Наприкінці грудня у дитячому арт-видавництві «Чорні вівці» вийшла друком книжка Марії Стшелецької «Літо в Бескидах». Цей прекрасно оформлений арт-бук занурює нас у магічний світ гір, природи і лемківської культури. Авторка, Марія Стшелецька – відома польська художниця-графік. Зрештою, «Літо в Бескидах» (польська назва «Beskid bez kitu») – це її письменницький дебют, а книжка отримала ряд нагород за графічний дизайн. У 2019 року пригоди маленької дівчинки Терески у Низьких Бескидах відзначено у Польщі найважливішою нагородою для дитячої літератури – Нагородою імені Фердинанда Неймовірного (пол. Nagroda im. Ferdynanda Wspaniałego).
Як каже авторка, її зацікавлення природою та культурою Низьких Бескидів почалося від того, що збігом обставин одного дня вона купила там ділянку землі…
«Це почалося від собак, котрих я обожнюю. Я теж завжди любила гори. Натомість колись я частіше їздила в Татри, оскільки любила досліджувати печери. Але єдине, що мені дуже заважало в Татрах — не можна ходити в ці гори разом із собаками, а я вже тоді мала свого пса породи хаскі. Тож я подумала — гаразд, пошукаю якісь інші гори в Польщі, де пес буде легальний. І так подорожуючи велосипедом між Татрами і Бещадами я натрапила на Низькі Бескиди. Я кажу “натрапила”, оскільки справді знала небагато про ці терени. А там випадково я зустріла людей, котрі розповіли, що на продаж виставлено ділянки у мальовничій долині. Вони дуже боялися, що ці ділянки викуплять мисливці. Тож я випадково стала власницею клаптика землі, про яку знала насправді дуже мало. Якось я натрапила на керамічну плитку з лемківської церкви. То був початок мого навчання в університеті, 90-ті роки, тоді ще не було загального Інтернету, тож я сиділа в бібліотеках і збирала інформацію про те, хто тут раніше жив».
Головна героїня книжка – дівчинка Тереска, Терка - це, можна сказати, художнє втілення самої авторки.
«Терка — це така героїня, яка була потрібна, щоби створити постать, котра нічого не знає, як я на самому початку, про ці терени. Тож вона відтворює мій процес “входження”, відкривання для себе історії цих земель. Я знаю, що діти набагато легше засвоюють інформацію у випадку художньої книжки, коли вони можуть ідентифікуватися із головним героєм цієї книжки. Отже, я вигадала героїню, котра живе у колгоспі, вона не пов’язана історично із цими теренами, її батьки туди приїхали після виселення корінних мешканців (операція “Вісла” 1947 року та депортації, які відбулися після 1944 року — ред.) І ця дівчинка не знає нічого. Натомість недалеко від колгоспу є покинуте село, в якому живе тільки одна людина — бабуся Текля. Вона повернулася до свого родинного села під час відлиги у Польщі, коли лемки змогли повертатися на свою батьківщину, і вона почала жити у школі, в якій колись працювала вчителькою. Тереска стала часто відвідувати бабусю Теклю, котра опікувалася нею, коли батьки дівчинки працювали в полі. У бабусі Теклі Терка, зрештою, проводить літні канікули».
Рівноправною та рівноважливою частиною книжки є ілюстрації.
«Я за професією та зацікавленням — графік, тож мені дуже залежало на тому, щоби книжка була щедро проілюстрована. Взагалі початково я хотіла зробити ілюстрації, а потім дописати текст. Дітям простіше зрозуміти певні речі, якщо це намальовано, адже чергові примітки, які бувають у книжках для дорослих, можуть тільки ускладнити певні теми. Тож роль приміток у цій книжці виконують ілюстрації. Причому ілюстрації є паралельною розповіддю, вони не ілюструють подій в тексті — якщо, скажімо, Терка їде до бабусі Теклі на велосипеді, то тут немає картинки Терки на велосипеді. Ні. Але тут є ілюстрації, які нагадують фрагменти енциклопедії, природничих альбомів, вони є додатковою розповіддю і своєрідною хвірткою для різних тем, які глибше можна дослідити після того, як відкладемо цю книжку. Наприклад, якщо когось зацікавлять звірі, то можна потім пошукати більше інформації на їх тему. Отже, тут є дві розповіді — сюжетна і графічна».
Книжка «Beskid bez kitu» вийшла дпуком у Польщі 2019 року, а наприкінці 2021 – в українському перекладі, в Україні. Як каже Марія Стшелецька, їй дуже на цьому залежало:
«Мені на цьому залежало, оскільки я знаю, що перед операцією “Вісла” чимало людей не до кінця добровільно були змушені переселитися в Україну. І з цього села, про яке я пишу, більшість осіб виїхала саме туди. Тому я хотіла цю книжку видати в Україні для них, щоби вони, їхні нащадки могли її прочитати. Я би дуже хотіла поїхати в Україну і зустрітися з цими читачами».
Українською мовою книжку Марії Стшелецької переклав Андрій Любка, український заголовок – «Літо в Бескидах».
