«Зараз ікона не може не бачити війну». Розмова з іконописцем Дмитром Гордіцею

У програмі «Міжкультурні діалоги» зустріч з українським іконописцем, художником та військовим Дмитром Гордіцею. Він ділиться своїми думками про актуальну ситуацію в Україні, про війну, про переосмислення іконопису, про те, який зміст сьогодні має сакральне мистецтво. «Ікона — сувій правди; вона не може не бачити війну; ікона стає дзеркалом світу земного», — говорить художник у розмові.  

Іконописець Дмитро Гордіца.

Особистий архів Дмитра Гордіци

«Зараз ми чітко відчуваємо крик сакрального мистецтва», — говорить український художник, іконописець і військовий Дмитро Гордіца. 

Напередодні четвертої річниці повномасштабного вторгнення Росії проти України, 22 лютого, у костелі отців-домініканців у Варшаві відбулася зустріч, присвячена українській іконі. Під час заходу відвідувачі могли почути і свідчення Дмитра Гордіци. На жаль, з огляду на службу він не зміг бути особисто на цій події. 

«Ікона — це сувій правди; вона не може не бачити війну; ікона стає дзеркалом світу земного», — сказав художник у розмові з Польським радіо для України. 

Posłuchaj

54:58 23 02 DM.mp3 МІЖКУЛЬТУРНІ ДІАЛОГИ. «Зараз ікона не може не бачити війну». Розмова з Дмитром Гордіцею

 

Дмитро Гордіца народився у 1981 році, є вихідцем із села Чорнолісці на Івано-Франківщині. У 2000 році закінчив Косівський коледж прикладного і декоративного мистецтва, а також згодом навчався у Львівській національній академії мистецтв та Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури у Києві. Дмитро Гордіца є учасником Міжнародних іконописних пленерів у Новиці, які за останні роки відбуваються у різних місцях Польщі та України, також Італії. 

Ікона Дмитра Гордіци.

У розмові, записаній дистанційно напередодні четвертої річниці повномасштабного вторгнення Росії проти України, художник розповідає, які виміри має сьогодні ікона, як вона твориться під час війни, як прочитуються різні образи, звідки вони беруться, і про досвід переживання нинішньої ситуації. 

Ікона Дмитра Гордіци.

«Для мене ікона стала такою некомфортною, це сьогодні для мене не замовлення, а творчість. Не може бути ікони без християнства, не може бути християнства без душі християнської. І якраз це віддзеркалює також і душу автора, твір, пережиття цієї душі, якийсь її біль, трагедію. І, відповідно, ікона сьогодні перестає бути просто таким церковним начинням, як було, наприклад, в мирний час і, можна сказати, в цивільному світі.

Тому що зараз от це мілітаризувалося, на жаль, виміри нашого буття українського, і багато мілітаризувалося в позитивному сенсі. […] І ікона для мене сьогодні — це ніби терапія, артсакралтерапія. І я відчуваю, що також так є і для глядача, для поціновувача, не споживача, а того, хто її читає. Я би сказав, читача, бо ікони пишуть, і ті, хто до них молиться, ніби їх зчитує». 

Слухайте програму у доданому звуковому файлі.

Мар’яна Кріль