X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Ґуральський світ отця Юзефа Тішнера

28.06.2020 20:00
Один із найвідоміших польських філософів ХХ століття, священник Юзеф Тішнер свої світоглядні концепції значною мірою будував на основі народної філософії ґуралів
Аудіо
  • Юзеф Тішнер був одним із найвідоміших польських філософів ХХ століття, авторитетним священиком, якого називали капеланом «Солідарності»
Okładka książki Tischner. Bografia
Okładka książki "Tischner. Bografia"mat. promocyjne

28 червня минає 20 років від смерті Юзефа Тішнера, якого називали капеланом «Солідарності». Він був однією з ключових постатей в інтелектуально-духовному житті Польщі.

Ці роковини смерті Тішнера стали нагодою для перевидання біографії отця Юзефа Тішнера авторства Войцєха Боновича. Я маю на увазі книжку «Тішнер» (пол. «Tischner»), першу версію якої було видано 2001 року. Український читач знайомий з іншою книжкою Войцєха Боновича про Юзефа Тішнера — це «Капелюх на воді. Розповіді про отця Тішнера»” («Kapelusz na wodzie. Gawędy o księdzu Tischnerze»). Книжка вийшла в українському перекладі Богдани Матіяш та Василя Крап’юка у видавництві «Грані» 2013 року.

«Отець Тішнер не був ані великим філософом, ані ориґінальним мислителем, - читаємо у передмові до книжки авторства професора Ярослава Грицака. - Він мав, однак, інший великий дар: перекладати складні філософські конструкції на мову зрозумілих метафор, приправлену жартом чи анекдотом. Свої світоглядні концепції о.Тішнер – напрочуд світла людина з неабияким почуттям гумору – значною мірою будував на основі народної філософії ґуралів (польських горян -ред.), а свої лекції та виступи неодмінно присмачував ґуральськими анекдотами та характеристичними сценками з побуту цієї гірської народності».

Цього року на польському видавничому ринку з’явилося нове видання біографії Юзефа Тішнера авторства Войцєха Боновича.

Нова версія біографії збагатилася додатковим розділом — це щоденник, який  Юзеф Тішнер писав коли вчився в гімназії. Говорить Войцєх Бонович:

 - Коли я писав першу біографію, тоді ще не мав доступу до щоденника Тішнера з часів гімназії. Те, що цей щоденник тепер є доступним, і сьогодні можна почитати записки Юзефа Тішнера з часів, коли він був учнем, описати його з періоду Другої світової війни і одразу після її  завершення, - це велика справа. Це взагалі унікальна справа, що ми маємо можливість дізнатися про дитинство і підлітковий період такої видатної постаті, великого філософа сучасності. У цьому щоденнику є усе, з нього ми дізнаємося, як Тішнер дозрівав до найважливіших життєвих рішень. Спочатку він мріяв бути журналістом, потім багато писав про своє прагнення стати філософом, а згодом читаємо про те, що він би хотів чинити добро для людей, рятувати людей. Врешті Тішнер пише, що він хоче стати священиком. Але це рішення приходить не одразу, і шлях до нього — непростий. Тішнер вагається, в ньому борються суперечності, він теж боїться. Адже у 1949 році рішення піти вчитися у духовну семінарію було, я би сказав, подвигом. За таке рішення сім’я могла заплатити, наприклад, втратою праці. Але Тішнер все-таки прийняв священицький чин

Чи щоденник дає відповідь, чому Юзеф Тішнер вирішує стати священником? Що його до цього схиляє, переконує?

 - У певному сенсі, ця відповідь є у щоденнику, і я про це пишу. Але це надалі залишається таємницею — який момент був зламним, що саме його переконало. Сам щоденник — дуже цікавий, Тішнер у ньому пише про свої закоханості. У жінок він був закоханий кілька разів, а навіть серйозно думав про створення сім’ї. Але раптом прийшла глибока зміна, яка принесла красу, прекраснішу, ніж краса усіх дам його серця. І це для мене дуже цікаво, насправді. Завдяки цьому щоденнику маємо можливість зазирнути у його світ, сповнений суперечностей, захопливий світ. Думаю, що одною з переваг біографії є можливість подивитися на Тішнера через призму його записів, його словами. Бачимо його таким, яким він є в той момент. Ми не читаємо спогадів Тішнера, а його записи з часів його молодості, коли він приймає дуже важливі рішення , стоїть між “або — або”.

Юзеф Тішнер народився в сім’ї директора школи та вчительки 1931 року. Дитинство та юність провів у Лопушній, гірському селі на Підгаллі (гори Татри). Згодом вчився в ліцеї в Новому Таргу, неподалік від своєї Лопушної. У 1950 році вступив на Теологічний факультет Яґєллонського університету. Потім була Вища духовна семінарія, а згодом — філософський факультет, спочатку у Варшаві, а згодом — у Кракові. У 1968 році вперше виїхав за кордон, на річну стипендію до Франції. Починаючи з 1982 року він кілька разів очолював Філософський факультет Папської теологічної академії у Кракові, був багаторічним Головою Інституту гуманітарних досліджень у Відні. Отець Юзеф Тінер любив повторювати, що він ніколи не виїжджав з Підгалля.

