Саме такого досвіду НАТО раніше бракувало.
Я навіть сказав би, що членство цих країн більше посилило північний фланг Альянсу, ніж східний. На східному напрямку згідно з офіційними оцінками НАТО нинішніх можливостей країн Балтії поки що достатньо, до того ж вони й надалі посилюватимуться. Імовірно, зміниться структура командування: Латвія та Естонія підпорядковуватимуться іншому штабу, ніж Польща та Литва. Однак це лише розширює оперативні можливості НАТО, що, безумовно, є позитивним.
У Фінляндії, в Рованіємі, у Лапландії буде створено новий підрозділ НАТО — нові передові сухопутні сили. Вони охоронятимуть кордон із Росією, але їхнім головним завданням стане забезпечення безпеки на північному фланзі, тобто в Арктиці та полярному регіоні.
Загалом можна сказати, що сьогодні майже вся Фінська затока перебуває під контролем НАТО аж до російського кордону. Одразу після вступу Фінляндії до Альянсу Естонія та Фінляндія навіть проводили навчання, під час яких відпрацьовували блокування Фінської затоки.
Отже, можливості НАТО суттєво зросли. Водночас нині основна увага Альянсу у Фінляндії зосереджується саме на північному напрямку. Головний інтерес — розвиток спроможностей діяти в арктичних умовах, чого раніше НАТО бракувало.
Це, однак, не означає, що Швеція та Фінляндія не роблять внеску у зміцнення східного флангу. Навпаки. Наприклад, Швеція вже перекинула до Латвії механізований батальйон. Тож їхня участь, безумовно, працює на посилення нашого східного, а особливо північно-східного флангу — країн Балтії та Польщі.
У червні під час саміту в Таллінні Україна та Латвія підписали угоду про співпрацю у сфері безпілотників. На полях саміту НАТО, який цьогоріч проходив в Анкарі, Київ підписав ще угоди про співпрацю у сфері безпілотних технологій із Данією та Естонією. Литва, до речі, ще раніше, під час саміту «Бухарестської дев'ятки» в Бухаресті, підписала аналогічну угоду з Україною. Томаш Здуньчик розповів детальніше, що це за угоди, про що в них йдеться.
— Відповідно до заяв української та латвійської сторін, йдеться про розширення промислової співпраці у сфері технологій, а також про спільну розробку нових систем безпілотників і засобів боротьби з ними. Саме цей напрям є найважливішим для Латвії, яка вже зіткнулася з певними проблемами. Зокрема, українські безпілотники, які втрачали керування через російські системи радіоелектронної боротьби, падали на території Латвії — у Резекне та Латгалії, східному регіоні країни. Латвійські військові повідомляли, що окремі безпілотники не вдалося своєчасно виявити, а їх перехоплення викликало труднощі. Саме тому Латвія, як і загалом країни Балтії, зацікавлена у спільній з Україною розробці нових, дешевших систем протиповітряної оборони. Йдеться про засоби, використання яких було б значно економічнішим, ніж залучення винищувачів НАТО для знищення окремих українських безпілотників, що випадково опинилися над територією Латвії, або, у перспективі, російських дронів, які можуть бути використані для провокацій.
Крім того, очікують, що до Латвії прибудуть українські експерти та фахівці, насамперед військовослужбовці, які спеціалізуються на боротьбі з безпілотниками. На думку латвійської сторони, їхній досвід може суттєво посилити безпеку східних регіонів країни, адже саме ця проблема нині є для Латвії найактуальнішою.
В Україні у Повітряних силах це називають малою протиповітряною обороною. Йдеться про безпілотники-перехоплювачі та інші недорогі засоби, які можуть ефективно збивати ворожі дрони. Адже використання дорогих зенітних ракет для знищення безпілотника, який коштує кілька десятків тисяч євро чи доларів, економічно не є виправданим. Саме тому виникла ідея створювати спільні українсько-естонські, українсько-латвійські чи українсько-литовські системи.
Матеріал підготувала Дарʼя Юрʼєва