Нещодавно у воєводському місті Ополє, що в південно-західній Польщі, відбувся 9-ий Фестиваль книги, одним з учасників якого став відомий український художник зі Львова Олег Денисенко.
Виставка його робіт стала одним із супровідних заходів цього доволі масштабного, триденного, культурного дійства, на якому презентували і продавали свої книжки більше сто видавців з усієї Польщі; програма цього фестивалю включала, зокрема, дебати з авторами книжок, музичні концерти, майстер-класи тощо. Додамо, що у його межах пройшла, зокрема, зустріч із відомим польським письменником Щепаном Твардохом, автором нещодавно виданої книжки «Нуль» про війну в Україні.
Виставка львівського митця, про яку ми розповідаємо, була ще одним зверненням до теми російської війни проти України. Експозиція мала назву «Волію миру» і не лише тим нагадувала польським відвідувачам про те, що відбувається в сусідній країні.
Ініціатором виставки був друг українського митця і водночас один із організаторів опольського Фестивалю книги —голова Польського братства кавалерів Гутенберга і Польської друкарської палати Яцек Куcьмерчик.
— Сьогодні у центрі міста Ополє проводимо 9-ий випуск Фестивалю книги. Наш справді народний празник культури відбувається у час, коли наші сусіди і друзі — українці ведуть вирішальний бій за ідентичність своєї країни. У зв’язку з цим у ході підготовки цього заходу з’явилася пропозиція нагадати про потребу допомагати українському народу. Йшлося про те, щоб поєднати українське вміння, художню майстерність, візію культурного діалогу — із тим, що є суттю Фестивалю книги, тобто поліграфічною технікою і виготовленням такого цінного і водночас масового культурного продукту, яким є книжка. Тут стала у пригоді моя дружба з Олегом Денисенком та його сином Олександром, як і те, що я ознайомлений з роботами Олега. Адже він — надвидатний художник, на мою думку — один із п’яти найкращих сучасних українських митців. Я усвідомлюю його надзвичайну майстерність та розумію, що мистецький жанр, у якому він працює, дуже близькі тому, що є основою нашого нинішнього свята книжки у місті Ополє. Звідси моя рішення запропонувати організаторам цього дійства — Воєводській бібліотеці і міській владі — влаштувати на нашому книжковому фестивалі виставку його робіт.
І це сталося. І влада міста, і керівництво бібліотеки до ідеї Яцека Кусьмерчика поставилися схвально і для презентації робіт українського художника надали чудові приміщення міської галереї «Ву-Бе-Пе».
Сам Олег Денисенко є видатним українським митцем зі світовим визнанням. Він лауреат понад 40 міжнародних нагород, сенатор Римської академії сучасного мистецтва, його роботи знаходяться у колекціях Royal Academy в Лондоні, Королівського палацу в Стокгольмі, Будинку Дюрера в Нюрнберзі та в мистецьких фондах по всьому світу. На презентації виставки він сказав, що мистецтво книги це його найбільше захоплення та улюблений жанр.
Твори, що експонувалися на цій виставці, пронизані символікою боротьби між добром і злом, світлом й темрявою. Більшість з них створені у жанрі «гесографії» – унікального поєднанням прийомів скульптури, гравюри та живопису. На гесографію видано навіть патент на винахід, про неї писав «The New York Times». Виставка у опольській галереї пройшла під назвою «Волію миру», сам художник позиціонує її як маніфест підтримки визвольної боротьби України.
Додамо, що гуцул зображений на постері виставки у руках тримає люльку і топірець, і водночас топче ногою ведмедя.
Виставка «Волію миру» це своєрідний художній маніфест, вона мандрує різними країнами. Її вже презентували у Нью-Йорку, Дюссельдорфі, Варшаві, Антверпені і двічі у Люксембурзі. У Сполучених Штатах Америки її експонували, зокрема, в установі американської Полонії — Фундації Костюшковській. У Люксембурзі до виставки робіт Олега Денисенка та його сина Олександра долучилася художниця Лідія Маркевич, яка у 80-ті роки минулого століття емігрувала з Польщі до Західної Європи у пошуку свободи. Куратором виставки в Люксембурзі (як і в місті Ополє) був наш співрозмовник Яцек Куcьмерчик.
— Для нас, той факт, що цю виставку вдалося влаштувати, у підсумку дає відчуття не просто виконання обов’язку, але й емоційного зобов'язання перед українцями. Адже ми — як представники місцевого самоврядування, як друкарі, яка видавці — не є експертами зі зброї, тобто ми не можемо дати Україні те, що їй, можливо, зараз найбільше потрібне. Але — в історії цього народу і цієї держави — цей час є настільки трагічним для кожного, у тому числі і для артистів, що ми маємо надавати їм допомогу — і вона має бути адресною, наскільки це можливо. Ось такі причини нашого рішення спробувати ознайомити нашу, польську громадськість, із творчістю Олега Денисенка. Тому, що важливим є не лише геройство українців, але й їхня мистецька майстерність, і те, що нас всіх об’єднує — тобто культура.
Тепер я звертаюся до Вас, радіослухачі: маю надію, що у Вас буде колись можливість особисто ознайомитися з прекрасними роботами Олега Денисенка, чого Вам щиро бажаю. Адже про них неможливо розповісти, їх треба подивитися — для того, щоб зрозуміти всю глибину їх майстерності і цінності, якими Олег Денисенко і щедро, і радо з нами ділиться.
Галина Леськів, Тарас Андрухович