Як відомо, Совєтський Союз відзначався неймовірною схильністю до відзначення дат закінчення своїх переможних загарбницьких війн та кампаній в дусі мілітаристичного тріумфалізму. Найбільш яскравим прикладом тут є культ Великої Перемоги у так званій Великій Вітчизняній Війні. Ця традиція розквітла з новою силою в путінській Росії, яка в своїй неоімперській кампанії відкликається до символів часів ІІ великої війни. Її геноцидна війна проти України проходить пропагандистський акомпанемент брехливих гасел боротьби з фашизмом, і його нібито різновидом «укрофашизмом». Російські солдати прикрашають свої однострої георгіївськими стрічками. Пропагандисти проводять паралелі між намаганням армії РФ захопити Харків і Курською операцією ЗСУ та двома битва за Харків і битвою під Курськом в 1943 році. Все мислення Путіна, його режиму і величезної маси пересічних росіян просякнуте мисленням образами Другої світової війни. Проте одну історичну паралель вони аж ніяк не хочуть вбачати між війною проти України та ІІ світовою війною і намагаються її витіснити зі своєї свідомості. Маю на увазі Зимову війну з Фінляндією у 1939-1940 роках. В тлі цих подій був сумнозвісний Пакт Молотова-Ріббентропа, про що буде детально мова трохи згодом.
Отож, ця війна розпочалася з совєтського вторгнення на фінську землю 30 листопада 1939 року після того, як керівництво Фінляндії відмовилося приймати ультиматум Совєтського Союзу.
12 жовтня 1939 року Кремль висунув вимогу перенести фінсько-совєтський кордон на 25 кілометрів на північний захід від існуючої лінії кордону, тобто передати Фінляндією свою територію разом з містом Виборг із фортифікаційними укріпленнями, відомим як «лінія Маннергейма», нібито задля убезпечення себе від агресії в районі Ленінграда. Також було висунуто вимогу передати півострів Ханко в оренду СССР на 30 років для створення там бази Балтійського флоту. У відповідь фінам «пропонувалася» територія Карелії, яка за площею була вдвічі більшою, але слабо розвиненою і малозаселеною тайгою.
Перед нападом на Фінляндію совєти інсценізували прикордонний інцидент, заявили, що це була агресія «біло-фінських фашистів». Вже 1 грудня Москва заявила про визнання нею ж створеної маріонеткової «Фінської демократичної республіки», на чолі якої поставлено колабораціоніста, комуніста Отто Куісінена.
Світ очікував, що Фінляндія зазнає миттєвої поразки з огляду на диспропорцію сил. Адже, погляньте самі – населення Фінляндії в 1939 році становило 3 мільйони 700 тисяч людей проти 190 мільйонів населення Совєстького Союзу. Під час Зимової війни було задіяно понад 1 мільйон солдатів Червоної армії, тоді як фіни виставили 330 тисяч, тобто кожного десятого жителя. Йдемо далі, 80 фінських танків проти 6500 тисяч совєтських, 160 фінських літаків проти близько 3 тисяч совєтських. Такі ж просто колосальні диспропорції були у всьому.
Фінські кулеметники під час Зимової війни. Foto:wikipedia/public domain
Тим не менше, фіни завдали колосальних втрат Червоній Армії, що остаточно схилила Гітлера і його генералів до думки, що Совєтський Союз є велетнем на глиняних ногах. Лише втрати у вбитих і пропавших безвісти склали близько 130 тисяч чоловік, тоді як фіни втратили вбитими близько 30 тисяч чоловік. Це була найганебніша поразка Червоної імперії.
Карл Ґустав Маннергейм - головнокомандувач фінською армією (1937).Foto:wikipedia/public domain
Незважаючи на те, що після закінчення Зимової війни 12 березня 1940 року Фінляндія змушена була віддати місто Виборг, інші території, віддати у фактично довічно оренду півострів Ханко, розібрати фортифікації. Проте Фінляндія на відміну від своїх сусідів зберегла незалежність, а потім зуміла не стати совєтською республікою після ІІ світової війни. Найбільш яскравими символами фінської перемоги і звитяги є головнокомандувач і батько засновник фінської держави генерал Карл Маннергейм і простий солдат Сімо Гяюгя – найкращий снайпер ІІ світової війни, який знищив за деякими навіть оцінками близько 700 совєтських солдатів.
Фінський солдат Сімо Гаюгя - найбільш результативний снайпер ІІ світової війни.Foto:wikipedia/public domain
В Польщі нещодавно вийшла дуже цікава книжка на цю тему фінського автора Кіммо Рентоли «Фінляндія проти Сталіна. Від Зимової війни до Холодної війни 1939-1950». Мені вдалося побувати на її презентації за участі автора, яка пройшла у Варшаві в рамках ХХХІІ Ярмарку історичної книги.
