Українська Служба
Додати як бажане джерело в Google

Додайте нас до пріоритетних джерел у Google, щоб наші новини відображалися у Вас на початку результатів пошуку.

Український морпіх Хуан Альберто Лейва Гарсія продовжує боротьбу за Україну на дипломатичному рівні

15.09.2026 13:00
Після трьох років полону український морпіх кубинського походження Хуан Альберто Лейва Гарсія продовжує боротьбу за Україну вже на дипломатичному рівні.
Аудіо
  • Український морпіх Хуан Альберто Лейва Гарсія продовжує боротьбу за Україну на дипломатичному рівні
  a , Foto: Juan Leyva Garcia
Хуан Альберто Лейвa Гарсія, Foto: Juan Leyva Garcia Foto: Juan Leyva Garcia

Хуан Альберто Лейва Гарсія — український морпіх, який майже три роки провів у російському полоні. Українець кубинського походження обороняв Маріуполь та разом із іншими військовими потрапив в оточення на заводі «Азовсталь». Під час полону перебував в Оленівці, а пізніше — в СІЗО в Таганрозі. Звільнений він був близько року тому, тоді й розпочав свою дипломатичну місію.

Історію Хуана Альберто Лейва Гарсії на нашій антені можна було почути близько дев'яти місяців тому. Сьогодні ми повертаємось до неї, аби дізнатися, як можна перетворити драматичний досвід полону на дипломатичну місію. Більше про це — у розмові з Хуаном Альберто Лейвою Ґарсією.

— Поки я був у полоні, я знав напевно, на всі сто відсотків був певен, що мій досвід війни й полону, плюс знання англійської, мої зв'язки та моя історія дадуть мені платформу для того, щоб говорити про війну в Україні, про російську війну проти України за кордоном. Це потрібно, щоб зацікавити ширшу аудиторію за кордоном і відкрити очі більшій кількості людей на це. Те, що це трохи розширилося, — факт, але воно не трансформувалося. Я знав, що буду цим займатися, єдине, чого не знав, — що мені доведеться постійно говорити про війну ще й із самими українцями, всередині країни та за кордоном, які час від часу тимчасово стають жертвами цього лінгвістичного нейропрограмування. І в результаті так, я зараз більше говорю про війну за кордоном, але це саме те, що я й передбачав на перший час свого повернення, поки триватиме відновлення. І, власне, цей рік мого відновлення так і минув.

Хуан Альберто Лейвa Гарсія Хуан Альберто Лейвa Гарсія, Foto: Juan Leyva Garcia Хуан Альберто Лейвa Гарсія, Foto: Juan Leyva Garcia

— Що вдалося осягнути протягом цього року? Я бачила, що у вас була нагода розповідати про свій досвід перебування в російському полоні, зокрема в ООН.

— Це комплексна історія, і вона суто індивідуальна. Тобто це не так, що вона була організована якоюсь конкретною структурою, представником якої я став. Так склалося, що зі мною всюди контактували представники іноземних медіа, і я з ними індивідуально спілкувався, розповідав на тому майданчику, тій аудиторії, яку вони представляли. А коли йшлося про закордонні поїздки, звичайно, це вже була організована ситуація. На жаль, через безпекові моменти кілька таких поїздок узагалі зірвалися. У нас були заплановані робочі поїздки, але навіть деякі з них зірвалися. Скажу навіть більше: іноді — безпосередньо через загрозу не в Україні, а в тій країні, де ми мали бути, бо росіяни не хотіли, щоб ми там працювали. Ці поїздки координуються багатьма державними інституціями та громадськими ініціативами. Усе це узгоджується з державними інституціями й є частиною політики держави. Усе це спрямоване на те, щоб не лише поширити серед міжнародної спільноти усвідомлення війни й геноциду, який чинить Росія в Україні, а й показати, яку загрозу становить сам спосіб мислення, який росіяни транслюють на інших, та ідеологію ненависті, яку вони поширюють у світі. І як вона зараз загрожує безпеці всього світу, зокрема безпеці тих країн, які ми відвідуємо. І дуже тішить, що це відчувається, що це відгукується і в серцях та розумах пересічних громадян, і в людей, які представляють владу чи центри ухвалення рішень в інших країнах. І, зокрема, так, моя остання поїздка була дуже резонансною, викликала великий відгук і у світі, скажу я вам, і в медіа. І, зокрема, це відгукнулося серед наших громадян України — як усередині країни, так і за кордоном, — які побачили цей рівень підтримки. Ця поїздка в ООН була організована завдяки нашим друзям — представникам Латвії та Великої Британії в ООН. Це було засідання Ради Безпеки у форматі «формули Аррія», тобто не повноцінне засідання Ради Безпеки, а формат обговорення й заслуховування свідчень. Проблематика, яка обговорювалася на цьому засіданні, — це безпосередньо ставлення Росії та її інституцій до українців на окупованих територіях і в полоні: незаконне тримання під вартою, позбавлення свободи цивільних на окупованих територіях, неналежне ставлення до осіб, позбавлених волі, а також до полонених і військовополонених, що є порушенням Росією норм міжнародного гуманітарного права. Слушно зауважити, що під час своїх свідчень я згадав про вбитого в Таганрозі громадянина Польщі. І це було дуже доречно, тому що я знав, що на цьому засіданні Ради Безпеки будуть присутні представники постійного представництва Польщі при ООН. І це свідчення про резонансний кейс, про який уже відомо, вкотре нагадало їм про реалії російських наративів, про реалії російського ставлення до всього світу і про те, з ким ми змушені перебувати в одному приміщенні, сидіти за одним столом і вести перемовини. Що це за люди і з ким ми воюємо.

