Гість Української служби Польського радіо – лідер гурту «Широкий Лан» Святослав Бойко.
Про назву
«Як кожен починаючий гурт, ми спочатку грали неякісний панк. Але в процесі музикування відбувався ріст, розвиток. У нові пісні я почав вкладати те, чим був сам власне наповнений, тобто любов до України і здоровий патріотизм. І в один момент прийшло розуміння, що гурт, який виконує тексти, наповнені глибоким змістом, не може називатися «Шок». У 2009 році наш гітарист Олег Матійців спочатку запропонував назву «Козацький степ» (на полігоні «Широкий лан» у Миколайвській області щорічно проводилися військові навчання «Козацький степ»). І як варіант прозвучала назва «Широкий лан». І тепер «Широкий лан» – це два бренди. Перший – військовий полігон, і другий – рок-гурт».
Про героїв пісень
«Більшість пісень, написаних нами – це історії. Це історії життя, це ситуації пережиті, ситуації побачені. Пісня «Татові на небо» має реальне підґрунтя. Коли першого січня 2016 року під час виконання бойових завдань загинув Роман Бочаров, боєць 3-го полку спецпризначення з Кропивницького, то його наймолодша донька Амалія (а їх у нього було три) почала писати листи татові на небо. Дитина свято повірила в те, що тато став ангелом, і вона йому писала листи. Я почув цю історію, і так народилася наша пісня».
Про реабілітацію ветеранів і ветеранок
«Ми написали пісню «Я живий» у 2016 році. Тоді якраз в Україні дуже гостро постала проблема соціалізації та психологічної реабілітації ветеранок і ветеранів після війни. Спілкуючись з бійцями, волонтерами, ветеранами, сім’ями військових, я дійшов висновку, що найбільша робота з психологічної реабілітації ветеранів і ветеранок лягає на плечі їхнього найближчого оточення. Тому що люди з фронту повертаються іншими. Я хотів це відобразити в пісні, показати, розказати суспільству, що є люди, яким реально важче – вони знали людину до війни, наприклад, дружина знає свого чоловіка задовго до війни, а тепер він повертається інакшим. Я хотів показати, що крім тієї війни, яка є на Сході, є ще багато таких малих, локальних воєн. Тому що це є битва за свідомість, за спокій, за ту сімейну ідилію».
«Людина повертається з середовища, де вона чітко знає, де є ворог. Там все дуже чітко, ясно і дуже зрозуміло. Людина повертається до звичайного, мирного життя, де люди не бачили того всього, що бачив він. Люди не розуміють того, що для нього є цінним».
«В Україні є такий стереотип, що звертатися до психолога – це показати свою слабкість. До 2014 року в мене особисто був той самий стереотип. Але після Майдану (Святослав Бойко був учасником Революції Гідності й зазнав поранення 18 лютого 2014 року – ред.) я був змушений працювати з психологом, психотерапевтом. Завдяки цій праці я вийшов з депресивного стану.
«У пісні «Я живий» я хотів подати той меседж, який я час від часу проговорюю з бійцями, - не бійтеся звертатися за допомогою до психологів. Як приклад я показую себе і кажу – Хлопці, звернутися до психолога – це нормально, ви не показуєте свою слабкість, а навпаки, показуєте, що ви сильніші, є над ситуацією».
Про євроволонтерство
«Наші гастролі в Європі носять частково благодійний характер. Попередні чотири тури були спрямовані на допомогу нашій армії. П’ятий тур, в рамках якого ми мали виступ, зокрема, у Варшаві, - ми декларуємо, що частину коштів, виручених з продажу дисків (альбом «Широкий лан. Акустика» - ред.) та книжки (Тамара Горіха-Зерня «Доця» - ред.), ми передамо на лікування Вадима Ушакова. Це боєць, ветеран 81-ої бригади, який у квітні 2016 року отримав поранення в боях за Авдіїївську промзону. У процесі його транспортування відбулися дуже серйозні ускладнення, і він зараз не ходить, не говорить, він не має координації рухів. Спільними зусиллями його побратимів, волонтерського середовища, меценатів, Вадимові була встановлена спеціальна помпа, яка постачає до мозку кисень та ліки. І після цього Вадим почав пробувати ходити. Йому допомагають переставляти ноги, його підтримують… і він почав робити ці маленькі подвиги. Три роки він лежав або сидів в інвалідному візку. І я думаю, що то питання часу - рано чи пізно він зможе самостійно ходити».
Про аудиторію в Польщі
«Це нова хвиля еміграції, це люди, які виїхали до Польщі 10-15-20 років тому. Це українці, вже народжені за кордоном, які ідентифікують себе як українці, які намагаються зберегти українські традиції і навчають свої дітей української мови. Я нещодавно почув таку фразу, мовляв, не той українець, хто говорить українською, а в діти говорять українською».
«На концертах в Зеленій Горі, в Лігниці, у Вроцлаві, в Кракові було багато поляків. Що цікаво – навколо історичних відносин українців і поляків часто розігрується істерія, спрямована на роз’єднання. Спілкуючись з поляками, які приходять на наші концерти, я бачу доброзичливих людей».
«Після Майдану я лікувався у Польщі, в Перемишлі. Завдяки саме польським лікарям, я став на ноги. І я про це не забуваю і до Польщі я їду з місією подяки. Після Майдану мені допомагали багато хороших людей, були потрібні кошти на ліки, саме лікування мені оплатив уряд Польщі. Мені допомагали добрі люди. Я це запам’ятав і взяв собі за правило – якщо в мене буде можливість допомогти комусь – я буду це робити. Це привілей – мати можливість допомагати іншим».
Про «Доцю» Тамари Горіха Зерня
«Ця книга справжня. Насамперед, вона ламає стереотип, який живе в українському суспільстві, мовляв, на Донбасі – всі сепаратисти. Ця книга, і я разом з нею, оскільки маю досвід частого перебування як волонтер на Сході, кажемо, що це неправда. Ми в своїй практиці зустрічали дуже багато людей, як і серед мирного населення, так і військових, які родом з Донецька, Горлівки, Луганська, Єнакієво, Красного Луча, які воюють за свою землю. У мене війна асоціюється з запахами. Це запах пилюки, запах пороху і запах крові. У війні немає нічого романтичного. Ця книга чітко показує, що таке війна».
Про єдність
«Моє побажання українцям в Україні і за кордоном – єднаймося, тому що в єдності є наша сила. Ворог хоче цю єдність забрати. Не даймо це зробити. Ми бачили єдність на Майдані, ми бачимо і відчуваємо єдність у волонтерській роботі. Це те, що дає нам силу, натхнення воювати з однією найсильніших держав світу, захищатися. Будьмо разом, будьмо єдиними і будемо сильними. Слава Україні!»
Запрошую послухати повну версію розмови у доданому звуковому файлі
Яна Стемпнєвич