Українська Служба
Додати як бажане джерело в Google

Додайте нас до пріоритетних джерел у Google, щоб наші новини відображалися у Вас на початку результатів пошуку.

Білоруський правозахисник Алєсь Бяляцький каже про очікування на ковток свободи

19.11.2026 20:00
Білоруський опозиціонер, керівник правозахисного центру «Вясна», політв’язень, лауреат Нобелівської премії миру заявив про переконання, що коли тільки повіє свіжий вітер, білоруси діятимуть на благо свободи.
Аудіо
  • Білоруський правозахисник Алєсь Бяляцький каже про очікування на ковток свободи
 , ,                ,  17 .2026
Білоруський правозахисник, політв’язень, лауреат Нобелівської премії миру Алєсь Бяляцький на конгресі «Міста прав людини — від ідеї до практики», Вроцлав 17 листопада.2026 року PAP/Maciej Kulczyński

Білоруський опозиціонер, керівник правозахисного центру «Вясна», політв’язень, лауреат Нобелівської премії миру 2022 року (разом з українським «Центром громадянських свобод» і російським «Меморіалом») Алєсь Бяляцький має намір покинути посаду голови «Вясни», але залишиться у складі цієї організації, яку він заснував 1996 року. Після звільнення з в’язниці у грудні минулого року Алєсь Бяляцький хоче більше зосередитися на підтримці політичних в’язнів у різних країнах та зміцненні солідарності серед правозахисників, а також докласти зусиль задля припинення російського терору в Україні.

Лауреат Нобелівської премії миру був звільнений після переговорів представника Сполучених Штатів Америки з білоруським режимом. Відтак він прибув до Вільнюса. Білоруські служби доставили його до кордону з Литвою і лише тоді повернули паспорт.

При нагоді фестивалю «Культура у вигнанні», що відбувся в Інституті культури «Вілла Деціуша» у Кракові 16–17 листопада, журналіст Білоруської служби Польського радіо для закордону Едуард Жолуд запитав правозахисника, чому він вирішив передати керівництво організацією «Вясна» та що можуть зробити для Білорусі ті, хто був змушений виїхати з країни. Розмова стосувалася і того, чому нинішня ситуація в регіоні нагадує Алєсеві Бяляцькому 1984 рік, і яких змін він очікує в самій Білорусі.

Отже, перше запитання,  — ви оголосили, що незабаром підете з посади голови правозахисного центру «Вясна». Що вплинуло на таке рішення і чим будете займатися далі? Алєсь Бяляцький:

— Я ж не оголошував, що йду з «Вясни». Так чи інакше, я досі є головою правозахисного центру «Вясна», але на наступному засіданні здам свої повноваження. Адже я очолюю організацію вже понад 30 років. І хоча частину цього часу я провів у в’язниці й не міг виконувати своїх обов’язків голови, проте моральна відповідальність все одно тяжіла на мені.

Усе має свій час. Насправді, виросло нове покоління правозахисників. Це мої найкращі друзі, з якими я працюю (і працював уже багато років). Є чимало досвідчених правозахисників, які зможуть повести організацію далі. Що стосується мене, то я залишаюся у «Вясні». Можливо, як член правління, а може, просто як член організації. Це вже не так суттєво.

Зокрема через те, що я — засновник організації, відчуваю моральну відповідальність за те, щоб вона й надалі досягала стратегічних цілей, які ми визначили за цей час, та продовжувала програми, котрі вона зараз успішно реалізує на благо всієї Білорусі та її громадянського суспільства. Не лише на користь емігрантів, а й для тієї Білорусі, яка зараз існує в самій країні. «Вясна» відіграє унікальну й дуже важливу роль у білоруському громадянському суспільстві. Вона є частиною як білоруського, так і міжнародного руху за права людини. Саме тому я — з «Вясною», а «Вясна» — зі мною.

Іншою справою є те, що як лауреат Нобелівської премії я тепер представляю не лише Білорусь, і клопочуся не лише про Білорусь. До мене звертаються і мої колеги-правозахисники, і колишні політичні в’язні практично з усього світу. Через те, що я сам був політв’язнем, тепер маю повне право висловлюватися й бути голосом політв’язнів усіх тоталітарних та авторитарних режимів у світі. Саме на цьому я зосереджуватимуся протягом найближчого часу.

