— Дискусії щодо контроверсійної спадщини знайомі мало не всім суспільствам, на які колись мала вплив, зокрема культурний, Росія. Зараз таких розмов багато серед українців, але Польща теж не виняток, згадати хоча б нелюбов до Палацу культури і науки у Варшаві, який часто вважають пережитком комуністичного минулого і небажаним подарунком від СРСР. Які ще приклади дискусій в польському суспільстві ви могли б згадати?
Найбільша дискусія стосувалась охорони Палацу культури і науки у Варшаві, чи зносити цю будівлю, чи ні. Спершу переважали емоції, але з технічної точки зору знести будівлю було би складно, майже нереально - це би дорого коштувало, а потім треба було б зайняти простір чимось іншим. Пізніше почали з’являтись голоси за те, щоби охороняти Палац як культурну пам’ятку, попри її ідеологічне сталінське призначення, бо якщо у відповідний спосіб подати цю будівлю, тоді її можна й охороняти. Раніше, нагадаю, цей Палац навіть носив ім’я Сталіна, а тепер це просто Палац культури і науки. І це не єдиний приклад, такі дискусії точилися навколо захисту архітектури 50-тих років загалом. Це стосувалось і площі Конституції, всього житлового комплексу на Маршалковській. Не оминула дискусія і дерев’яний житловий комплекс «Дружба» в районі Бемово. Цей комплекс звели спеціально для будівельників Палацу культури і науки. Тож були ті, хто казав - це не варто зберігати. Проте переміг більш європейський підхід, згідно з яким ми бережемо спадщину, навіть якщо вона контроверсійна. Першим прикладом дискусії навколо російської спадщини можна вважати дебати про збереження церкви в центрі Варшаві. Її побудували перед самим початком Першої світової війни, а вже за 10 років після побудови її розібрали. Тоді вже незалежна Польща вирішила позбутись цієї церкви, але тоді будівля церкви була ще свіжа, тож її ще не можна було зарахувати до спадщини. Ще один приклад — Варшавська цитадель. Активно обговорювалось що має бути всередині, бо нагадаю, це фортеці часів імперської Росії
— Палац культури і науки, Цитадель — приклади спадщини, яка залишилась в публічному просторі, проте інші пам’ятки не пройшли цей відбір. Чому, на вашу думку, якісь пам'ятки залишають, а деякі зносять, демонтують?
Мені здається, що найважливіший критерій — це час. Наприклад, немає дискусії, чи зносити свіжозбудовані символи, пам'ятки, навіть архітектурні споруди. Я вже згадував собор на площі Пілсудського, який знесли 10 років після побудови. Чи пам’ятник Феліксу Дзержинському на Банковій площі у Варшаві, який на момент усунення у 1989 році стояв тільки 30 років. Пам’ятники радянських часів, які розбирали після 2000-х, зазнали більшої критики. А все тому, що на той час вже вдалось зібрати більше аргументів та доказів. Проте такі пам'ятки демонтували здебільшого таким чином, аби потім поставити їх в музеї.
— Справді, є приклади, коли такі мистецькі об’єкти після демонтажу стають експонатами в музеях, у Львові є Музей тоталітарного мистецтва, у Варшаві подібні пам'ятки зберігаються в Музеї холодної війни. Фахівці, архітектори, митці та реставратори пам’яток прибічники збереження пам'яток в музеях. Професійна спільнота стоїть за демонтаж і збереження. Проте чи вам також зрозумілі емоції людей, які обмальовують і нищать небажані пам’ятки, які нагадують про часи поневолення?
Емоції людей зрозумілі і важливі, але, як на мене, пам’ятки, які викликають забагато негативних емоцій, варто демонтувати і ставити в музеях. Але вже з архітектурою так складно зробити, бо будівель ми демонтувати не будемо. Ми маємо з нею жити, тому ми маємо про неї правильно розповідати.
— Які найкращі приклади побудови нової нарації щодо польських пам'яток ви могли би назвати, з яких Україна могла би взяти приклад?
