Українська Служба

«Gazeta Wyborcza»: Кремль визначив нових ворогів: Туреччину та Польщу

04.01.2021 12:54
Російський економіст і політолог Владіслав Інозємцев підводить підсумки 2020 року в Росії
Ілюстраційне фотоpxere.com - CCO "domena publiczna"

«На переконання Москви, сценарії багатьох торішніх подій, зокрема, в Білорусі та Нагірному Карабаху, писалися “за кулісами”, у Варшаві та Анкарі, - пише на шпальтах видання «Gazeta Wyborcza» російський політолог та економіст, директор Центру дослідження постіндустріального суспільства Владіслав Інозємцев. Як зауважує автор статті, в Росії зміцнюється наратив про те, що «Захід знову виступає проти Росії, а іслам витісняє християнську цивілізацію». Владіслав Інозємцев звертає увагу, що Москва пильно спостерігала за подіями в Білорусі та на Кавказі, ігноруючи при цьому серію переворотів у Киргизстані. 

«На зламі 80-90 років минулого століття, коли розпадався СРСР, у Москві вигадали термін “близький закордон”. Спочатку цим терміном окреслювалися балтійські держави, а згодом — усі держави СНД. Так публіцисти та політики свідомо зменшували статус цих держав до рівня постколоніальних і вносили їх у “зону виключних впливів” Москви. Роками в російському уряді, поряд Міністерста закордонних справ, функціонувало міністерство з питань СНД, а депутати Держдуми називали колишні республіки “суверенними, але не незалежними”. Спроби цих країн перейти “до іншого табору” в Москві вважалися зрадою та провокували жорстоку реакцію Росії, включно з військовим втручанням — як це було в Грузії та Україні». Але, як пише автор статті, ця риторика не стосувалася всього пострадянського простору, а тільки території від Білорусі та України по Молдову, а також простору від Абхазії до Нагірного Карабаху. «Нікого в Москві не тривожили думки про боротьбу за права росіян в Таджикистані чи Туркменістані, звідки наприкінці 90-х були змушені виїхати сотні тисяч етнічних росіян. Натомість російські політики із запалом боролися на російську мову в Україні чи права російської меншини в Латвії та Естонії», - читаємо.

Як пише Владіслав Інозємцев, у Росії активно відроджуються та процвітають імперські настрої, і на сусідні держави на Заході Москва дивиться як на згаданий «близький закордон», а дії Туреччини та Польщі в цих регіонах Кремлю зовсім не подобаються. Натомість, - зауважує Інозємцев, - допомога Туреччини, яку вона надала легальному уряду в Азербайджані — це не те саме, що терористичні операції Росії на сході України, а видаванням білоруським полякам Карт поляка не можна порівнювати із роздаванням російським паспортів мешканцям Придністров’я або Абхазії.

«Безперечно, кожна держава має свої інтереси, а програма Східного партнерства має на меті не боротьбу з Росією, а наближення держав-учасниць до Європи. Але Кремль цього не бере до уваги. У Москві визначено двох нових ворогів — Туреччину та Польщу, як колишніх імперських конкурентів Росії».

Як пише автор статті, Росія є не стільки неєвропейською державою, скільки несучасною державою, котра свою ідентичність складає із елементів з минулого, і боїться всього нового. «Надмірне та вибіркове черпання з історії спричиняє агресивність Росії, а підхід до актуальних процесів як до боротьби між імперіями може тільки посилити імперський апетит Кремля», - пише Інозємцев. І застерігає: «Процеси, які розпочалися в Білорусі 9 серпня та на Кавказі 27 вересня, далекі від завершення. І якщо сусіди Росії не хочуть бути здивованими розвитком цих подій, повинні навчитися аналізувати явні та приховані наміри Кремля — навіть якщо їх приводи можуть видаватися сучасному світу абсолютно ірраціональними».

Я.С.


Побач більше на цю тему: політика Росія