Дарія Альошкіна була відомою українською мисткинею. За освітою вона була скульпторкою, але у світі стала відомою завдяки своїм витинанкам. Вона презентувала їх у більш ніж 20 країнах світу. Більшість її великих ажурних полотен мають висоту від трьох до п'яти метрів. Усі її орнаменти були авторськими. У своєму інтерв'ю вона згадувала, що використовує традиційну українську техніку: вона складала аркуш паперу та вирізала фігури й узори. Вона згадувала, що це нагадує магію, коли відкриваєш полотно і воно перетворюється на мереживо. Мисткиня зверталася до експериментів з сучасними матеріалами, що дало змогу формувати з декоративних полотен справжні інсталяції, театральні декорації та прикрашати ними публічний простір.
Дарія Альошкіна неодноразово презентувала свої праці в Польщі, зокрема в Любліні. Вона була частиною фестивалю Ре:tradycja, що організовує Майстерня Культури. Її можна було зустріти на Старому місті під час Ягеллонського Ярмарку.
Майстерня Культури в Любліні на інформацію про смерть Дарії написала так: «Пішла з життя Дарія Альошкіна — неймовірна мисткиня, яка своїм талантом, знаннями та пристрастю дарувала натхнення багатьом людям у всьому світі. Для нас було великою честю та радістю багато разів приймати Дарію в Любліні на фестивалі Re:tradycja — Ярмарок Ягеллонський. Протягом кількох років вона була його частиною, і заради неї багато людей приїжджали до Любліна. З найвищою майстерністю вона представляла українську культуру, будучи її амбасадоркою в усьому світі. Висловлюємо співчуття родині, друзям та шанувальникам її творчості. Її світло назавжди залишиться в наших серцях і спогадах».
11:04 00829429.mp3 «Її світло назавжди залишиться в наших серцях»: у Любліні згадують українську мисткиню Дарію Альошкіну
— Це велика і, перш за все, несподівана втрата, тому що ми — і вона сама, і родина, і всі ми — не сподівалися, що її життя так швидко закінчиться, що ця іскринка так швидко згасне, тож це був шок, — говорить Агата Турчин із Майстерні Культури в Любліні. — А Дарія приїжджала до нас неодноразово на Ярмарок Ягеллонський, тобто на ярмарок народного мистецтва, традиційного ремесла, який ми організовуємо в межах фестивалю. І це теж було неймовірно, бо, з одного боку, ми усвідомлювали, ми точно знали, що маємо справу з мисткинею світового класу, світової слави, яка справді об'їжджає весь світ зі своїми прекрасними роботами. А тут вона стояла на маленькому, скромному стенді, і кожен мав до неї доступ, кожен міг підійти, поговорити, і ця велика мисткиня так спускалася саме до кожного відвідувача й кожної відвідувачки, і була так близько — на відстані витягнутої руки.
Творчі роботи Дарії Альошкіної поєднували українські традиції із сучасним мистецтвом. У 2019 році виставка з її витинанками відбувалась у штаб-квартирі ООН у Швейцарії. Сама авторка писала про свою творчість так: «Витинанка стала моєю пристрастю ще в дитинстві. Мене навчили цього мої батьки, які прищепили мені повагу та любов до традицій. Фрагменти старовинної кераміки, кам'яні стовпи, оздоблені солярними символами, барвисті подільські рушники та традиційна українська сорочка, яку я носила майже щодня, — це мої спогади з рідного дому. Потім було навчання в університеті, під час якого ми поглиблено вивчали давню символіку. Усе це стало фундаментом моєї творчості, до якої я додала також дещо від себе — внутрішню фантазію та власний стиль».
— Її роботи були, з одного боку, монументальними, а з іншого — напрочуд ніжними, — пікреслює Агата Турчин. — Це неймовірно, адже, зрозуміло, це був папір, тобто, з одного боку, дуже делікатний матеріал, але, з іншого боку, через те, які великі це були формати, вони справляли величезне враження. І, попри ці формати, було видно ту легкість, ту повітряність усіх цих форм і було видно, як свідомо і справді з великим чуттям була проведена ця лінія витинанки. Тож розглядати ці роботи було справжньою насолодою. Дарія зверталася до традиції народної витинанки, але створила з неї ще щось нове. Вона не зупинилася лише на тих форматах і візерунках, які випливають із традиції, а створила свій власний унікальний стиль. Здалеку було видно, що це роботи Дарії, не було сумнівів, хто є авторкою цих робіт, і вона показала, як можна також переосмислювати традицію. Як можна створити щось більше, щось масштабніше, щось, що приверне увагу не лише тих людей, які зосереджуються на самій традиції, а й тих, на кого діє мистецтво, хто зрозуміє дуже, дуже загально. Тих, хто, можливо, навіть не усвідомлює, що ця техніка походить із традиції, і раптом усі вони зустрічалися з її роботами. Я переконана, що вони були під величезним, величезним враженням.
За декілька днів після смерті Дарії Альошкіної в Любліні розпочався фестиваль Ре:Традиція та Ярмарок Ягеллонський, частиною якого вона неодноразово була. На Старому місті в Любліні свою творчість презентували українські митці — від Волинської області через Київську до Дніпровської. Усі вони в один голос говорять про велику втрату для українського традиційного мистецтва.
— Вона була таким мистецьким стрижнем, такою опорою, тому що вона працювала з витинанкою і розповсюджувала знання про Україну по всьому світу Майстриня вишиванок, — говорить Роксана Макіїва. — І коли вона є, то так дивишся за нею, стежиш у соцмережах, і є така впевненість, що все буде добре. Коли її не стало, то якось ніби щось обламалося. Це однозначно дуже велика втрата. Це грандіозна праця, вона дуже багато працювала. Якщо навіть опухали руки, вона їх бинтувала і далі різала, бо дуже відповідальна і брала на себе великі обсяги роботи. Це непосильно звичайній людині, вона як якийсь титан у тілі жінки, бо, знаєте, вона й з культурою працювала, тому була дуже і фізично потужна, і дуже тепла всередині, сонячна, вогняна.
— Я мала радість просто бачити її візуально тут, на ярмарку, це було, здається, у 18-му чи 19-му році. А нещодавно, певно, років зо два тому, ми були у Львові на її виставці, — говорить мисткиня писанкарства Оксана Білик. — Це неперевершені враження від її виставки. І в той момент ми просили її, щоб вона до нас підійшла, з нами зустрілася, але це не вдалося. Але вона була готова до незнайомих, зовсім чужих людей підійти і поговорити на своїй виставці. Тобто я розумію, що це дуже гарно про неї говорить. Її роботи були такі помпезні, такі вражаючі. Такі, знаєте, що хочеться стояти, дивитися, навіть філософськи, і думати, що вона хотіла цим сказати. І мені завжди було цікаво, чи бачу я те, що вона хотіла передати, чи, може, в мене якась своя інша думка.
Дарія Альошкіна назавжди залишиться в пам'яті не лише українського народу, але й міжнародної спільноти, зокрема Люблінщини.
Інна Ясніцька