Наше знайомство із польськими об’єктами Світової спадщини ЮНЕСКО продовжується. Нагадаю, із 16 таких об’єктів ми вже відвідали два — Королівську соляну шахту «Вєлічка» неподалік Кракова та Залу століття у Вроцлаві. Супроводжувала нас у цих подорожах музика. Сьогодні теж будуть милозвучні звуки. Але спершу пропоную вгадати — куди ми їдемо? Послухаймо, що про це місце каже мешканець поблизького села:
«Через цю річку приходять до нас зубри, лосі, про диких кабанів я навіть не згадую, тому що восени вони буквально орють нам землю. А бобри нам обгризають дерева, замість лісорубів займаються вирубкою...»
Зубри, лосі та дикі кабани. А ще — птахи та дерева. Так, так, це може бути тільки Біловезька пуща! Єдиний вписаний до польського списку об’єктів ЮНЕСКО природний комплекс, який сформувався без втручання людини.
Zdjęcie ilustracyjne
Біловезька пуща — це один з найстарших у Польщі національних парків, який охороняє останній на Центральноєвропейській рівнині праліс, первинний ліс. Звісно, роками цей терен модифікувався, але варто сказати, що в Європі немає другого такого лісного комплексу, що функціонує в тому самому місці від початку, тобто відколи відступили з цієї території льодовики. Офіційно Біловезький національний парк відкрито у 1932 році, і від того моменту тут охороняється найстарший у Європі листяний ліс.
На прогулянку Біловезькою пущею запрошує Рената Кшисцєк-Косінська з Біловеького національного заповідника:
«Перед нами — брама, яку тут побудували у 1930 році, і яка символізує перехід. Коли проходимо через ці ворота, то виходимо з королівства людини, і входимо у королівство тварин. У цьому королівстві природи маємо зовсім інші засади, ніж в королівстві людини. Тут людина не може втручатися в природу, не має права вирублювати дерева ані полювати. Туристи можуть відвідувати пущу тільки за визначеним маршрутом, і тільки з путівником. Загалом, площа Біловезької пущі — це 150 тисяч гектарів. Уся територія Біловезької пущі поділена на дві частини — західна частина лежить у Польщі, це 60 тисяч гектарів, а східна — у Білорусі, це 90 тисяч гектарів. А уся пуща є об’єктом Світової спадщини ЮНЕСКО, це транскордонний об’єкт, що вписаний о списку ЮНЕСКО. І варто сказати, що такого лісу, як цей немає деінде у світі».
У список ЮНЕСКО Біловезьку пущу вписували у два етапи. Спочатку, в 1979 році до списку Світової спадщини внесено польську частину пущі, а 13 років згодом — білоруську частину, нині уся Біловезька пуща знаходиться під особливою охороною і є предметом гордості обох країн.
Białowieski Park Narodowy jest jedynym polskim obiektem przyrodniczym, wpisanym na listę Światowego Dziedzictwa UNESCO.
У самому серці Біловезької пущі, в селі Теремиски, вже понад 20 років живе польський журналіст та еколог Адам Вайрак. Але, як каже, першу його зустріч із пущею важко назвати закоханістю з першого погляду:
«Я живу тут вже понад двадцять років, але вперше до пущі я приїхав у 1988 році, коли ще вчився у школі. Пам’ятаю, мене тоді Біловезька пуща налякала своїми перекинутими деревами. І тоді Арек Тшимуляк, котрий став моїм вчителем пущі, показав цей заповідник. Я тоді подумав — як це все погано виглядає, все тут таке невпорядковане, щось гниє, щось росте... Але сьогодні я порівнюю цей бардак, як я тоді називав пущу, із кораловими рифами. Це унікальне явище! Такого ніде немає! І сьогодні я знаю, що у цих всіх лісах, які я раніше вважав нормальними і класичними, не живуть такі прекрасні птахи як трипалий дятел».
Польська лауреатка Нобелівської премії з літератури Віслава Шимборська колись говорила, що у герб Біловезької пущі потрібно помістити комара, а ось Адам Вайрак вважає, що там повинен бути .... дятел!