«Видання цієї книжки має цікаву супутню історію, оскільки нею український видавець зацікавився, дізнавшись про премію за найкращий дизайн, яку арт-бук отримав у Польщі. Мені запропонували перекласти цю книжку, оскільки я знаю польську і живу близько до Бескидів, знаю ці терени і я близький до лемківської тематики. Коли я отримав цю книжку, переслав її своїй знайомій лемкині, яка виросла у Польщі, вона - з переселенців після акції «Вісла». Вона прочитала цю книжку і сказала, щоби я в жодному разі не брався за цей переклад, і що ця книжка взагалі шкідлива. Тоді я прочитав книжку ще раз і подумав, що, справді, цю книжку можна так сприймати, оскільки вона обходить якісь найболючіші й дуже важливі для лемків справи. Але мені здається, що навпаки – настав час, коли ми можемо говорити про Лемківщину, про лемківську культуру і про лемківську батьківщину як про щось нове, про те, що може приваблювати, а не лише пов’язане із трагічною історією. І саме цим книжка Стшелецької цікава. Авторка розповідає історію про те, як маленька дівчинка потрапляє на Лемківщину і цілком випадково починає знайомитися із цією культурою. Десь на фоні відчутно певний негативний флер історії, але авторка не виносить її на перший план. Мені це насправді найбільше сподобалося, адже про віктимізацію, трагедії та взаємні образи можна говорити довго, натомість Марія Стшелецька, як людина нового покоління, пропонує нам розпочати новий наратив і говорити про Лемківщину як про щось дуже цікаве, через свою архаїчність навіть дещо екзотичне, і закохувати молодих людей, наступні покоління у цей край».
Книжка є цікавою не тільки для тих, хто займається лемківською тематикою, - додає Андрій Любка.
«Це книжка про любов до природи, про любов до гір. Для наших комп’ютерних поколінь, у наш час ґаджетів це надзвичайно актуально, тому що дітям хочеться показати, наприклад, чар сидіння біля вогнища, спробувати їх зацікавити походами з наметами в гори, розказати, що те, що ми бачимо на якомусь гірському лузі, - це не просто трава, а кожна рослинка має іншу назву. Це знання у наш час вже не є настілки доступне, тому ця книжка є дуже цінна. Крім того, вона має дуже класний дизайн, це справжній арт-бук».
«Літо в Бескидах» вийшло в Україні наприкінці грудня, рецензій на арт-бук поки що немає, але є кілька перших вражень читачів.
«Фідбеку як такого наразі немає, є кілька поверхневих відгуків. Але дуже цікаво, і я говорив про це з Марією ще перекладаючи книжку, наскільки у перекладі деякі речі набувають іншого значення. Зокрема, у ній один раз на всю книжку вживається слово “бандерівці”, просто “бандерівці”, без означення якими вони були чи що робили. Йшлося про одне село, що там були бандерівці. Мені здається, що в польському контексті, коли людина читає про бандерівців, то в неї виникає негативна конотація. Натомість коли я це слово пишу українською, то в українського читача виникає, передусім, позитивний контекст. І це цікаво, тому що насправді з культури в культуру неможливо деякі речі перекласти без зміни значення. Єдине критичне зауваження, яке я отримав на тему цієї книжки, це її обкладинка, оскільки там дівчинка – у червоній піонерській хустці. Українці на червоний колір і піонерську хустку реагують як бик на нові ворота, і одразу починають говорити, мовляв, що це за комуністична пропаганда і так далі. Але ця книжка за своєю суттю є антикомуністичною, вона показує, що трапилося із сільським світом за часів комунізму. Але вже на підставі обкладинки, ще не читаючи книжку, деякі читачі вважають, що це напевно буде про комунізм. А згодом люди, котрі тримають цю книжку в руках, а не просто бачили обкладинку у Фейсбуці, які погортали цю книжку, побачили, наскільки вона красива, наскільки вона зі смаком зроблена, вони її купують».
У час, коли світ побачив український переклад пригод Терески та її дружби з бабусею Теклею, у Польщі вийшла друга частина цієї історії – «Beskid bez kitu. Zima». Це розповідь про те саме село, до якого авторка запрошує читача у першій книжці, але кількадесят років раніше, події тут розгортаються у 20-их роках минулого століття. У цій книжці читач повертається до села, коли воно було гамірним лемківським мікро-світом, повним мешканців та співів. Цілком можливо, що «Чорні вівці» зацікавляться продовженням історії з Низьких Бескидів і зимовою розповіддю про магічний світ гір.
«Мені здається, що український переклад вплинув цю книжку, оскільки спочатку ми шукали якісний відповідник того, як перекласти польську назву “Beskid bez kitu”. Ми думали про “Бескиди без наворотів”, “Бескиди без прикрас”, шукали різні сленгові слівця, але в польській назві мені, як поетові, відчувалася рима, це звучало дуже красиво, натомість в українському перекладі ця гра слів втрачалася і рими не було. Тож я запропонував “Літо в Бескидах”. Марії Стшелецькій це дуже сподобалося, вона сказала, що це класна ідея, тому що вона зараз працює над продовженням книжки, яке українською можна буде назвати “Зима в Бескидах”, і ці назви будуть паруватися. Тому я сподіваюся, що український видавець захоче видати продовження книжки Марії Стшелецької, й таким чином є вже “Літо в Бескидах”, а буде українською ще й “Зима в Бескидах”, хоча літа в поляків і нема».
Запрошую послухати розмову у доданому файлі
Яна Стемпнєвич