Будинок партії. Тепер це Банківсько-Фінансовий центр на вулиці Новий Світ. Будинок звели в часи СРСР, там було місце засідань Центрального комітету польської об’єднаної робітничої партії, а від 1990 частину приміщення винаймає фондова біржа, ось така трансформація з комуністичного до капіталістичного осередку, що стало символом трансформації в Польщі. Хороший приклад це теж Цитадель, про яку я вже згадував. Її звели в 19 столітті для підкорення Варшави. Проте нещодавно там з’явився музей Польського війська, а перед тим — Катинський музей. Тож ми ці будівлі використовуємо трохи як застереження.
— Як такий символ для застереження для мене особисто — Аушвіц, його теж могли знести як болючий та небажаний спогад, але тепер він несе місію запобігання.
Аушвіц - це найкращий приклад, як, зрештою, і всі інші концентраційні табори. Це приклад збереження того, що ніколи не має права повторитись. Це показує безмежність людської жорстокості.
— Нещодавно ви від організації «Дім відбудови України» разом із «Варшавським павільйоном архітектури "Зодіак"» провели конференцію про контроверсійну спадщину. На ній ви згадали про декрет Путіна, в якому йдеться про те, що всі пам’ятки культури, вся спадщина, створена росіянами або за часів російського панування належить Росії. Яку загрозу несе цей декрет і чого Росія намагається ним досягти?
У цьому декреті йдеться про те, що в Росії має бути створена спеціальна інституція, яка буде шукати по всьому світі спадщину, яка була створена росіянами, але й іншими людьми з СРСР та Російської імперії, бо такі пам’ятки, як йдеться в декреті, належать Росії і вона має їх охороняти. Тобто, по-перше, цей декрет твердить, що незалежно на території якої країни знаходиться об’єкт — він і так належить Росії. Це, звісно, абсурд. По-друге, після того, як вони знайдуть такі об’єкти, то мають їх забирати у тих країн, де вони розташовані. Це вже привласнення спадщини і спроба створити хаос і плутанину, здебільшого в Україні, Литві, Латвії та Польщі. У Польщі є навіть цілі міста, які з’явились за часів царської Росії. Тож вони пробують сказати, що не ми спадкоємці цих культурних пам’яток, а Росія, ми маємо про ці пам'ятки дбати, якщо ж ні — то росіяни погрожують оскаржити нас в тому, що ми нищимо їхню спадщину. Таким чином Росія використовує пам’ятки у виключно політичних та військових цілях. Але цей декрет вартий не більше паперу, на якому він написаний.
— Зосередьмось тепер на вашій організації «Дім відбудови України». Підсумковий звіт про діяльність організації вражає, вам вдалось дуже багато досягти і охопити допомогою багато сфер.
Дім відбудови України — це платформа, яка об’єднує українців та поляків заради збереження культурної спадщини України, яка також є європейською. Ми маємо декілька напрямків діяльності. Як, наприклад, 3D сканування ратуші в Чернівцях, або коли минулої зими росіяни активно обстрілювали міста і не було світла й тепла, ми передали майже 100 генераторів до музеїв, до інших культурних інституцій, щоби ці об’єкти не сиріли, опалювались, щоби було світло, працювали протипожежні системи. Коли підірвали дамбу в Каховці, ми також надіслали осушувачі для будинків. Тепер ми проводимо стабілізаційні заходи, забезпечуємо пам’ятки культури, щоби можна було їх потім консервувати. Зараз такі роботи проводимо у Львові. Також зараз готуємось укріпити школу в Херсоні, яка була дуже пошкоджена через обстріли. І не менш важливою задачею є обмін думками та досвідами між українськими та польськими фахівцями. В найближчому майбутньому хочемо провести ще декілька таких конференцій. Будемо говорити про укріплення пам’яток, про проєктування міст, а саме про те, як відбудовувати цілі квартали. Крім того, хочемо доставити автівки для музею в Чернігівській області, також надіслати матеріали для музею в Охтирці Сумської області. Будемо теж допомагати Харкову потрапити до списку ЮНЕСКО.
Більше можете почути в доданому аудіофайлі.
Анастсія Купрієць