«Так, я би розмістив там трипалого дятла. Цей дятел дуже тісно пов’язаний із короїдом. Зрештою, короїд теж може бути — чому б ні? Це дуже працьовитий жук, котрий перетворює неприродні ліси у ліси природні. Але трипалий дятел теж пов’язується із ялиною, яку він рятує від короїдів. А ще ці дятли абсолютно симпатичні птахи! Вони зовсім не бояться людей, і до такого дятла можна підійти на відстань одного метра, і птах буде із цікавістю нас роздивлятися. Крім цього, свого дупло вони мають дуже низько — на рівні 80 сантиметрів. І ще одна цікавинка трипалих дятлів — це їхні кольори, самці мають жовту шапочку. Як знаємо, усі види дятлів, які живуть у Польщі, мають червоні шапочки, а цей вид — жовту. Ну і як вже сказав, трипалі дятли мають три пальці, два спереду і один ззаду, а решта — чотири, два спереду і один ззаду».
Żubry
Але беззаперечним королем Біловезької пущі є зубр. Коли ми говоримо про Біловезьку пущу, то не можемо не згадати про зубрів, її символ. Зубри є навіть у гербі пущі. Ці тварини були невід’ємним елементом пущі завжди, але на початку XX сторіччя вони зникли на короткий період з краєвиду. Нині популяція зубрів відроджена, їх на терені пущі — близько 700 особин.
Чи до зубрів можна підходити і як близько? Питаємо Ренату Кшисцєк-Косінську.
«Це залежить від зубра. До тварини потрібно підходити настільки спокійно, щоби вона не реагувала. Якщо ми бачимо, що зубр починає крутити головою, показує якесь занепокоєння, дивиться на нас, то краще вже ближче не йти. Адже зубр — це величезна тварина, яка може важити 800 кілограмів, а навіть, як один наш рекордсмен — 910 кілограмів. Зубр розганяється до швидкості 60 кілометрів на годин, він теж може перестрибувати через високі огорожі, словом, ми не маємо великих шансів втекти від зубра, тому варто бути максимально обережним!»
Отже, до зубрів краще близько не підходити, але до дубів — так. Тим паче, до таких дубів, під якими відпочивали польські королі!
«Ми дійшли до дуба Ягайла. Як розповідає легенда, Ягайло приїхав до Біловезької пущі 1409 року на полювання. Король втомився після гонитви і ліг відпочити під дубом. Саме цим дубом. Дуб — досить великий, а його вік оцінюють на понад 600 років. Отже, тоді, коли король Владислав Ягайло відпочивав пі час полювання, цей дуб справді ріс і цілком можливо, що король придрімав саме під цим дубом. На жаль, у 1974 році сильний буревій повалив дуб, після цього дуб перестав рости, і вмирає. Дуб розкладається понад 100 років, тож поки що можна ще побачити дуб Ягайла. Дехто каже, що цей дуб виглядає як нічне жахіття, і що вночі вони би не хотіли побачити це дерево на своєму шляху. Я тільки додам, що вночі по Біловезькій пущі заборонено гуляти, вночі пуща належить її справжнім мешканцям — тваринам та рослинам. А ми, люди, маємо право заглядати сюди в гості вдень. Натомість інша легенда, яка кружляє поміж путівниками, що вночі на цьому дубі собі любить сісти і відпочити сам... король Ягайло. Подивіться тільки, який тут м’якенький мох».
Біловезька пуща була улюбленим місцем полювань польських королів, але нині тут полювання заборонені, як і будь-яке втручання людини в екосистему пущі.
Ще одне ім'я, про яке варто згадати в контексті пущі. Це Сімона Коссак, польська біологиня, екологиня, професорка лісових наук та популяризаторка науки. Сама вона називала себе «зоопсихологом». Сімона Коссак була відома своїми безкомпромісними поглядами щодо охорони природи. Але щоби розповісти про цю неординарну постать варто їй присвятити окрему передачу. Натомість так Сімону Коссак згадує Адам Вайрак:
«Вона сказала щось, що дозволяє зрозуміти пущу. Вона сказала, що найбільшим ворогом пущі є ліс, впорядкований ліс, який посадила людина, і про який дбаємо. І справді, у багатьох місцях ліс витіснив пушу, але тепер бачу, що це процес зупинився. І мене це дуже тішить».
Запрошую послухати передачу у доданому файлі
Яна Стемпнєвич