X
Шановний Користувачу,
25 травня 2018 року набуло чинності Розпорядження Європейського парламенту і Ради (ЄС) 2016/679, прийняте 27 квітня 2016 р. (RODO). Заохочуємо до ознайомлення з інформацією про обробку персональних даних на порталі PolskieRadio.pl
1.Адміністратором даних є Polskie Radio S.A. з головним офісом у Варшаві, al. Niepodległości 77/85, 00-977 Warszawa
2. У справах, пов’язаних з Вашими даними, слід звертатися до Інспектора охорони даних, e-mail: iod@polskieradio.pl, тел.: 22 645 34 03
3.Персональні дані оброблятимуться у маркетингових цілях на основі наданої згоди.
4.Персональні дані можуть надаватися виключно з метою належного надання послуг, обумовлених у політиці приватності.
5.Персональні дані не надсилатимуться за межі Європейського економічного простору або до міжнародних організацій.
6.Персональні дані зберігатимуться протягом 5 років від закриття облікового запису, відповідно до законодавчих положень.
7.Ви маєте право на доступ до своїх персональних даних, їх виправлення, перенесення, усунення або обмеження обробки.
8.Ви маєте право на внесення протесту щодо подальшої обробки, а у випадку висловлення згоди на оброку персональних даних – на її відкликання. Використання права на відкликання згоди не розповсюджується на обробку, що мала місце до моменту відкликання згоди.
9.Ви маєте право на подання скарги до наглядового органу.
10.Polskie Radio S.A. повідомляє, що в процесі обробки персональних даних не приймаються автоматизовані рішення та не застосовується профілювання.
Більше на цю тему Ви знайдете на сторінках персональні дані та політика приватності
Розумію
Українська Служба

Об'єкти ЮНЕСКО в Польщі: Німецький концтабір і табір смерті Аушвіц-Біркенау

06.09.2021 17:00
Запрошуємо відвідати комплекс колишнього концтабору Аушвіц, який 1940 року нацисти розгорнули неподалік міста Освєнцім
Аудіо
  • Польські об'єкти ЮНЕСКО: Німецький концентраційний табір і табір смерті Аушвіц-Біркенау
Головний вхід до німецького табору смерті Аушвіц pixabay.com/Peter Tóth

У «Туристичній рубриці» ми вже відвідали кілька об’єктів з польського списку ЮНЕСКО. Нагадаю, це було старе місто у Варшаві, королівська соляна шахта «Вєлічка» неподалік Кракова, Біловезька пуща та Зал століття у Вроцлаві. Сьогодні хочу разом вами відвідати Державний Музей Аушвіц-Біркенау, який від 1947 року діє на терені колишнього німецького концентраційного табору Аушвіц-Біркенау. 1 вересня минули 82 роковини вибуху Другої світової війни. Думаю, що це відповідний момент аби поїхати до найбільшого у світі табору смерті.

Аушвіц-Біркенау було внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО 1979 року, і в цьому списку він представляє усі концентраційні табори і табори смерті у світі. Сучасні історики збігаються у думці, що в Аушвіці було знищено принаймні від 1,1 до 1,6 мільйона осіб, це була справжня «фабрика смерті».

Нашим гідом є працівник Державного музею Аушвіц-Біркенау Томаш Міхальдо.

«Ми стоїмо перед головною брамою колишнього табору Аушвіц-1, тобто головного табору в цьому комплексі. Його засновано 1940 року, а вплинула на рішення створити цей табір ситуація повного перенавантаження в’язниць та концтаборів ІІІ Рейху. Головною групою в’язнів в Аушвіці були поляки. Якщо подивимося на плани концтабору, то побачимо, що із самого початку його будували як найбільший у Рейху. Передбачалося, що тут можна буде помістити більше в’язнів, ніж у всіх інших німецьких таборах. Перший транспорт з в’язнями прибув до Аушвіцу влітку 1940 року. Це було 728 політичних в’язнів, а серед них — перші польські євреї. Дуже важливо підкреслити, що табір Аушвіц, а згодом — Аушвіц-Біркенау був не тільки концентраційним табором, але теж табором смерті. Часом не всі розуміють, в чому полягала різниця між концтабором та табором смерті. Зрештою, не всі знають, що першими в’язнями Аушвіц, і такий стан речей утримувався до 1941 року, були політичні в’язні, переважно — поляки або громадяни Польщі».  

