Ялтинська конференція, що відбулася 4–11 лютого 1945 року, стала одним із ключових моментів у визначенні повоєнного устрою Європи. Лідери Великої трійки — американський президент Франклін Делано Рузвельт, британський прем’єр Вінстон Черчилль і совєтський диктатор Йосип Сталін — в ситуації агонії гітлерівської Німеччини зібралися в Криму, щоб узгодити плани щодо завершення Другої світової війни та майбутнього Європи.
Було ухвалено рішення про поділ Німеччини на чотири окупаційні зони, проведення демілітаризації країни та покарання нацистських злочинців. Саме в Ялті було ухвалено про проведення спеціального трибуналу в цій справі. Також було створено основу для Організації Об’єднаних Націй, яка мала забезпечити мир і безпеку у світі. Лідери антигітлерівської коаліції домовилися, що в Сан-Франциско 25 квітня 1945 року пройде установча сесія нової організації.
Окремо Велика трійка розглянула питання Польщі — вона втрачала західноукраїнські і західнобілоруські, а також литовські землі, захоплені і анексовані Совєтським Союзом в 1939 році, але її кордони мали бути поширені на захід за рахунок Німеччини. Попри гучні заяви про демократію, новий уряд Польщі формувався під контролем Москви, що фактично позбавило країну незалежності. Учасники домовилися, що у звільнених країнах Центрально-Східної Європи мають пройти демократичні вибори, але Совєтський Союз використав це рішення для встановлення там совєтських режимів. Крім того, Сталін погодився вступити у війну проти Японії через три місяці після капітуляції Німеччини, що мало суттєві геополітичні наслідки. Хоча Ялтинські угоди сприяли завершенню війни, вони заклали основу для совєтського домінування у Центрально-Східній Європі та подальшої Холодної війни.
Сьогодні, на тлі російської агресії проти України, ці події набувають нового значення. Кремль знову намагається перекроїти кордони та нав’язати свої умови сусідам, ігноруючи міжнародне право. Як і після Другої світової війни, світ постає перед загрозою і викликом — як зупинити агресора і не допустити розподілу Європи на сфери впливу. Дії Росії показують, що імперська політика Путіна, яка була характерною для Сталіна, продовжує загрожувати міжнародній стабільності. Про те, чим була Ялта 1945 року для Польщі, і чи історія чогось нас вчить крізь призму війни Росії проти України, я розмовляв з провідним польським совєтологом, спеціалістом з міжвоєнного періоду і періоду Другої світової війни, професором Мареком Корнатом з Польської Академії Наук.
Пане професоре, для поляків Ялтинська конференція є символом зради Польщі Заходом. Чому саме Ялта є таким символом і травмою, коли фактично всі ключові моменти щодо майбутнього Польщі були прийняті на зустрічі лідерів Великої трійки в Тегерані наприкінці 1943 року? В Ялті ж було затверджено постанови, прийняті в Тегерані.
Справді, найважливіші рішення, які призвели до подальшого поневолення Польщі, були ухвалені саме на Тегеранській конференції. Це факт. На Тегеранській конференції було визначено перебіг східного кордону Польщі, не питаючи у поляків їхньої думки, так і вирішено, що Польща опиниться в операційній зоні Червоної армії, тобто домовлено, що вона буде «визволена» Червоною армією. Це, зрозуміло, в перспективі неминуче призвело до поневолення, оскільки «визволення» совєтів означає поневолення.
Натомість, слід сказати, що Ялтинська конференція, яка теж називається Кримською конференцією, є символом зради передовсім тому, що там однозначно і відкрито знехтували польським урядом у вигнанні, оголосивши про створення нового уряду, який названо «урядом національної єдності». Це все було зроблено безцеремонно, вирішуючи долю нашого народу. Хоча й рішення, прийняті в Тегерані були важливішими, але вони були секретними, а Ялтинські рішення були негайно доведені до відома світу і стосувалися передовсім справи майбутнього польського уряду. Зі зрозумілих причин це було більш очевидною подією. Проте треба погодитися з тими всіма істориками, які відстоюють позицію, що Ялта була наслідком Тегерану. І ці події між собою тісно пов’язані. Конференція в Ялті не є чимось іншим, ніж затвердженням результатів війни, а її результатом було те, що Совєтський Союз як світова потуга вийшов з неї переможцем, відіграючи ключову роль на Східному фронті, який був найважливіший у цій війні. Звичайно, це відбулося за умов матеріальної допомоги з боку Сполучених Штатів. А ми всі знаємо, що сталінська держава кидала у горнило війну людей в масових масштабах і посвячувала їх життя. Не лише росіяни, але й поневолені народи цієї імперії, хоча б взяти український народ, платили високу ціну в цій війні.
