В історії є постаті, які не виграють битв і не підписують договорів, проте вони впливають на долю нації сильніше, ніж багато військових перемог.
Юзеф Максиміліан Оссолінський був однією з таких постатей. Під час поділів він зосередився на чомусь, здавалося б, невидовищному: книзі, архіві, установі. Він знав, що там, де неможливо захистити кордони, потрібно захистити сам сенс існування. 2026 рік, оголошений роком Оссолінського на двохсотріччя його смерті, повертає постать, яка знала, що культура — це не допоміжний елемент свободи, а її умова.
Оссолінський народився 1754 року у маєтку Воля Мелецька. Він присвятив життя збереженню польської культури у період, коли держава перестала існувати: після поділів Речі Посполитої кордони були втрачені, але народна пам’ять і дух залишалися живими. Оссолінський розумів: там, де не можна захистити політичну незалежність, треба захистити культурну спадщину.
У 1817 році він заснував у Львові заклад, який згодом став відомий як Оссолінеум. Інститут об’єднав бібліотеку, музей і видавництво, а Оссолінський передав туди свою величезну колекцію книг, рукописів, карт і творів мистецтва. Оссолінеум став культурним маяком у часи, коли Польща була розділена між імперіями. Він зберігав тексти та артефакти, підтримував наукові дослідження і видавничу діяльність, об’єднуючи інтелектуалів з різних частин колишньої Речі Посполитої.
Інститут пережив численні випробування: війни, зміни кордонів, перевезення частини колекцій до Вроцлава після Другої світової війни, а частина залишилася у Львові і стала основою Наукової бібліотеки імені Василя Стефаника.
У 2026 році, до двохсотріччя з дня смерті Оссолінського, його постать відзначають як символ того, що культура — не додаток до свободи, а її умова. Завдяки Оссолінському спадщина Польщі збереглася і дотепер слугує мостом між минулим і майбутнім.
Більше — у статті Gazeta Polska.
Gazeta Polska/ПРдУ/В.Г.