Спогади колишнього в’язня Аушвіц Адама Юркевича, котрий приїхав до Аушвіцу першим транспортом:

«Ми доїхали о станції Освєнцім, і тут наш потяг відтягнули на бічні рейки, після чого потяг загальмував під колишнім спиртним магазином. Один будинок бу оточений колючим дротом, а на його кутах стояли вартові вежі, все це виглядало як якесь тимчасове, нетривке. Потім нас підвели до столу і записали мене у журнал під номером 476. І цей номер я носив увесь час, поки був в таборі».

Як згадує інший колишній в’язень Аушвіц Мєчислав Дембовський, коли в’язні отримали номери, до них стражники зверталися виключно за цими номерами, не вживали вже імен та прізвищ:

«Перше, що ми отримували, це був номер. А потім вони переставали використовувати наші прізвища. Номери почали татуювати на тілі не одразу, десь після року чи півтора. Пам'ятаю, тоді якраз привезли до табору групу євреїв, і вони почали цим займатися. Вони татуювали дуже швидко і безболісно. А згодом виявилося, що ці номери є необхідні. Коли люди помирали, то їх ідентифікували за номерами на тілі - адже хтось міг взяти куртку померлого з його номером і носити її, тобто не свій номер. По одягу ніколи не ідентифікували, тільки по номерах, татуйованих на тілі. Отже, як виявилося, німці все добре продумали із цим татуюванням номерів на тілі. Адже ми не мали при собі жодних паперів, не можна було мати навіть носовичка свого».

Повертаємося до головної брами табору. Говорить Томаш Міхальдо:

«Відвідування починається завжди тут, під головною брамою табору. На початку ми намагаємося дати історичний контекст, пояснити причини, чому вирішено створити Аушвіц і чому вибрано саме це місце. Справа в тому, що тут вже існувала готова інфраструктура — частина будинків, колишніх військових казарм, яку треба було тільки обгородити. До цієї праці німці примусили освєнцімських євреїв, і саме вони тут були першими примусовими робітниками. Територію табору обгороджено колючим дротом, а з одного боку цей терен був захищений бетонним муром. Ця огорожа була під струмом, і знаємо, що деякі в’язні намагалися вчинити самогубство, хапаючись руками цієї огорожі».


Mali więźniowie obozu Auschwitz-Birkenau 

«У сьомому блоці ми намагаємося показати, в яких умовах жили в’язні. Ці умови були різні. На початку функціонування табору в’язні спали на соломі, розстеленій на землі. Потім введено сінники, які в камері розкладали у три ряди. А коли почала зростати кількість в’язнів, котрих привозили в Аушвіц, треба було знайти інше вирішення. І цим іншим вирішенням стали триярусні нари, які з’явилися в таборі десь на початку 1941 року. В Аушвіці, тобто в головному будинку, у блоках були умивальники та туалети. Унітазів було близько 20, а в бараку перебувало від 700 до 800 в’язнів. Туалетами можна було користуватися впродовж кількох хвилин, перед ранковою «перекличкою» та після вечірньої. Отже, уявіть собі, які санітарні умови тут панували. Чимало в’язнів хворіло на так звану голодну хворобу, вони мали проноси з кров’ю тощо. Коли туалети були зачинені, ці люди були змушені справляти свої фізіологічні потреби у приміщеннях, де вони спали. Спалахували чергові епідемії, наприклад, тифу. Смертність у таборі була дуже великою — це добре видно на прикладі реєстраційних фотографій, які висять перед нами на стіні. Ось подивіться, дата прибуття до табору Ольґи Вавжичек — 30 вересня 1942 року, дата смерті - 4 грудня цього ж року. Юлія Хжан, дата прибуття до табору — 6 жовтня 1942 року, дата смерті — 8 грудня цього ж року. В’язні в середньому були в змозі тут протриматися від 3 до 6 місяців».

 

Widok z lotu ptaka na teren byłego obozu koncentracyjnego Auschwitz-Birkenau. 