На Ялтинській конференції була несмілива спроба Рузвельта, якого до цього підштовхнув Черчилль, переконати Сталіна, щоб той погодився на східний кордон повоєнної Польщі на інших умовах. Йшлося про так звану Лінію Керзона А і B. В другому варіанті Львів передбачався в кордонах Польщі, що Сталін категорично відкинув. Проте він проявив також дипломатичну кмітливість на аргумент, що Львів ніколи не входив до складу Росії, диктатор відповів, що цього не можна сказати про Варшаву. Адже Варшава впродовж більше століття була в складі Російської імперії…
Так, справді під впливом Черчилля, Рузвельт звернувся до Сталіна із закликом залишити Львів по польській стороні кордону. Це мав бути жест доброї волі. Сталін відмовив, керуючись переконанням, що Польща не має прав на це місто, бо це українське місто, а є совєтська Україна. Тобто тут було все просто. Звичайно, Рузвельт не наполягав і здався. США в цьому питанні програли.
Що про це все можна сказати? Для американців кордони Польщі, по суті, мали другорядне значення. Натомість тут йшлося про те, щоб залишити серед поляків враження, що англосакси ставляться серйозно до їх справ. Можливо, що досягнення порозуміння в справі кордону по лінії Керзона у варіанті B, зі Львовом в складі Польщі, ймовірно, зміцнило б позицію, колишнього прем’єра Польщі у вигнанні Станіслава Миколайчика у польському суспільстві. Як відомо, він докладав зусилля в цьому напрямку задля затвердження лінії Керзона саме в цій версії. Це дозволило б йому зберегти лице. Тоді вже починалася боротьба за голоси поляків. Йшла передвиборна кампанія, мали відбутися вибори. Новий парламент мав мати установчий характер. Проте все це не мало сенсу, бо, як ми знаємо, чесних виборів не було.
Поширена думка, що в Ялті були визначені і західні кордони Польщі, а це вже відбулося пізніше, після закінчення війни. Як не дивно, але Сталін сильно наполягав, щоб ці кордони простягалися якнайдалі на захід коштом Німеччини, а союзники виступали проти такого рішення. Чи парадокс ситуації полягав в тому, що Сталін хотів такого варіанту не з огляду на інтереси Польщі, хай і яка мала бути комуністичною, а передовсім тому, що хотів максимально далеко розширити свою зону впливу?
Так, в Ялті не було встановлено західних кордонів Польщі, а точніше кажучи, ані західних, ані північних, бо розгорілася суперечка довкола лінії розмежування. Черчилль, який більше цікавився питанням кордонів, стояв на позиції, що слід прийняти лінію на Одрі, а не лінію Одри і Ниси-Лужицької, звичайно, по лінії Одри з виключенням Щецина. Черчилль вважав, що вся Східна Пруссія має бути включена до складу Польщі, яка мала бути ліквідована як німецький анклав, що загрожував Польщі з півночі. Натомість совєтський диктатор наполягав на тому, аби поділити Східну Пруссію, з тим, щоб її північну частину, включно з Кенігсбергом забрати собі. Він це мотивував тим, що для безпеки його держави необхідний Кенігсбергський порт. З огляду на протиріччя не було прийнято остаточного рішення. Ялтинська конференція обмежується декларацією, що Польща повинна отримати компенсацію і територіальний приріст на заході. Це дуже загальне формулювання могло по різному інтерпретуватися.
Остаточно все було вирішено на конференції в Потсдамі, де Сталін нав’язав кордони по лінії Одри і Ниси-Лужицької. Собі він забрав північну частину Східної Пруссії.
А яку долю Німеччини передбачала Велика трійка у Ялті?
Тоді було відомо лише те, що країна буде окупованою, і будуть створені чотири окупаційні зони. Натомість до Польщі Сталін ставився як до здобичі у своїх руках, бо було відомо, що вибори не будуть чесними. Совєтський Союз не планував дозволяти вільні вибори, бо комуністи, як його агентура, за жодних умов не могли б їх виграти. Кордони Польщі мали проходити якомога дальше на заході і максимально близько Берліна, що було в інтересах Совєтського Союзу. Тут не йшлося про якісь почуття, а все вирішувала тверда політика інтересів тоталітарної потуги, яка використовувала винятковий момент в історії. Совєтський Союз виходив переможцем з війни. Зайнято було не лише Польщу, а й всю Центрально-Східну Європу. Через це Совєтський Союз нав’язував свою волю, щоб отримати міжнародне визнання цього успіху. На мою думку, саме так це слід розглядати.
