Музей еміграції у Гдині – це місце, яке розповідає про польську еміграцію за океан, але також і про сучасні виміри міграції. Історія виїздів з польських земель розгорталася протягом сотень років. У найрізноманітніші куточки світу вирушали як за хлібом, так і в пошуках свободи та кращого життя. Це не змінилося й після відновлення незалежності Польщі. У дорогу вирушали пішки, поїздами, на борту кораблів, пізніше — літаків. Після вступу до Європейського Союзу еміграція стала досвідом цілого покоління мільйонів молодих поляків. Сьогодні майже кожен знає когось, хто вирішив емігрувати.
У Гдині відкрився перший у Польщі музей, присвячений історії польської еміграції. Музей еміграції в Гдині, відкритий для відвідувачів у 2015 році, розповідає глобальну історію поляків та польок. З ініціативи міської влади в історичній будівлі Морського вокзалу, звідки протягом десятиліть відпливали польські трансатлантичні лайнери, було створено установу, яка розповідає про історію виїздів та долі поляків у світі у тісному зв’язку із сучасністю. Адже історія еміграції триває щодня. Її найрізноманітніші виміри представлено на постійній експозиції.
У Музеї еміграції в Гдині спільна історія поляків поєднується з діалогом про сучасність. Міграція — це динамічний процес, що відбувається поруч із нами, а не історичний факт. Міграції змінюють образ усього світу, також і сьогодні. У день польської діаспори і поляків за кордоном у Музеї еміграції відбулася дуже цікава подія - фестиваль музики та традицій польських емігрантів у Бразилії. Під час події я мала нагоду поспілкуватися із Юстиною Сєнкевіч-Бараняк, речницею Музею еміграції у Ґдині.
14:55 u 12 05 muzeum emigracji (online-audio-converter.com).mp3 НА ПЕРЕХРЕСТІ. «Міграція сьогодні стосується кожного». Візит у Музеї еміграції у Ґдині
Музей еміграції у Гдині дуже пов’язаний з історією Триміста, тобто Гданська, Сопоту і Гдині, це звідси понад 100 років тому найчастіше вирушали у далекі, незнані світи.
Дійсно, ми дуже тісно пов’язані з історією Гдині та історією польської еміграції загалом. Наша постійна виставка — це місце, присвячене останнім 200 рокам історії Польщі та історії еміграції з Польщі. Але це не лише історична тема і не лише польська тема. У наш час, я думаю, кожен з нас або принаймні більшість з нас може якимось чином назвати себе мігрантом, сприймати себе в контексті міграції, бо кожен з нас насправді переміщується. Ми, Польща, як країна, донедавна були країною емігрантів. Останнім часом це змінилося, і ми також стали домівкою для багатьох людей, які шукають у нас свій дім, своє нове місце для життя.
Ми дуже уважно стежимо за цим явищем, ретельно його аналізуємо і намагаємося розповідати про еміграцію в ширшому контексті, а не лише в тому, що стосується історії польської еміграції за кордон.
А як народилася ідея створення такого музею і про що саме він мав бути?
Все почалося понад 10 років тому. Ми перебуваємо в Гдині, також у особливому місці, адже Музей еміграції розташований у будівлі, яку добре знає кожен мешканець Тріміаста. А саме в будівлі колишнього морського вокзалу. Це місце було останньою зупинкою перед великою подорожжю за океан. Тож природно було розглядати саме це місце як таке, що має певним чином — я не люблю слово «увічнення», але, де би можна було увічнювати цю подорож і саму концепцію подорожі та міграції.
Але це музей — це не лише «Морський вокзал». Це постійна експозиція, як я вже згадувала раніше. Це експозиція, яка розповідає історію польської еміграції за кордон. Але це також й інші відділи. Це відділи культурних проєктів, це відділ освіти, науково-дослідний відділ. І всі ці відділи — це такий дуже складний організм, який досліджує міграцію в сучасному контексті дуже широко.
Адже ми запрошуємо до себе представників польської діаспори за кордоном, а також представників мігрантських спільнот, які шукають свій дім у Польщі та в Тримісті. Ми проводимо широку освітню діяльність. Наш освітній відділ працює як з дуже маленькими дітьми, так і з підлітками. Ми намагаємося відкрити молодь, молодих людей на такі складні поняття, адже сама еміграція є дуже складним поняттям. Ми часто стикаємося з тим, що діти бояться цього слова. Насправді їм потрібно трохи приручити, зрозуміти таке слово, як еміграція чи міграція.
Але також такі поняття, як спільнота, сусідські відносини, єдність, толерантність, відкритість — насамперед, я думаю, відкритість до іншої людини та до того, наскільки ми різні і яка краса з цього випливає. Адже насправді саме в нашій відмінності полягає вся краса цього світу, і ми намагаємося відкрити серця наших відвідувачів саме для цього.
Місце, де розташований музей, справді дуже вражає, фактично це морський порт.
Нам дуже пощастило, адже ми працюємо в місці, звідки відкривається вид на море, під стінами нашого музею простягається дуже гарна наберезна. І з цієї набережної 100 років тому і, власне, протягом більшої частини XX століття відпливали ті знамениті трансатлантичні лайнери. Відпливав насамперед корабель «Баторій», макет якого також можна побачити на нашій постійній виставці. І з цим «Баторієм» пов’язано безліч емоцій. Це надзвичайно цікава тема, адже серед багатьох мешканців Гдині досі живуть люди, які плавали на «Баторії», для яких подорож на ньому — це дуже важливі й дуже цікаві спогади. З цим пов’язано неймовірно багато сентиментальних історій. Також про це знімалися фільми.
