«Лелеки»
Олександр Ірванець
А я все страждаю думкою дивною,
Або мною страждає ця думка дивна:
Чи закрите небо над Україною
Для лелек, що летять зі сходу і півдня?
В голові качаю цю химерну думу,
І вона кутуляє під черепа куполом:
Як же вони долетять додому?
Над Волновахою? Над Маріуполем?
Пронизала мене ця турбота наскрізна
І чи із вас усіх пояснить хоч хто мені:
Як же вони моститимуть гнізда
У Ірпені, у Бучі, в Гостомелі?
Як вони будуть сидіти у гніздах
На стовпах і деревах, на стріхах похилих?
Й чи вони принесуть немовлят залізних
Нам сюди, крізь війну на прострелених крилах?
«Bociany»
tłumaczenie: Marek Otwinowski
Od przedziwnej myśli cierpi moje ego
Lub dziwniej – to ona cierpi, że ją mam
Czy tez uda się zamknąć ukraińskie niebo
Dla bocianich kluczy z południowych bram?
Gdy potrząsam głową – nieznana nikomu myśl dziwna
Się wtula pod czaszy półkole:
Jakim cudem one dolecą do domu
Ponad Wołnowachą? Ponad Mariampolem?
Przeszywa mnie niepokój na wskroś
Niby gwiazda spadająca w noc czarna
Niech ktoś mnie pouczy: Jakim cudem one pobudują gniazda
W Irpeniu? Hostomelu? Albo nawet w Buczy?
Jak będą siedziały w bocianich oazach
Na słupach, na drzewach, na dachach schylonych?
I czy nam przyniosą niemowląt z żelaza
Tu właśnie, na skrzydłach wojną przestrzelonych?
Брід-перебрід через річку в Романівці
Олександр Ірванець
З півночі онде орда проривається
І для цивільних нема укриття.
Брід-перебрід через річку в Романівці,
Наша дорога від смерті в життя.
Київ стоїть! Київ міцно тримається.
І наче ниточка світла в імлі –
Людський потік через річку в Романівці:
Сунуть дорослі, старі і малі.
Їм у взуття вода наливається.
Пси і коти скавучать і нявчать.
Брід-перебрід через річку в Романівці –
Брама із пекла, де душі ячать!
Будь вони прокляті, всі бусурмани ці
З фюрером лисим мерзенним своїм!
Я, перейшовши брід у Романівці,
Все пам'ятаю, про все розповім!..
Bród przez rzekę w Romaniwce
Tłumaczenie: Marek Otwinowski
Z północy cisną hordą te parszywce
I dla cywilów już kryjówek brak.
Wyjściem jest bród poprzez rzekę w Romaniwce,
Od śmierci jest to nasz do życia szlak.
Kijów stoi! I nie weźmie nikt go żywcem.
I oto pośród mgieł świetlista nić -
To potok ludzi poprzez rzekę w Romaniwce:
Dorosłych z dziećmi, które muszą żyć.
Zawodzą koty i szczekają psy porywcze.
I w naszych butach płynie rzeka już,
Kiedy brudzimy bród przechodząc w Romaniwce -
Jak bramą piekieł – za nią jęki dusz.
A niech was szlag! Z was każdy – niegodziwcem
Z waszym furerem łysym idźcie precz!
Ja już przeszedłem rzekę w Romaniwce
Wszystko pamiętam, słowa – moja rzecz!
Запрошуємо послухати передачу в одоаному файлі
Яна Стемпнєвич