Слід підкреслити, що Черчилль не мав особливих ілюзій щодо суті Сталіна та його планів, чого не можна було сказати про Рузвельта. В президента США простежувалися совєтофільські тенденції. Він якоюсь мірою симпатизував «дядькові Джо». Рузвельт, здається, вірив, що у відповідності до Ялтинської декларації, Польща буде вільною і демократичною, що в уряді будуть представники кіл з числа некомуністичних партій і т.д. Американський лідер вірив, що якось там вдасться помирити в Польщі комуністів і некомуністів. Натомість для Сталіна всі ці порозуміння були варті не більше, ніж папір, на яких вони були написані.
Взагалі, здається, що конференція в Ялті з боку англосакських держав була спробою домовитися зі Сталіним щодо якогось терпимого існування Польщі після війни. Повоєнна Польща в зовнішній політиці мала бути залежна від Москви. Польща мала брати до уваги факт існування в тіні свого могутнього сусіда, який є імперією, але не мало бути стрімкої совєтизації. Здавалося, що такого порозуміння досягнуто, бо на папері декларація «Про визволену Європу» такі гарантії давала. Тільки от одразу ж після її підписання Сталін сказав Молотову: «Это только бумага» — «Це лише папір».
Якщо ми розглянемо Ялтинську конференцію з цієї перспективи, тобто з точки зору забезпечення Польщі відносно прийнятних умов після ІІ світової війни, то вона зазнала цілковитої поразки.
Якщо йдеться про Черчилля, то, дійсно, це був політик, котрий чимраз реалістичніше дивився на совєтську імперію. Натомість Рузвельт був цілковито переконаний щодо слушності свого курсу на союз зі Сталіним та совєтською імперією з метою досягнення стратегічного партнерства з цією країною, якщо говорити сучасною мовою. І це, на його думку, була єдинослушна концепція.
Потім, вже багато років після війни щодо цього висловив свою думку Джодж Кеннан. Як відомо, це був дипломат і теоретик міжнародної політики. Він вніс свій вклад в розробку концепції стримування совєтів. А ця концепція лежала в основі доктрини Трумана від 1947 року.
Коли Кеннана в його будинку відвідав польський історик-професор Заводний, автор книжок про Катинь і власне про Ялту почув від нього, що треба було припинити переговори в Ялті, бо їх ведення було помилкою, але Польщі це принесло би визволення. Совєтський Союз силою зайняв цю країну. І тут не було виходу. Натомість треба було зірвати переговори і вийти з них, тоді Захід вийшов би з цієї ситуації більш чистим. Такі були його думки, але це були вже 70-і роки. Їх варто тут навести, щоб зрозуміти, що в тодішніх умовах не було можливості для визволення Польщі, навіть якби американці пішли на зрив переговорів.
Цікавим питанням є Кримська конференція і створення Організації Об’єднаних Націй. Мало хто знає, що формула функціонування Ради Безпеки ООН була прийнята у зв’язку з тиском Сталіна. Совєтський Союз, як постійний член цього органу, отримував право вето. Окрім того, диктатор зумів домогтися включення маріонеточних республік УССР і БССР як окремих від Совєтського Союзу членів ООН. Чи не так?
Ідея створення ООН і Ради Безпеки, безумовно, належить американцям. Натомість, Ви маєте рацію, що Сталін погодився вступити в ООН і приєднатися до Ради Безпеки ООН лише за умови права вето постійних членів Радбезу. Їх мало бути п’ять. Попри те, що Рузвельт мав до Франції з різних причин неприхильний стосунок, все таки її брали до уваги в цьому питанні. Рузвельт не надто добре ставився через те, що це була колоніальна держава, держава, яка так швидко здалася німцям.
Так до слова, згоду Сталін на вступ Совєтського Союзу до ООН Рузвельт розглядав як свій вагомий успіх.
Гадаю тут варто пояснити, що в первинній концепції Рузвельта кожна з країн-членів Ради Безпеки мала мати право вето, але не мала би його у випадку, коли розглядалася справа, в якій вона виступає як сторона. Тобто, уявімо, що все працює згідно з первинною ідеєю, то в сьогоднішній ситуації нападу Росії на Україну, російсько-український конфлікт мав би розглядатися Радою Безпекою, а Росія була би змушена не брати в цьому участі. Це би була б цілковито інша ситуація. Натомість Сталін як передбачливий політик забезпечив інтереси своєї імперії. Він змусив Рузвельта до поступок, які йому були необхідні. В протилежному разі Сталін відмовився б вступати в ООН, що було б результатом відсутності поступок з боку Рузвельта — ідейного натхненника створення ООН.
Сьогодні, коли з часу тих подій минуло 80 років, дух Ялти витає над Європою і загрожує її безпеці. Американці, як колись, вісім десятиліть назад, здається знову домовляються з росіянами про долю України, так само як це було у випадку Польщі. Що можна сказати про ці дуже тривожні паралелі?