Кіммо Рентола під час презентації своєї книжки «Фінляндія проти Сталіна. Від Зимової війни до Холодної війни 1939-1950» (Варшава, 30.11.2024)
Пропоную послухати її фрагменти, які є цікавими і повчальними в світлі війни Росії проти України. Слово Кіммо Рентолі:
Книжка була написана в 2016 році, тобто ще до подій, які зараз відбуваються в Україні. Натомість, після вибуху цієї війни в Україні стрімко зросло зацікавлення до неї і до теми, якій вона присвячена. Тобто, це напад Росії на Фінляндію і про подальший розвиток подій.
Книжка перекладено на англійську і польську, а тепер вже підписані угоди на її видання українською та грецькою. Справа цього успіху полягає в тому, що чимало хто вбачає подібності між тим, як поступав Сталін в 1939 році в стосунку до Фінляндії під час ІІ світової війни і того, що Путін вчинив в 2022 році щодо України. Попри те, що при розгляді історичних подій дуже важливу роль відіграють деталі, а в даному випадку є відмінності, то все ж простежуються паралелі. І Сталін, і Путін недооцінили свого супротивника і заплатили за це високу ціну. Подібність є також в способі і тактиці ведення росіянами війни сьогодні і тоді. Попри те, що вже минуло вісім десятиліть, росіяни використовують тактику, яку під час ІІ світової війни один з фінських генералів назвав «з’їданням людей». Ця тактика, яка дуже коштовна в плані людських життів, використовується російськими військами на війні в Україні.
Кімо Рентолла так пояснює завдяки чому фінському Давиду вдалося вистояти перед совєтським Голіафом під час Зимової війни 1939-1940 років.
Я гадаю, що головною причиною успіху чи відносного успіху фінів під час Зимової війни і ІІ світової війни був той факт, що Фінляндія була демократією, яка досить добре функціонувала. В 1930 році була спроба перевороту за участі ультраправих організацій. Після його провалу Фінляндією керувала коаліція лівих і селянських партій. Це зумовило, що уряд мав дуже високу підтримку серед населення, що мало значення для оборони країни. Якби при владі у Фінляндії була диктатура правих, то, можливо, ситуація була б цілковито іншою. Додатково слід сказати, що уряд мав підтримку навіть серед комуністів, чому, безумовно посприяв сам Сталін. Під час своїх чисток він знищив більшість фінських комуністів, які після громадянської війни 1918 року втекли до Совєтської Росії. Під час репресій в кінці 30-х років більшість з них, якщо не практично всі були вбиті за наказом Сталіна. Це зумовило більш обережне ставлення комуністів до Совєтського Союзу і вони були однією з сил, які були готові боронити фінську державу. Після війни з’явилася ветеранська організація, членами якої були комуністи, які взяли участь у боротьбі з Совєтською Росією. І це було чимось, що не мало аналогів в світі. Зрештою, члени цієї організації прийшли до влади в Фінляндії у 60-х роках. Тобто, в певний момент в країні правили антисовєтські комуністи.
Фінська демократія була одним з нечисленних прикладів демократії в тогочасній Європі. Це була інша ситуація, ніж в Центрально-Східній Європі між Першою і Другою світовими війнами. Винятком тут є Чехословаччина, де не відбувся правий переворот і де була демократія, яка досить добре функціонувала.
До того, ж треба відзначити специфіку тогочасного суспільства. Була величезна маса людей, здатних воювати в умовах зими, а зима тоді була дуже лютою.
Окрім того, треба сказати про фінський національний характер, складовою якого є настирливість і опір. Це підкреслювало ряд осіб, які стикалися з фінами, включаючи Молотова. Молотов, який майже дожив до 100 років, на схилі віку, коли його запитали, чому Фінляндія не була підкорена і не включена до совєтського табору, то він сказав, що фіни настільки впертий народ, що якби їх приєднати до Совєтського Союзу, то це була би кровоточива рана на його тілі.
І теж хочу сказати, що коли я працював в російських архівах в 90-х роках, то я наткнувся на газету в якій був лист в якому один з совєтських командирів відповідаючи на питання чи це правда, що окрім росіян добрими солдатами були лише німці, зазначив, що це правда, що скажімо, італійці і румуни не відзначалися відвагою, але цього не можна сказати про фінів і японців. Тобто, що фіни і японці теж були хорошими солдатами.
Ще одна річ. Невідомо який це мало вплив, але однією з рис характеру фінів є порядність, яка на думку росіян межує з дурістю.
Совєтське вторгнення у Фінляндію розпочалося 30 листопада 1939 року, тобто вже після того, як Совєтський Союз в порозумінні з Третім Рейхом окупував частину Польщі, а також силою нав’язав республікам Балтії розміщення своїх баз на їхній території, що стало початком їх анексії і окупації, яка остаточно відбулася у червні 1940 року. Все це відбувалося у відповідності до таємного додатку до Пакту Молотова-Ріббентропа від 23 серпня 1939 року. У відповідності до нього німці погодилися, щоб Фінляндія належала до совєтської сфери впливу.