Плюс питання миротворчості. І знову — це питання стосується не лише білоруського контексту, воно значно ширше. Що стосується війни і терору, які Росія зараз веде проти України — я також докладу всіх можливих зусиль, щоб люди не втомилися від цієї ситуації та продовжували чинити опір авторитаризму й тоталітаризму, які зараз намагаються зламати Україну силою зброї.

Ще одне питання — солідарність організацій громадянського суспільства, як білоруських, так і інших демократичних неурядових організацій. Адже проблеми Білорусі, значною мірою, типові. Я б сказав, що вони не є унікальними. Те саме відбувається в Азербайджані, те саме — у Росії, і в Киргизстані, і в Грузії... Ми бачимо, там почалися процеси згортання демократичних прав, яких добивався і здобув грузинський народ.

Також планую дуже активно займатися питанням солідарного протистояння тоталітаризму у ширшому масштабі, тому що я — нобелівський лауреат, і від мене очікування більші, ніж від звичайної людини.

Фестиваль у Кракові названий «Культура у вигнанні». Як діє білоруська правозахисна спільнота у вигнанні? Яким є ваш погляд на це питання ззовні; як ви щойно згадали — з перспективи лауреата Нобелівської премії, але і зсередини — як людини, яка багато років провела в ув’язненні та очолює найбільшу правозахисну організацію в Білорусі. Які завдання стоять перед цією спільнотою та які можливості вона має? Алєсь Бяляцький:

— Щодо самих визначень: «культура у вигнанні», «правозахисники у вигнанні» — певною мірою, це так. Дійсно, нас змусили виїхати. Мене, зокрема, вигнали з Білорусі, навіть не запитавши, чи хочу я залишитися. Це зроблено просто силою. У такій самій ситуації опинилися сотні тисяч білорусів, які були вимушені після 2020 року виїхати з Білорусі через побоювання за свою свободу, та не відчуваючи можливості говорити і думати так, як вони хочуть. Це була головна причина.

Але, з іншого боку, і правозахисники, і письменники, і творчі люди, які зараз опинилися за кордоном; вони, попри все — плоть і кров білоруського народу. Сьогодні, коли у нас розвинуті різні способи передавання інформації, є соціальні мережі, вебсайти, телеграм-канали які завгодно, тік-токи — все це дає змогу не відчувати цього розмежування; і людям, які перебувають за кордоном, дозволяє залишатися частиною свого народу. По суті, я вважаю, що насправді не так важливо, де ти зараз живеш, хоч би в Австралії. Головне — що ти робиш і як робиш для свого народу.

Тому говорити, що це культура у вигнанні — можливо, вона й перебуває у вигнанні, але вона не відрізана від білоруського народу. Вона живе найкращими надіями, прагненнями та проблемами, які зараз існують у білоруському суспільстві. І залишається частиною загальної білоруської культури. Те саме стосується і правозахисників. Хоча ми опинилися за кордоном, — продовжуємо працювати заради майбутнього нашої Білорусі.

Під час зустрічі у Кракові ви провели паралель із розпадом Совєтського Союзу і сказали, що зараз наш регіон перебуває десь у 1984 році. На чому ґрунтується ця паралель і чому йдеться саме про 1984 рік, а не про 1983 чи 1982, тоді ж тривали «перегони на лафетах»? Алєсь Бяляцький:

— Це умовно, я кажу «84-ий», а може бути й 86-ий. Я не думаю, що ми на ранішому етапі. Тому що ситуація, мені здається, схожа. Тоді була війна в Афганістані — зараз ми бачимо війну в Україні. Вона також нескінченна і скоро за тривалістю зрівняється з тією війною. І є загальна втома від війни, хоч би як кричали ідеологи. Безнадія жахлива. Частина людей не підтримує війну, як і тоді частина не підтримувала війну в Афганістані.

Насправді це просто дуже серйозна політична криза. Зараз вона, так би мовити, насамперед охопила Росію. А якщо врахувати, наскільки тісно Білорусь пов’язана з Росією — це неминуче і для Білорусі. Криза вже відчувається, і найближчим часом її зазнаватимуть у Білорусі ще гостріше.

Тому, як свого часу розпався військовий союз країн Варшавського договору, розпався і економічний союз між так званими соціалістичними державами Східної Європи та Совєтським Союзом. Тільки-но відчулася певна слабкість, усі ці країни швиденько повиходили з усіх цих договорів і союзів. Я думаю, те саме чекає й нас. Усі ці союзи, які Лукашенко, фактично, силою нав’язував білоруському народу, починаючи з 90-х років, — їх швидко скасують, усе розпадеться. Я в цьому переконаний.