Хуан Альберто Лейвa Гарсія Хуан Альберто Лейвa Гарсія, Foto: Juan Leyva Garcia Хуан Альберто Лейвa Гарсія, Foto: Juan Leyva Garcia

— Ви неодноразово згадували, що ці свідчення відгукуються в європейській спільноті. На вашу думку, зацікавлення ними не зменшується?

— Ні, я вас зі стовідсотковою впевненістю запевняю, що воно не зменшилося. Маючи чималий досвід спілкування й роботи з представниками тих самих місій в ООН від країн Європи, а також під час роботи, наприклад, у Німеччині — з представниками Європарламенту, Бундестагу, місцевих ландтагів і державних інституцій Німеччини, під час роботи робочої групи з представниками ООН від інших країн, наприклад із послом Румунії в Німеччині та представниками інших держав, — ми бачимо, що градус зацікавленості не спадає, навпаки, тому що війна лише набирає обертів. Європа відчуває це вже не тільки економічно, як вона реагувала в 20222023 роках, коли йшлося про постачання паливних ресурсів, про «Північні потоки», про експорт продукції, роботу банків тощо. Тепер люди відчувають це в інформаційному просторі: вони постійно бачать фейкові російські наративи про домінування російської сили над усіма іншими країнами. Країни Балтії відчувають пряму загрозу, тому що в їхньому інформаційному просторі постійно з'являються наративи, які Росія поширює своїми засобами. І так само країни Європи дедалі більше відчувають цей тиск. Проведення в Європі різних заходів за участю представників російського культурного середовища вже резонує з питаннями їхньої безпеки, викликає в людей негативну реакцію, бо вони прямо асоціюють цих людей із тією машиною війни, якою є Росія. І мене дуже тішить, що цей градус уваги й занепокоєння, навпаки, зростає, і кількість людей у Європі, які не лише виявляють співчуття, а й готові та мають бажання допомагати на різних рівнях, певною мірою навіть збільшується.

— На чому полягала ваша робота із самими українцями?

— Дивіться, по-перше, є враження — і в Україні, і за кордоном, — що ми зараз дуже поляризувалися у своїй думці стосовно війни, стосовно виживання, що між нами великий розбрат. Ця думка, на мій погляд людини, яка три роки не була в цьому суспільстві, перебувала в ізоляції й жила старими настановами 2022 року, — коли я дивлюся на людей, чую, що й як вони говорять, — це думка нав'язана, неприродна, штучно вирощена. Тобто вона була кимось інкубована, а потім — інфільтрована. І я розумію, що це дуже добре зроблена, навіть геніальна — тут треба віддати належне — робота тих самих ІПСО, і це дуже непроста робота. Знаючи, на якому рівні це робиться, за старими методичками КДБ, які не працювали вже 60 років, я розумію, що це колосальна робота. З українцями треба працювати, тому що я вважаю: українці, які навіть висловлюють іншу думку, по-перше, — це громадяни, які так чи інакше мають право висловити свою думку, доти, поки ця думка не наражає на небезпеку нас, наше життя й нашу державність. А по-друге, із цими людьми треба говорити не як з ворогами, а як із жертвами, які в будь-який момент можуть прозріти, зрозуміти, що слухали не тих і не тоді. Тут треба підходити до них не з критикою, не з ненавистю, а з розумінням, що будь-хто з нас може помилитися, і треба просто допомогти одне одному повернутися до істини.

Хуан Альберто Лейвa Гарсія Хуан Альберто Лейвa Гарсія, Foto: Juan Leyva Garcia Хуан Альберто Лейвa Гарсія, Foto: Juan Leyva Garcia

— Ви можете бути одним із найкращих амбасадорів України і продовжувати цю боротьбу на дипломатичному рівні — вагому й дуже важливу для України сьогодні, — але ви все ж прийняли рішення повернутися до війська, попри те що могли б залишитися цивільною людиною після демобілізації. Чому саме так?