Якою мірою фінське керівництво розуміло, що вони віддані Гітлером на поталу Сталіну? Кіммо Рентола:
Фінський уряд знав чутки і часткову інформацію про Пакт Молотова-Ріббентропа й існування таємного протоколу до нього. Вони підозрювали, що щось таке існує після того, як Польща була поділена між Совєтським Союзом та Німеччиною і також після тих переговорів, на які лідери балтійських держав були запрошені до Москви. Їм просто наказали підписати у відповідному місті і це був кінець їх альтернатив. Фіни не знали всього, але розуміли, що відбувається. Як відомо, повний текст Пакту Молотова-Ріббентропа був опублікований лише в 1948 році і фіни не могли заздалегідь знати про його деталі. Натомість про певні речі вони здогадувалися, але важко сказати, який це мало вплив на хід Зимової війни.
Відомо, що Гітлер в 1941 році перед початком операції «Барбаросса», перед нападом на Совєтський Союз, аби залучити на своє боці Фінляндію, вів розмови з фінами і відкрив їм частину дипломатичних документів, які стосувалися СССР. Звичайно, не все було повідомлено. Німцям, можливо, було соромно, що вони віддали Фінляндію в совєтську зону впливів. Звичайно, частково фіни усвідомлювали як німці поступили щодо них тоді. Цей договір не мав особливого впливу на фінів перед Зимовою війною. Пакт Молотова-Ріббентропа мав більше значення під час війни 1941-1944 років і після неї. Це полегшило змінити табір в 1944 році, коли Фінляндія була змушена виступити на боці совєтів і воювати з німцями.
Фінам було набагато простіше зрадити німців в 1944 році і виступити проти них, бо вони розуміли, що німці їх зрадили ще раніше.
Автор книги «Фінляндія проти Сталіна» розповів про особисте ставлення совєтського диктатора до Фінляндії.
Сталін до вибуху ІІ світової війни, ймовірно, майже не думав або думав про Фінляндію мало, але вже потім він про неї думав вже багато і до кінця свого життя І це було до такого ступеня, що і для його наступника Фінляндія стала чимось важливим і травматичним. В 60-х роках, коли президент Урхо Кекконен востаннє намагався повернути Виборг, втрачений внаслідок Зимової війни, а Виборг для фінів є чимось як Львів для поляків, то Брєжнєв, з яким він про це говорив, йому сказав, що якщо ми вам віддамо Виборг, то вам не буде потрібна така велика армія. Тобто, ще в 60-х роках Брєжнєв, який не приймав участі в Зимовій війні, але знав про це, він пам’ятав про фінську армію і її можливості. Ця традиція зберігалася.
Історик відповів на питання про нейтральність Фінляндії після ІІ світової війни, яка змушена була піти на цей крок під тиском Москви задля збереження свого суверенітету в світлі ймовірних переговорів між Україною та Росією. Адже, ще до повномасштабного вторгнення Кремль вимагав так званого нейтрального статусу України і обмеження її оборонних можливостей нібито з метою захисту себе від агресії з боку НАТО.
Я гадаю, що статус Фінляндії під час Холодної війни є малоймовірним для України після закінчення цієї війни. Фінляндія набула свій статус не одразу, а поступово впродовж років. Тут не так легко робити такі порівняння. Окрім того, дуже важливе значення мало те, що під час двох совєтсько-фінських воєн було мало жертв серед цивільних. Під час Зимової війни і війни 1941-1944 років загинуло понад 90 тисяч фінських солдатів, що чимало для такого народу як фіни, але загинуло лише 2 тисячі цивільних. Совєтські бомбардування не були настільки ефективним як це було з бомбардуваннями Німеччини західними союзниками. Також завдяки тому, що населення було евакуйовано з теренів ще до того, як росіяни їх захопили, то не було окупованої території, де б проживало цивільне населення. З огляду на це Фінляндія уникла того, що трапилося з Польщею чи Угорщиною, всіх тих жахіть окупації: зґвалтування, вбивства і пограбування. Це викликало велику ворожість цих народів до окупантів. Фіни ж не мали упереджень щодо росіян і завдяки цьому було легше заручитися підтримкою загалу суспільства для співпраці з Совєтським Союзом і до якихось мирних відносин з ним, бо не було окупації Червоною армією.
Таке важко собі уявити у випадку України, де, як ви знаєте, рівень спустошення і кількість жертв серед цивільних є величезними. Окрім того, українці набагато ворожіше налаштовані до Росії і куди менші готові на поступки, ніж це було у випадку Фінляндії після в ставленні до Совєтського Союзу під час Холодної війни.
З іншого боку, виглядає на те, що Путін набагато менше готовий на які-небудь поступки щодо України, аніж це було у випадку Сталіна в його ставленні до Фінляндії. Для Путіна війна в Україні є куди більш центральною подією, ніж такою була війна з Фінляндією для Сталіна. Не виглядає на те, що Путін не готовий на якісь поступки в разі якихось мирних переговорів. Гадаю, що росіяни у випадку України будуть хотіти досягнути більшого і українцям буде важче, ніж фінам вибороти своє.
Матеріал підготував Назар Олійник