«Ми тепер стоїмо на Апельпляці, тобто площі для перекличок. Тут двічі на день рахували в’язнів. Стан людей з попередньої переклички мав відповідати особовому стану з актуальної переклички. Що це означало? Те, що в’язні мали обов’язок витягнути тіла усіх померлих упродовж ночі або дня і покласти їх на Апельпляці у виділеному місці, де німці рахували ці тіла. Натомість якщо котрийсь із в’язнів помирав під час праці поза тереном табору, то його тіло треба було принести на пляц, перевірити номер і щойно потім це тіло палили у крематорії. Найдовша перекличка, котра відбулася в Аушвіці, тривала 19 годин і це була кара для в’язнів за першу втечу з табору. Тоді був початок липня 1940 року, літо, спека неймовірна, і люди були змушені стояти 19 годин на Апельпляці. В’язні не отримали ані води, ні їжі. Знаємо, що цього дня померла перша жертва Аушвіцу — це був польський єврей Давід Волькчевський, котрий цього не витримав».

 

По соображениям безопасности, руководство мемориала внесло ряд изменений в работу музейного комплекса.  

«Концтабір Аушвіц складався із трьох головних таборів. Це був Аушвіц І, так званий «Штамляґер», Аушвіц ІІ (Біркенау), який був значно більший. Якщо в середньому в Аушвіц І в середньому перебувало близько 16 тисяч в’язнів, а в піковий період — 20 тисяч в’язнів, то в Біркенау кількість в’язнів наближалася часто до 100 тисяч. А крім цього був ще третій табір — Аушвіц ІІІ (Мановіц), віддалений близько 10 кілометрів від головного табору. Крім цього,  було ще близько 50 таборів праці поза територією головного табору Аушвіц, деякі підтабори розташовано в Чехії. Отже, слід наголосити, що Аушвіц — це не тільки табори, розташовані неподалік міста Освєнцім, але ряд таборів поза ним, це був цілий комплекс. Територія навколо головного табору, десь 40 квадратних кілометрів, функціонувала як зона інтересу табору. Тут були городи, фермерські господарства, які підлягали SS. Тут не мешкали люди, їх просто виселено з домівок. На карті ми бачимо, наскільки добре було розвинене залізничне сполучення із Аушвіцом, додав, що колію проведено тут ще за Австро-Угорщини. Ну і в 1944 році, що дуже суттєво, на терені Аушвіц-Біркенау побудовано «рампу», тобто залізничну платформу. На рампу привозили, переважно, угорських євреїв. Завдання рампи було таке — пришвидшити процес знищення людей. Рампа була розташована між Аушвіцом та Біркенау, неподалік газових камер».

 

«Під час відвідування Державного музею Аушвіц-Біркенау в Освєнцімі ми завжди пояснюємо термін жертви і наголошуємо, що метою депортацій до Аушвіц євреїв було завжди їх знищення. Натомість в’язні табору — це люди, котрих тут тримали і котрі отримали номер, і цей номер у них татуювали на тілі. Це були польські в’язні, радянські солдати, а також роми. Серед в’язнів були теж євреї, котрих під час відбору на рампі німці кваліфікували як таких, що можуть працювати».

 

Bloki KL Auschwitz-Birkenau 

«Минулого року наш музей відвідало 300 тисяч туристів, цього року ця кількість вже є більшою. Усі, хто до нас приїжджає, повинні пройти через цей будинок. Я вважаю, що він є ключовим в цілому комплексі. Це модель одної із газових камер та крематорію. Єврейських жертв обманювали. Есесмени їм казали, що вони незабаром почнуть працювати, але спочатку повинні пройти дезінфекцію. Але євреї потрапляли до газових камер. Як оцінювали есесемни, процес знищення людей, від роздягання і до спалювання їхніх тіл, тривав 12 годин. Натомість смерть у газові камері тривала від 20 до 30 хвилин. Тож варто підкреслити - люди не помирали одразу. Ми показуємо модель крематорію. У наступній кімнаті ми зібрали волосся жертв. Із цього волосся німці виготовляли матеріал, який називали волосянка, з нього шили підкладки в куртках тощо. Це волосся знайшла Червона армія, і тут зібрано 2 тонни людського волосся. У цьому приміщенні є час на рефлектування. Мушу сказати, що люди реагують по-різному, деякі не в змозі витримати в цій кімнаті, вони виходять.


Krematorium KL Auschwitz-Birkenau 

Тут теж діє заборона фотографувати. Це одне з двох місць в музеї, де не можна робити фотографії. Так ми хочемо вшанувати пам’ять про жертв та їх гідність. І туристи це розуміють».

У передачі використано фрагменти опери Кшиштофа Пендерецького «Втрачений рай»

Dwójka/Яна Стемпнєвич