— Дивіться, я дуже вдячний за вашу оцінку, але не зовсім із нею погоджуся. Я, звичайно, військовий, у мене немає ані відповідної освіти, ані талантів, які дозволили б мені професійно займатися дипломатичною роботою. Я робив те, що міг, але я — військовий. Я прийшов на цю війну і хочу продовжувати цю справу, а справа в тому, що коли вже вибрав шлях — треба йти ним до кінця. Поки я відновлювався, я віддавав перевагу іншій діяльності, а зараз розумію, що я військовий, і неважливо, чи маю я право звільнитися після демобілізації. Чоловік, здатний захищати свою країну, повинен її захищати. Я думаю, це стосується будь-кого. Спілкуюся навіть із хлопцями, які повертаються з-за кордону, з міграції, щоб воювати. Я сам свого часу, у 2018 році, повернувся з Америки, після чотирьох років війни, на четвертий рік війни, бо у свої двадцять років не міг не воювати, не міг цього не зробити. Мені хотілося це робити, бо я розумів: це неправильно, що війна ще не закінчилась, а отже, вона чекає на мене. Гадаю, це просто моральне право кожного. Серце буде на своєму місці тоді, коли ти робиш те, що правильно.

— Чи вплинула на ваше рішення ситуація на фронті?

— Якби ситуація на фронті була спокійнішою, думаю, я міг би побачити, що немає гострої потреби. Але є ще один цікавий фактор: сама лінія розмежування на землі зараз не є головним напрямом воєнної діяльності нашого ворога. Росія намагається знищити українців тотально — тотальним ураженням усього нашого способу життя. Знищуючи наші поля з урожаєм, знищуючи логістичну інфраструктуру, переправи, мости, порти, прикордонні пункти. Знищуючи наші економічні хаби, ринки, наші школи. Тобто вони вбивають нас тут такою самою мірою, якою весь цей час вбивали нас на фронті. Війна повністю зміщується на всю територію України, де безпечних місць стає дедалі менше. Річ у тім, що залежно від того, де проходитиме лінія фронту, може змінюватися й глибина впливу росіян на нас. А по-друге, чим більше буде позитивних зрушень на фронті для української сторони, тим більше це резонуватиме в суспільному просторі Росії. Тим сильніше в них зростатиме деморалізаційний фактор: більше їхніх полонених опиниться в нас, більше їхніх родин буде уражено й зачеплено цією війною, яку розпочав Путін. І певною мірою колись це все ж дасть поштовх усередині їхнього суспільства, щоб вони зупинили цю геноцидну війну проти нас. Тому фронт зараз не серед головних факторів, але якби він був спокійнішим, думаю, можливо, я займався б чимось іншим — теж у військовій справі, але не безпосередньо так. Але поки там мої друзі, мої близькі, я не можу дозволити собі не повернутися до них.

У травні цього року заступниця Голови Верховної Ради України Олена Кондратюк повідомила, що у російському полоні перебувають приблизно сім тисяч українських військовополонених, а також — від десяти до двадцяти тисяч цивільних. За її інформацією, за час повномасштабного вторгнення Україні вдалося повернути більше як 9000 громадян.

Інна Ясніцька

Корупційні скандали та мирні переговори: що може змінити ставлення партнерів до України

13.09.2026 22:30
Нові корупційні справи в Україні можуть вплинути не лише на внутрішню політичну ситуацію, а й на ставлення міжнародних партнерів. Як скандали використовує російська пропаганда, атмосфера мирних переговорів щодо війни в Україні, та яку роль Варшава прагне отримати у переговорах про завершення війни — про це говоримо у новому випуску програми «Тиждень».

Росія чекає на новий конфлікт: чи вдалося Києву і Варшаві знизити напругу

13.09.2026 22:38
Польсько-українські відносини поступово повертаються до більш інтенсивного діалогу, хоча говорити про остаточне подолання суперечностей поки зарано. Про те, що сьогодні зближує Київ і Варшаву, як на відносини впливають суспільні настрої та російська дезінформація — у розмові з політологинею, докторкою соціальних наук (Ph.D.), доценткою Варшавського університету Олександрою Іванюк.

Російські погрози Європі та можливість зустрічі Зеленського з Путіним на G20

13.09.2026 22:48
Риторика Кремля щодо Європи стає дедалі суперечливішою: запевнення у відсутності загрози поєднуються з попередженнями про можливу війну. Водночас знову обговорюється перспектива прямих переговорів між Києвом і Москвою. Чи може зустріч відбутися на саміті G20? Про це Олексій Бурлаков поговорив із президентом Міжнародного інституту безпекових досліджень Олексієм Буряченком.