Ну, якщо Україна буде віддана Росії, іншими словами, якщо американський уряд визнає вимоги Росії, то, звичайно, це буде вражаюче повернення «Ялти». Коли Захід став на бік України, то здавалося, що «Ялта» це вже сторінка минулого. Проте «Ялта» може повернутися, позаяк, як мені здається, на Заході панує певна звичка розпоряджатися долею слабших народів задля досягнення порозуміння великих держав.
Великодержавний статус Росії й надалі сприймається серйозно. Хоча, як це сказав Збіґнєв Бжезінський, це «одновимірна потуга», а ця одновимірність виражається в тому, що Росія має ядерну зброю. Тим не менше це відповідний козир, який зумовлює таку, а не іншу політику. На жаль, дух Ялти живе, він може повернутися і то, зрозуміло, повернутися зі шкодою. На мою думку, інакше тут і не скажеш.
Щодо оцінки переговорів, про які Ви згадали, і котрі ведуться за ініціативою дипломатії США, то мені важко щось тут сказати з дуже простої причини — це все покрите суворою таємницею. Ми лише знаємо, що в центрі цих розмов буде і територіальна проблема, і проблема безпеки України. Що вони принесуть я не знаю.
Можна собі уявити, що ці переговори закінчаться невдачею, якщо Росія буде ставити максимальні вимоги. Серед них є повалення українського уряду. Важко мені собі уявити аж так далекосяжні поступки з боку Сполучених Штатів. Маю таку надію.
Зрештою, історичні паралелі є паралелями, але в них є свої порівняльні обмеження.
Знаєте, сьогоднішні США перебувають в значно кращій ситуації, ніж США Рузвельта. Коли проходила Кримська конференція, Америка закінчувала війну в Європі і мала ще війну з Японією. Перспектива усунення совєтів з польських земель була можливою лише за допомогою сили, що вимагало чергової війни. Натомість українська держава борониться вже три роки. Український народ згуртований довкола свого уряду. Сьогодні Сполучені Штати мають вибір: або й надалі підтримувати Україну і намагатися ослабити Росію або їй поступитися. Сьогодні є більший вибір, ніж це було у випадку Рузвельта.
Тим не менше це не обов’язково має означати оптимістичний сценарій, бо часом так буває, що ті, що правлять не надто розуміють реалії, не надто вміють осмислити дійсність, і дуже часто це закінчується поразкою.
Пане професоре, ми тут говоримо про Ялту 1945 року в контексті можливої зради США свого союзника України і поступки агресору-Росії, але чи маємо тут дух Ялти, чи, можливо, це також поєднання духу Ялти та Мюнхенської змови?
Адже, зрештою, Рузвельт, Черчилль і Сталін були саме союзниками. А тут ми вже маємо приклад ситуації, коли є змінилася адміністрація США і новий президент Дональд Трамп дзвонить до диктатора Путіна в справі порозуміння. Це немовби, якби, наприклад, Рузвельт зателефонував або зустрівся з Гітлером і почав узгоджувати з ним якісь питання.
Так, якщо говорити про порівняння Мюнхена і Ялти або Ялти й Мюнхена, воно є дуже доречним. Я хотів би зазначити, що поляки на еміграції під час Другої світової війни першими висловлювали тезу, що Ялта – це новий Мюнхен, і, до речі, не тільки поляки, бо такі публікації з’являлися також на Заході. Серед людей, які не погоджувалися з політикою Рузвельта і Черчилля, були ті, хто вважав, що Сталін готує світу новий Мюнхен, і вони говорили про це, маючи на увазі Ялту. Отже, це не нова теорія, адже механізм залишається тим самим. Тільки от в Ялті продають інші народи, передають їх у руки тоталітарної імперії в обмін на обіцянки союзу з її боку. Сталін обіцяє союз із західними державами, англосаксонськими в цьому випадку. І це його плата за поступки, які він отримує. У Мюнхені ж, навпаки, не укладається союз із Гітлером, а просто купується мир або, принаймні, робиться спроба відкласти початок війни.
Але ж була Мюнхенська конференція 1938 року — своєрідна британсько-німецька угода, за якою була підписана декларація між Чемберленом і Гітлером, згідно з якою обидві сторони зобов'язувалися вирішувати всі конфлікти й суперечливі питання дипломатичним шляхом. Це дуже схоже на спосіб мислення, а отже, підхід до ухвалення рішень у Ялті та Мюнхені насправді дуже подібний. Йдеться про торгівлю — торгівлю іншими народами, вільне розпорядження територіями інших націй.
Мюнхен і Ялта — це рішення, це події, засновані на подібному механізмі управління світом великими державами, які присвоюють собі право розпоряджатися іншими народами та їхніми територіями.
Матеріал підготував Назар Олійник