Чи можуть картини, написані в соціалістичній Польщі, розповісти щось важливе про країну, якою вона є сьогодні? Виставка Едварда Двурніка в Музеї сучасного мистецтва у Варшаві показує, що минуле не закінчується разом зі зміною політичного устрою. Воно залишає після себе емоції, соціальні поділи, амбіції та відчуття сорому, які здатні переходити від покоління до покоління.
Едвард Двурнік не малював Польщу, яку легко було б полюбити. Його картини переповнені втомленими, смішними, безпорадними, часом агресивними людьми, втягнутими у повсякденність і власні амбіції. Замість великої історії художника цікавила людина, яка стоїть у черзі, працює на заводі, п'є біля магазину, відпочиває на лавці або намагається знайти своє місце у світі, що постійно змінюється.
Саме цій частині творчості художника присвячена виставка «Едвард Двурнік. Гордість і сором», відкрита в Музеї сучасного мистецтва у Варшаві. Її куратор — Лукаш Рондуда. Він зауважив, що для нього були вкрай важливі суспільні емоції, які вдалося зафіксувати.
«Мене у творчості Едварда Двурніка особливо зацікавило те, наскільки точно він передавав емоції суспільства, яке переживало дуже динамічні зміни й масштабні трансформації», — пояснив Лукаш Рондуда.
За його словами, польське суспільство упродовж десятиліть перебувало у процесі соціального піднесення. У 1950-х роках цей процес був масовим, організованим і значною мірою контролювався державою. Пізніше він дедалі більше ставав індивідуальним.
«Завдяки Двурніку ми опиняємося в Польщі часів Едварда Ґєрека, коли все сильніше звучить ідея особистого розвитку: кожна людина має будувати власну професійну траєкторію, розвиватися, жити краще», — зауважив куратор.
Саме тому спортсмени на картинах Двурніка для нього є своєрідною метафорою суспільства, яке постійно прагне досягати більшого.
«Спортсмени у циклі картин Двурніка ніби змагаються у своєрідній дисципліні під назвою "життя". І в цьому процесі соціального піднесення Двурнік дуже точно вловлює дві важливі емоції — гордість і сором», — зазначив Рондуда.
Лукаш Рондуда і Поля Двурнік під час кураторської екскурсії виставкою «Едвард Двурнік. Гордість і сором» у Музеї сучасного мистецтва у Варшаві.
Йдеться про почуття, які виникають у взаєминах людини із суспільством і залежать від того, як вона бачить себе поруч з іншими та оцінює власне становище.
Польща модернізувалася, але водночас гостро відчувала, що ще не досягла певного рівня розвитку. Особливо сильним було прагнення наздогнати Захід — і пов'язане з ним відчуття сорому.
Сьогодні, за словами Рондуда, ситуація змінилася: у польському суспільстві значно сильніше звучить почуття гордості. Водночас різні політичні середовища вкладають у нього різний зміст.
«По обидва боки політичної поляризації люди пишаються різними речами й із різних причин. Емоція, однак, залишається тією самою — змінилося лише те, що саме стає її джерелом», — пояснив куратор.
У консервативному середовищі звільнення від сорому він пов'язує з розривом із так званою «педагогікою сорому» та закликом «підвестися з колін». У прогресивнішій частині суспільства, на його думку, це відбувалося значною мірою завдяки економічним успіхам і терапевтичній культурі, яка дозволяє працювати з почуттям сорому вже на рівні особистого досвіду.
Едвард Двурнік, фото Терези Гержинської з архівів Фонду Едварда Двурніка.
Поруч із виставкою Двурніка музей представляє роботи Патрика Ружицького, який розповідає про трансформацію Польщі через історію власної родини. Його картини — це своєрідні образи-спогади, пов'язані з дитинством і внутрішнім переживанням минулого.
«Якщо Двурнік писав те, що безпосередньо бачив навколо себе, майже фотографічно фіксуючи реальність у моменті, то Ружицький працює вже з пам'яттю», — говорить Рондуда.
За словами куратора, поєднання двох виставок дає можливість подивитися на творчість Двурніка ширше — не лише як на документ певної епохи, а як на набір образів, які залишилися в колективній та особистій пам'яті.
«Це пам'ять про суспільство, яке вже модернізувалося, але ми й досі носимо в собі його досвід — в емоційній пам'яті, у родинних історіях, у травмах поколінь», — пояснив він.
На думку Рондуда, досвід, який Двурнік зафіксував у своїх картинах, нікуди не зник. Він продовжує проявлятися і в сучасній польській політиці. Те, що відбувалося на картинах Двурніка, від нас нікуди не зникло. Ця історія й сьогодні проявляється в різних формах популізму. Саме на емоціях — соромі, гордості, приниженні та прагненні до визнання — значною мірою будується сучасна суспільна криза, вважає він.
Двурнік часто використовував гротеск. Його люди непропорційні, деформовані, іноді майже карикатурні. Проте за цією іронією є уважність до людини. Художник не створював ідеалізованого портрета суспільства — навпаки, показував його таким, яким бачив.
Саме цей особливий «соціальний слух» художника робить його роботи актуальними й сьогодні. Донька митця Поля Двурнік згадує, що батько уважно стежив за політичними та суспільними процесами.
«Батько завжди був уважним і зосередженим слухачем. Він дуже уважно стежив за тим, що відбувається у світі, і завжди застерігав щодо Росії та загрози, яку становить її територіальна близькість», — розповіла Поля Двурнік.
У творчості художника ця тема з'являлася неодноразово. Серед його робіт є цикл, присвячений людям, яких Сталін вислав до Сибіру.
«Мотив застереження пронизує багато його робіт. Він попереджає про імперіалізм нашого сусіда. Це дуже політично й суспільно ангажований художник», — наголосила донька митця.
Війна Росії проти України, на її думку, робить ці роботи особливо актуальними.
«Сьогодні, з огляду на війну в Україні, його творчість надзвичайно актуальна, адже йдеться про ту саму загрозу. Думаю, саме тому важливо, що його виставка зараз проходить у Музеї сучасного мистецтва», — зазначила Поля Двурнік.
На виставці представлені чотири цикли художника, зокрема монументальні картини — так звані великі полотна, невеликі сцени з життя польського суспільства доби ПНР, роботи про боротьбу поляків із радянським гнітом, а також цикл 1990-х років «Хай живе війна».
Едвард Двурнік, «Мені подобається цей сніг» (із серії «Великі картини»), 1980, олія на полотні, Фонд Едварда Двурніка.
Частину робіт Двурніка, представлених у Музеї сучасного мистецтва, майже не показували публічно. Деякі великі полотна десятиліттями зберігалися згорнутими у величезні рулони. Для виставки їх розгорнули та знову натягнули на підрамники.
Поля Двурнік розповідає, що деякі з цих робіт сама не бачила протягом десятиліть.
Виставка «Едвард Двурнік. Гордість і сором» триватиме до кінця лютого 2027 року.
Фонд Едварда Двурніка заснували у 2019 році, через рік після смерті художника. Фонд має власний виставковий простір, відкритий для відвідувачів.
Творчість Двурніка у цій експозиції постає водночас як свідчення конкретної історичної епохи та як спосіб поговорити про сучасну Польщу — її суспільні емоції, політичні поділи й пам'ять про трансформацію, наслідки якої відчуваються й сьогодні.
Христина Срібняк