А чи можна ці історії послухати?
Так, у нас є Відділ колекцій та Архів емігрантів, і це абсолютно унікальне місце в масштабах нашої країни, адже саме Архів емігрантів є тим підрозділом нашої установи, який збирає всі ці надзвичайні історії. Окрім проєктів, окрім освітньої та видавничої діяльності, ми маємо також цей архів усної історії, в якому зберігаємо щось дуже цінне, хоч і нематеріальне. Це те, чого не можна торкнутися, але це історії людського життя, це розповіді людей, які мешкають за кордоном, які повернулися до Польщі або не повернулися, і вони розповідають історії своєї еміграції. Це величезна цінність і чудова справа. Можна це послухати, бо все це доступне на нашому сайті Архіву емігрантів. Ми також закликаємо, якщо хтось хотів би розповісти таку історію, звертатися до нас, і я думаю, що є велика ймовірність, що вас вислухають і запишуть.
З пані Юстиною ми зустрілися 2 травня, у День польського прапора та Дня польської діаспори та поляків за кордоном, до музею у той день прибули поляки з Бразилії. Дехто з них вперше побував до Польщі.
Це абсолютно незвичайний спосіб відзначення цього дня, і сьогодні в музеї панує чудова атмосфера. Ми налагодили співпрацю з Фундацією «Muzyka Zakorzeniona». Це група людей, які займаються збереженням, архівуванням та систематизацією пам’яті про музику польських емігрантів за кордоном. І сьогодні ми святкуємо під прапорами Польщі та Бразилії, адже у нас чудові гості з Бразилії.
Це представники та представниці польської діаспори в Бразилії. Це нащадки тих людей, які в рамках «бразильської лихоманки», тобто того посиленого міграційного руху з Польщі, що розпочався понад 100 років тому, коли з Польщі масово емігрували до Бразилії в пошуках кращого життя, за дешевою землею, яку тоді обіцяли полякам, сьогодні у нас перебувають нащадки тих людей, які понад 100 років тому виїхали з Польщі до Бразилії.
Вони приїхали до нас із надзвичайним скарбом. Вони приїхали до нас зі своєю музикою та мовою. І це музика та мова в абсолютно унікальному виконанні, адже ця музика та мова передаються з покоління в покоління. І сьогодні в музеї ми маємо можливість почути, як це звучало саме тоді, коли в рамках цієї бразильської лихоманки поляки виїжджали до Бразилії і забирали з собою мову та музику. І саме це повертається до нас. І це повертається у вигляді, не вивченому з книжок і не перетвореному попкультурою.
Це справді автентичні прояви — як у мові, так і в танцях та народних традиціях. Вони не зазнали впливу тих явищ, про які я згадувала, а збереглися у справді оригінальному вигляді. Звичайно, протягом усіх цих років вони також перепліталися з мовою, культурою та музикою Бразилії. Це абсолютно неймовірно, що ми можемо сьогодні послухати цих людей і навчитися танцювати. Ми можемо навчитися танцювати польські танці, але також можемо навчитися sete pasos або fandango gaucho. Це танці, пов’язані з культурою Бразилії. Можемо теж послухати лекції про мову польської діаспори в Бразилії. Ми можемо послухати розмови, взяти участь у дискусії про життя польської діаспори в Бразилії. Скуштувати бразильські страви, бо сьогодні в Музеї еміграції є також така можливість. Також відбудеться танцювальна вечірка, на якій для нас гратимуть гурти «Роданіца» та «Мазури» з Мале в Бразилії. А також як гість виступить Капела Триградська з Білорусі.
А як змінилося бачення розвитку музею і трактування міграції сьогодні, у час війни в Україні і час величезної міграції до Польщі?
Безумовно, події останніх кількох років мали і продовжують мати величезний вплив на те, як ми як колектив Музею еміграції, але, думаю, також як люди, як громада Триміста чи Польщі загалом, сприймаємо міграцію, адже вона раптом стала чимось, що стосується нас, бо стосується наших друзів, наших знайомих, сусідів, членів нашої родини. Колись це була подорож за хлібом у пошуках, можливо, кращих умов життя. А сьогодні це просто подорож, у якій ми, як виявляється, шукаємо безпеки. Бо ця безпека, безпечна гавань на землі — це те, що об’єднує абсолютно всіх нас. І ми намагаємося відкритися на це нове явище, яким є масова міграція вже не тільки з Польщі, але й до Польщі.
І ми робимо безліч речей у цьому напрямку. У нас вже є ця концепція гостинності, такого повсякденного життя, в якому ми є господарями, але є також багато людей, які приїжджають до нас у пошуках нового дому, а головне — збагачують наш ландшафт своїм поглядом на світ, є для нас дуже і дуже важливою. Адже він часто є зовсім або трохи іншим, ніж наш. Вони приїжджають зі своєю культурою, зі своєю мовою, і ми, як команда, дуже хотіли б, щоб ми відкривалися до всього нового, щоб ми слухали одне одного, прислухалися до своїх потреб і щоб у нас усіх тут було таке безпечне місце, якого, мабуть, кожен з нас шукає.
Слухайте програму у доданому звуковому файлі
Мар'яна Кріль