 - Передусім, я нікуди не виїжджав з Підгалля. Доля так склалася, що я там народився. Я жив з батьками в околиці Татр — Рогожник, Раба Вижна, Лопушна, і так мандрував тамтешнім краєвидом. Лопушна, мушу сказати, має два елементи, які пов’язують Підгалля зі світом культури. Є костел з другої половини XV- початку XVI століть. Є двір Тетмаєрів, і вся література пов’язана з іменем Казімєжа Пшерва-Тетмаєра. Взагалі, Лопушна є селом відомим, а славу йому приніс той факт, що колись тут зимували барські повстанці, барські конфедерати. Навіть у сучасні часи літні люди кажуть: “Ховайте дівчат, бо ідуть конфедерати”.

Тішнер захоплювався Лопушною, вважав його центром Всесвіту:

 - Це якийсь парадокс - бідне село упродовж століть зуміло сформувати культуру, яка з успіхом до сьогоднішнього дня опирається впливам великоміської культури, масової культури. Гадаю, що особливо цікавою є в цьому контексті музика, вона синтезує багато впливів — угорських, німецьких, словацьких, польських, румунських. Ця музика — надзвичайно універсальна. Я вже не згадую про те, що до війни майже у кожному селі на Підгаллі мешкали євреї і цигани. Ще навіть нині можна зустріти у деяких селах колонії ромів, і співіснування з ними було завжди добре. Мешканці Підгалля мають погляди із широкими горизонтами, вони, можна сказати, мандрівники, які бачили увесь світ — вони були і в Америці, і в Німеччині, у Франції, Угорщині, за океаном, за кордоном, де тільки можна було поїхати. Вони були теж за Уралом, в Сибіру. А потім вони поверталися до своїх домівок, бо тут є їхня батьківщина.  Я мав досить специфічне дитинство. З одного боку, як син вчителя, і був змушений бути на пів голови кращим, бо ж все-таки — інтелігенція. А з другого — я виростав у селі, серед сільських хлопчаків, і не міг між ними вирізнятися, тож я мусив поводитися як вони, сипати прокльонами як вони, битися як вони і так далі. Отже, я жив на пограниччі цих двох світів, із значним акцентом на патріотизм — це було нормальне у вчительських сім’ях. Окупація, війна це все поглибили. Але є один недолік у цьому моєму дитинстві — у ті часи досить скрутно було з вивченням іноземних мов. Не було ані вчителів, ні підручників, тому ці прогалини мушу заповнювати до сьогодні. Натомість я закохався у ґуральський діалект, і з приємністю його завжди вживаю. Я навіть маю таку теорію, що якщо є якась філософська теза, яку не можна перекласти на ґуральський діалект, то ця теза неправдива.

Юзеф Тішнер читав свою богослужіння ґуральською говіркою.

- В ґуральському епосі дружба часом є важливішою ніж правда. Є навіть такий анекдот, коли двоє горян розповідають про полювання на кабанів. Отже, була ніч, група ґуралів вибралася на полювання, а тепер всі сидять вже після полювання біля ватри, п’ють пиво і розмовляють, аж тут звідкись взялася величезна кабаниха і побігла з прицілом на вогнище. Усі повтікали, а один не мав куди втікати і скочив у бочку з пивом. Самиця дикого кабана відчула, що там в бочці хтось є, і почала ту бочку розгойдувати. «Аж тут, — каже ґураль, — як я не витягну з дірки в бочці руку і як не зловлю кабаниху за хвоста. А з того хвоста як не зав’яжу вузол. А потім як не вистрибну з бочки. А кабаниха перелякалася і побігла, волочачи за собою бочку!». Коли ґураль розповідав цю історію, то ніхто не хотів в неї повірити. Тому завжди просив колегу аби той підтвердив. А той казав так: «Це свята правда. Я був тоді недалеко на полюванні й бачив все на власні очі. А бачив я велику кабаниху з бочкою, прив’язаною до хвоста, і потім ще дев’ять малих кабанчиків з меншими блочками». І в цьому, я б сказав, полягає філософська засада горянського епосу — правда правдою, а колега колегою. Колегу не можна зраджувати, а правду, як то правду, можна нагнути до рівня фундаментальної  вірності.

Нині я помічаю глибокі зміни, які проходять через це село. Це політичні та економічні зміни. Село опинилося в якомусь тупику. Багато говориться про те, чи Лопушна протримається і як виглядатиме... Натомість, в моєму переконанні підхід до майбутнього села є хибним — люди думають передусім про економічну сторону існування Лопушної, але забувають про її культуру. Натомість, щоби врятувати село і те, що в ньому є найцінніше, слід почати від голови, а не від шлунку.

У передачі використано архівні записи розмов з отцем Юзефом Тішнером

Dwójka/Яна Сnемпнєвич 

Побач більше на цю тему: культура філософія Юзеф Тішнер