Головне статистичне управління Польщі вказує, що на сьогодні в країні є близько 4 млн людей з інвалідністю. У Люблінському воєводстві їхня кількість сягає понад 200 тисяч. Згідно з даними, найпоширенішим видом є дисфункція руху — вона стосується близько 45% випадків. На другому місці — сенсорні порушення (зору, слуху, мовлення) — близько 30%. На третьому — інтелектуальна та психічна інвалідність разом — близько 25%.
«Якщо говорити про людей з інтелектуальною інвалідністю, виклики, що стоять перед їхнім дорослим життям, — це насамперед зайнятість: у захищених умовах, в особливих умовах, але й на відкритому ринку праці, — вказує Йоанна Ольшевська, директорка Відділу справ осіб з інвалідністю міської ради Любліна. — Адже ми всі знаємо, що люди хоча б із легким ступенем інвалідності, думаю, могли б спробувати свої сили на відкритому ринку праці. І, звісно, ще багато роботи потрібно у сфері житла — підтримуваного, тренувального — і загалом щодо майбутнього дорослості людей з інвалідністю», — зазначає Ольшевська.
Рівень зайнятості осіб з інвалідністю є досить низьким — становить від 30 до максимум 35%. Рівень безробіття серед цієї групи становить 10–12%, хоча багато експертів підкреслюють, що ці дані можуть бути заниженими, оскільки значна частина осіб з інвалідністю взагалі не реєструється в службах зайнятості.
Іншою проблемою залишається відсутність підтримуваного житла. Це форма соціального помешкання, призначена для людей, які потребують певної допомоги або супроводу в повсякденному житті, але прагнуть жити самостійно. Особливо гостро ця проблема стосується людей із розладами спектру аутизму. У Люблінському воєводстві немає жодного такого будинку, натомість на території всієї Польщі їх обмежена кількість.
«У Польщі бракує місць для дорослих людей із розладами аутистичного спектру, — говорить Анна Прокопюк з Фонду «Альфа». — Ми не маємо вирішення цієї проблеми. Це одна з найбільших турбот батьків — що буде, коли їх уже не стане. Я думаю, що такий будинок, до якого можуть приходити люди не лише тоді, коли опікунів не стане, але де вони можуть жити, де вони можуть просто бути, — це дуже важливо. Я завжди трохи жартома кажу: на обід до мами в неділю, але протягом тижня кожен із нас веде своє власне життя. Люди з аутизмом також потребують цього. Отже, це буде одне з небагатьох місць на карті Польщі, де доросла людина з розладами аутистичного спектру зможе реалізовувати своє життя — і я сподіваюся, воно буде якомога повноціннішим. Автономія людини — це, я думаю, є основа, тобто самостійність відповідно до можливостей. Наукові дослідження говорять прямо: поки ми залишаємося у своїй сім’ї, багато дій виконується нашими близькими. А коли ми дорослішаємо, виходимо зі свого дому, з’являється більше можливостей для ініціативи, для більшої автономії, а відтак і для більшої самостійності», — вказує Анна Прокопюк.
Потребу таких будинків найбільше розуміють батьки дітей із розладами спектру аутизму. У Любліні вони взяли це завдання у свої руки, залучаючи кошти з Європейського Союзу та розпочинаючи будівництво такого простору. Більше про це розповідає Уршуля Охол, представниця Фонду «Жити з аутизмом», мати 44-річної доньки Аґнєшки.
«Наші діти повинні мати опіку, — наголошує Уршуля Охол, представниця Фонду «Жити з аутизмом», мати 44-річної доньки Аґнєшки. — Їм потрібні специфічні умови навколишнього середовища, щоб вони могли жити. Вони не підходять для будинків соціальної опіки, тому що не можуть функціонувати у великій групі. У великій групі діють правила для всіх, а вони мають індивідуальні потреби. Вони дуже чутливі до звуків, смаків, різних поведінок. І якщо щось їм не підходить, вони нервуються, що сприймається оточенням як агресія або самоагресія. Це закінчується тим, що їх виписують із будинків соціальної опіки до лікарні. Бо зрозуміло — велика група, треба якось справлятися. А в лікарні їм дають ліки й прив’язують до ліжка, щоб не було тієї так званої агресії. І зрозуміло, до чого призводить таке поводження. Тому ми хочемо створити нашим дітям дім, створити їм опіку, створити умови, щоб колись у майбутньому вони почувалися захищеними, оточеними турботою, гідно прийнятими та щасливими», — зазначає Уршуля Охол.
«Ми беремо на себе досить багато. Нам дуже потрібні кошти — незважаючи на те, що ми отримали гроші від Європейського Союзу на будівництво нашого об’єкта, є ще дуже багато різних інших витрат, які є необхідними, і на це ми змушені іншими способами здобувати кошти — нерідко буквально випрошуючи їх. Зараз діагностують дуже багато дітей з аутизмом, натомість серед дорослих ця група, можливо, не така велика, але вона існує, є потреба, щоб такі центри створювалися», — додає Уршуля Охол.
Аби підтримати осіб з інвалідністю, у вівторок Любліном пройшов помаранчевий марш. Таким чином мешканці міста і регіону долучилися до відзначення Дня гідності осіб з інтелектуальною інвалідністю та Дня боротьби з дискримінацією осіб з інвалідністю. Цьогорічний захід відбувається під гаслом #ЛюблінНеХейтує.
«Ми не помічаємо поруч із собою людей з інтелектуальною інвалідністю чи з іншими формами інвалідності, — говорить Сильвія Ґуздзь із Центру соціальної допомоги «Мозаїка» у Любліні. — З одного боку, це могло б бути навіть непогано, адже ці люди є, вони зливаються з нашою спільнотою і є її частиною. Але з іншого боку, ми мусимо також підвищувати чутливість людей до потреб цих осіб», — підкреслює Сильвія Ґуздзь.
Точна кількість українців з інвалідністю в Польщі невідома. Однак, за оцінками неурядових організацій, серед українських біженців є десятки тисяч осіб із різними видами порушень. Першою і однією з найбільших проблем для них є правовий статус. Українські документи про інвалідність не визнаються автоматично в Польщі, тому люди змушені проходити повторну процедуру підтвердження свого стану. Не менш гострою є проблема мовного бар’єра. Спілкування з лікарями та соціальними працівниками вимагає знання польської мови, а перекладачів у спеціалізованих установах часто бракує.
Інна Ясніцька