Усе це нежиттєздатне, тому що ґрунтується не на волі людей, не на демократичних принципах, а просто, кажучи реалістично, на насильстві. Будь-які вільні вибори в Білорусі зараз призвели б до того, що її зовнішня і внутрішня політика змінилися б на 180 градусів. Тому ця криза відчувається як в економіці, так і в ідеології, якої практично не існує. Для Білорусі її зараз немає, нам нічого не пропонують.

Тож у довгостроковій перспективі ці квазісоюзи, які зараз утворили Росія, Білорусь і ще кілька інших держав, зокрема Казахстан і Киргизстан, розпадуться. Все це побудовано на піску. Немає серйозного фундаменту, особливо враховуючи, що настрої в білоруському суспільстві не змінилися за цей час, за останні шість років. Люди бояться висловлюватися, існує певне розчарування, але і звикають, я б сказав, до ненормальності, яка утвердилася за цей час. Але щойно з’явиться якийсь ковток свободи, як тільки повіє свіжий вітер, — я переконаний: білорусів не спинити.

Цими днями Алєсь Бяляцький був також почесним гостем конгресу «Місто прав людини — від ідеї до практики» у Вроцлаві. На цьому заході він звернув увагу, що одним із найефективніших способів впливу на свідомість людей є індоктринація за допомогою слів.

«Найважливішим інструментом гібридної війни є мова ненависті, яку використовують, щоб стигматизувати ворога та готуватися до його фізичного знищення. Демократичний світ лише нещодавно почав усвідомлювати небезпеку цього елементу гібридної війни, але кілька поколінь білорусів відчули наслідки совєтської мови ненависті, яку започаткував Сталін», — сказав Алєсь Бяляцький.

Він додав, що мова ненависті сталінських років надалі присутня в сучасній Білорусі. За його словами, це наратив про «п’яту колону», «вказування як ворогів людей, які усвідомлюють свої права, — і дозвіл переслідувати їх». «Іншим прикладом лінгвістичної та правової маніпуляції є прирівнювати жертву до агресора. Агресивний, підступний напад Росії на Україну та спроби Кремля знищити незалежність колишніх совєтських республік називають українсько-російським конфліктом. Це обман проти людства», – зазначив білоруський правозахисник. Росія, наголосив він, руйнує мир у регіоні і на континенті. «Українська держава захищає свої кордони та незалежність, але також стабільне майбутнє Європи», — наголосив Алєсь Бяляцький. Він також зазначив, що зі зниженням довіри до демократичних інституцій набувають популярності авторитарні ідеї. «Громадяни починають вірити, що демократія — незручна, а права людини — необов’язкові. У Європі громадські дебати стають дедалі поляризованішими, а це використовує старий імперіалізм, який намагається підірвати незалежність і недоторканність кордонів демократичних держав», — сказав Алєсь Бяляцький.

Білоруська служба Польського радіо для закордону,PAP/Н.Б.

Морська блокада змусила Україну шукати нові шляхи експорту

16.11.2026 20:00
Масовані атаки РФ на порти Великої Одеси скоротили експорт зерна й руди, змусивши уряд та бізнес переорієнтовувати вантажопотоки на Дунай і західні кордони.

Російське суспільство між війною та кризою: чи можливі революційні зміни?

16.11.2026 21:00
В Університеті Марії Кюрі-Склодовської в Любліні відбулася конференція: «Путінська Росія в пошуках концерту великих держав. Імперія та диктатура».

«Спорт є інструментом політики»: як Росія використовує міжнародні змагання для пропаганди та відновлення впливу

18.11.2026 19:45
Попри повномасштабну війну проти України та численні воєнні злочини росіян, Росія поступово повертається у світовий спорт. За спортивним поверненням стоїть значно більше, ніж боротьба за медалі, — Кремль прагне відновити міжнародний імідж, посилити свій вплив і використовувати спорт як інструмент пропаганди. Чому спортивні організації поступаються Росії, кому вигідне її повернення та як цьому можуть протидіяти інші держави — про це у розмові з Бартломеєм Банасевичем, політологом і співзасновником Польського інституту спортивної дипломатії (PIDS).

Керченський міст: як символ російської окупації став стратегічною слабкістю

18.11.2026 19:00
Черговий український удар по Керченському мосту знову привернув увагу до значення переправи між окупованим Кримським півостровом та РФ.